Головна тема

Доки в наших руках синьо-жовтий стяг, нас не здолати

Доки в наших руках синьо-жовтий стяг, нас не здолати

«Мамо, поглянь, як золотавий соняшник усміхається на блакитному небі! Це ж наш прапор!» — дивує недитячими асоціаціями чотирирічна донька. Для маленької українки НАШ прапор — це УКРАЇНА.

Синій плюс жовтий. Що у свідомості українця малюють ці кольори? Пам’ятаю, як моя бабуся берегла, наче скарб, власноруч вишитий ...

Олімпіада в Ріо: підсумки і проблеми

Олімпіада в Ріо: підсумки і проблеми

Тридцять перше загальнокомандне місце посіла збірна України на ХХХІ літніх Олімпійських іграх. На жаль, цей символізм не надто оптимістичний. Адже одинадцять нагород, з яких лише дві золоті, п’ять срібних та чотири бронзові — це найгірший кількісний і якісний показник за роки незалежності. 

Утім,  усі призери ...

Читати все

Новини

Цитата Дня


Цитата дня «Ніхто не буде позбавляти українців власності через несплату комунальних тарифів. Це черговий міф».

ПАВЛО ПЕТРЕНКО
Міністр юстиції про систему субсидій, завдяки якій питання про несплату комунальних послуг і вилучення житла стане неактуальним

Цифра Дня

Цитата дня
142
опорні школи вже створено в областях України задля поліпшення доступу до якісної освіти дітям із сільської місцевості

Статті

  • Доки в наших руках синьо-жовтий стяг, нас не здолати

    Доки в наших руках синьо-жовтий стяг, нас не здолати

    «Мамо, поглянь, як золотавий соняшник усміхається на блакитному небі! Це ж наш прапор!» — дивує недитячими асоціаціями чотирирічна донька. Для маленької українки НАШ прапор — це УКРАЇНА.

    Синій плюс жовтий. Що у свідомості українця малюють ці кольори? Пам’ятаю, як моя бабуся берегла, наче скарб, власноруч вишитий синьо-жовтий стяг і розповідала, що впродовж багатьох років він був надійно закопаний (!) у секретному місці — якнайдалі від зрячого радянського ока. А коли скарб нарешті відкопали, здивувалися, що він хоч і трохи зблід, таки врятований. Для мене це символічно, адже й любов до України в серцях наших дідусів і бабусь, батьків десятиліттями була закопана десь глибоко в серцях. Але вона жила. Як цей прапор, вишитий ночами натрудженими бабусиними руками. 

    Інна КОВАЛІВ
  • Олімпіада в Ріо: підсумки і проблеми

    Олімпіада в Ріо: підсумки і проблеми

    Тридцять перше загальнокомандне місце посіла збірна України на ХХХІ літніх Олімпійських іграх. На жаль, цей символізм не надто оптимістичний. Адже одинадцять нагород, з яких лише дві золоті, п’ять срібних та чотири бронзові — це найгірший кількісний і якісний показник за роки незалежності. 

    Утім,  усі призери найяскравіших стартів чотириріччя — герої. Україна ще не раз називатиме  кожного, хто подарував радість перемог та неймовірну гордість за країну. 

    Оксана ГОЛОВКО
  • Найбільше допікає корупція

    Найбільше допікає корупція

    Найбільше допікає Україні високий рівень корупції в державних органах влади та суспільному житті. А ще як основні наші поразки за 25 років незалежності експерти називають втрату контролю над частиною території, брак радикальних реформ в економіці та державній системі, засилля олігархів, занепад сфери соціального захисту, науки й освіти.

    Думки експертів та настрої суспільства (у дечому оцінки народу й експертів різняться) вивчив Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва». Особливу вагу дослідженню надає можливість порівняти його результати з аналогічними за 1991-й, 2006-й та 2011 роки.

    Олег ЛИСТОПАД
  • Усі ракурси, крім лобового й офіційного

    Усі ракурси, крім лобового й офіційного

    Це здається трохи дивним — зібрати в ретроспективу на честь ювілею Незалежності стрічки, де ця Незалежність жодним чином не підноситься, не героїзується, а виступає не більш ніж тлом, і не сказати привабливим, для звичних пристрастей звичайних людей. І люди ці живуть, кохають, роблять і виправляють помилки в епоху, яку їм не судилося обирати.

    «Ми вирішили підійти до Незалежності з усіх ракурсів, крім лобового й офіційного», — пояснює один із кураторів проекту працівник Національного центру Олександра Довженка Станіслав Мензелевський. Українська ретроспектива VII Одеського міжнародного кінофестивалю мала назву «Межі свободи: незалежність по обидва боки екрана». 

    Іван ШЕВЧУК
  • У ній зберігається душа народу

    У ній зберігається душа народу

    Якщо одним словом, то вони неймовірні! Рушники й сорочки, оздоблені вишивкою настільки вишукано, що дивишся й не розумієш, як могли людські руки зробити таку красу! Особливо ті вироби, в яких використано різні техніки, дрібні візерунки й рукотворне мереживо. У деяких з них бачу дивовижні картини, вималювані чарівною голкою.

    Але спершу хочеться подивитися на найдавніші зразки: які були уявлення про красу кілька століть тому? І заступник директора Музею Івана Гончара Юрій Мельничук, який добре знається на українській вишивці, сам вишиває, навчившись цього в бабусі й мами, а згодом хобі зробив роботою, показує фрагменти тонкої тканини в бурих плямах часу з вишуканим шовковим розписом гладдю та гаптуванням золотими і срібними нитками. Це частина підризника XVIII століття. 

    Лариса КОНАРЕВА
  • Олесь Пошивайло: «У серпні 1991-го ми встановили синьо-жовтий прапор над Сорочинським ярмарком»

    Олесь Пошивайло: «У серпні 1991-го ми встановили синьо-жовтий прапор над Сорочинським ярмарком»

    Пам’ятаю з дитинства, як у наше поліське село заїжджали гончарі з Чернігівщини, які міняли свою гончарську продукцію на інші речі. Череп’яного краму в них були повні мажари, а глиняного свистунця чи сопілку вони могли просто подарувати. Потім перестали приїжджати. У побуті з’явився посуд із сучасних матеріалів. Так само гончарство зникло б і на Полтавщині, зокрема в Опішному, попри те, що тут працювали великі керамічні заводи. Якби не знайшовся чоловік, нащадок древнього гончарського роду, якому таки вдалося втримати давнє ремесло від занепаду. Разом з однодумцями він не тільки поновив у селищі виробництво кераміки, а й створив у козацькому містечку Національний музей-заповідник українського гончарства, відомий нині в усьому світі. Про це й бесідуємо з нагоди 30-річчя музею із його засновником, а нині генеральним директором Олесем ПОШИВАЙЛОМ. 

  • Прагнеш знань? Держава допоможе

    Прагнеш знань? Держава допоможе

    Нині цю родину, що живе в селі Ганичі Тячівського району на Закарпатті, уособлюють три покоління. Представниця четвертої генерації — Гафія Візичканич, пам’ять про яку матеріалізована в сотнях барвистих килимів і яка прославила село далеко за межами рідного краю, залишається з ними у світлинах. Усі в цій родині живуть культурно-мистецькими цінностями, вкладаючи в цю загальнонародну ниву й особисті зернятка. Служіння високому, працелюбність, патріотизм — для усіх в родині не порожні слова. 

    Василь БЕДЗІР
  • Хліб зі смаком тайги

    Хліб зі смаком тайги

    Коли зайшла до виконавчого директора Рівненського відділення Асоціації міст України Тетяни Грещук, вона ніяк не могла дати ради надокучливій сльозі, пояснивши свій стан так: «Я нарешті знайшла свою родину — через 46 років!» І мені стало не до коментаря про децентралізацію.

    Ця невигадана історія, вочевидь, типова для західноукраїнських родин, але водночас у кожної  своя. 

    Інна ОМЕЛЯНЧУК
  • Мій оберіг — мамина сорочка

    Мій оберіг — мамина сорочка

    «Як я малим збирався навесні іти у світ незнаними шляхами, сорочку мати вишила мені червоними і чорними нитками», — ці слова з відомої пісні «Два кольори» щемним болем віддаються у серці, коли згадую мою неньку, яка свого часу також вишила мені сорочку і рушник на щастя, на долю дала.

    Щодня дивлюся на цей рушник і в уяві спливають нелегкі повоєнні роки дитинства. Голодний 1947 рік, колинічого було з’їсти, від голоду паморочилася голова, не було сили ходити, а треба ж нарвати на леваді щавлю, проростів очерету, накопати корінців козельків (так називали у нас рослину, схожу на кульбабу), піймати в копанці рибки, яка залишалася після великої весняної повені того року. Все це було основною поживою, а пізніше — квіти білої акації, потім ягоди шовковиці, яким не давали дозріти.

     

    Микола ОПАРА
  • Якщо струна вже зачепила душу

    Якщо струна вже зачепила душу

    Містечко Підгородне нині притулилося зовсім поряд з обласним центром — під «городом». А з’явилося воно набагато раніше «города», задовго до майбутнього Катеринослава і навіть Кодацької фортеці (побудована на березі Дніпра на теренах сучасного міста Дніпра поляками 1635-го). Біля річки Кільчень розташовувалася козацька слобода, перші письмові спогади про яку датовані 1602 роком. На перехрестях шляхів (нині тут перетинаються чотири райони Дніпропетровщини) у давнину багато народу з’їжджалося на ярмарки. Жили в слободі вільні козацькі люди — воєводи, старшини Запорозької Січі з родинами. І навіть за часів кріпацтва в Російській імперії жоден збіднілий житель цього поселення не став кріпаком. А там, де козаки, завжди і кобзарі на бандурі грали, бойовий козацький дух піднімали, який живе у цій місцині понині. 

    Наталія БІЛОВИЦЬКА