ПЕРСПЕКТИВА

Виплата тисячі гривень колишнім вкладникам Сбербанку СРСР, на думку експертів, не матиме негативного впливу на стабільність гривні

Цього місяця, ті, хто дожив до наших днів, могли б відзначити сумний ювілей — 20 років тому, а точніше 13 березня 1992 року, було підписано міждержавну Угоду про принципи і механізм обслуговування внутрішнього боргу колишнього СРСР. Відповідно до ст. 3 цього документа всі витрати з обслуговування державного внутрішнього боргу колишнього Союзу з 1 січня 1992 року покладалися на державні бюджети новостворених незалежних держав. Ось такий спадок одержала Україна від тодішнього Кремля і Сбербанку СРСР, центральна контора якого, у грудні 1991 року, вже після українського референдуму про незалежність, списала з кореспондентських рахунків республіканських контор «річні залишки» у сумі понад 84 мільярди радянських рублів.

Всього лише тисяча гривень. А хто компенсує нерви і здоров'я. Фото PHL

Благі наміри — ще не еквівалент грошей

Дискусії з приводу справедливості чи несправедливості такого кроку, як і розмови про розподіл майна колишнього СРСР та золотого запасу час від часу спливають на політичну поверхню, проте колишнім вкладникам від цього не легше. Адже прахом фактично пішли заощадження, які люди накопичували, досить часто, десятиліттями. І не тому, що вони були такими ощадливими, чи скупердяями, просто асортимент товарів, на які можна було витратити великі суми грошей, був вкрай обмежений. Адже бажаючих придбати автомобілі чи меблеві гарнітури і навіть шуби з штучного хутра було чимало, проте за цим треба було стояти в чергах, інколи роками. Та і люди під впливом радянської пропаганди вірили у вічність тодішньої системи, тож і сподівалися на «світле майбутнє», коли всього буде вдосталь. Воно таки наступило, щоправда, вже за іншої політичної системи. Все змінилося до навпаки — товарів вдосталь, а грошей катма.

Не можна, звичайно, стверджувати, що українська влада взагалі не звертала уваги на проблему компенсації заощаджень, які канули в лету разом з Союзом. Так, у жовтні 1996 року Верховна Рада прийняла Закон «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», яким фіксувався борг перед ними у розмірі 131,96 млрд грн. А 21 листопада того ж року тодішній глава держави Леонід Кучма підписав цей закон. Якщо проаналізувати економічні дані тих років, то стає очевидним, що це були всього-на-всього добрі наміри, і не більше. Адже сума компенсації вкладів на кінець 1996 року сягала 132 млрд грн, а доходи Державного бюджету України за 1997 рік, коли можна було починати виплачувати компенсацію, склали усього 17 млрд грн. Як наслідок, за наступних одинадцять років держава спромоглася виплатити громадянам лише 9 млрд грн. Тому прийнятий тоді закон радше можна вважати популістським, який не мав під собою реальної економічної основи. Окремі політики, до речі, якщо хотіли привернути до себе увагу широкої громадськості, неодноразово пропонували свої проекти повернення заощаджень, які теж були тими ж самими «благими намірами», непідкріпленими відповідними розрахунками.

Чергова спроба

У 2008 році минулий уряд задекларував поновлення виплат за боргами Сбербанку. Вкладники мали право на компенсацію в розмірі 1 тис. грн, їхні спадкоємці — до 500 грн. Але в липні 2009 року ці виплати на невизначений термін було припинено. Тодішній глава уряду заявила, що з 8,5 млн осіб компенсацію одержали 6,5 млн. Проте на сьогодні виявилося, що обділеними залишилося не два млн громадян, а цілих шість. І коли Президент України Віктор Янукович давав доручення уряду поновити виплати компенсацій за радянськими вкладами, то продиктовано це було передусім прагненням відновити соціальну справедливість: «Колишній уряд зупинив програму повернення заощаджень вкладникам Сбербанку, але залишилася велика кількість громадян, які не змогли отримати обіцяні компенсації в 1 тис. грн. До таких громадян відносяться понад 6 млн. Держава повинна виконувати свої зобов’язання, тому починаючи з 1 червня і до кінця цього року ця частина боргу повинна бути повернута».

«Тут треба відновити справедливість, адже частина людей отримала компенсацію, а частина — ні. До кінця поточного року повинні отримати всі. Справедливість вимагає, щоб першими були люди похилого віку. Причому я поставив завдання, щоб механізм виплат включав принизливі черги і збирання довідок». Прем'єр-міністр України Микола АЗАРОВ  

Оскільки це доручення йшло, так би мовити, в комплексі з підвищенням пенсій, то на думку опонентів влади, в державній казні просто немає коштів на ці виплати. Однак, як вважає віце-прем’єр-міністр — міністр соціальної політики Сергій Тігіпко, 16 млрд грн — не такий вже непосильний тягар для держбюджету, і у Мінфіну ці кошти є. Джерелами фінансування, на думку Сергія Тігіпка, можуть стати надходження від введення податку на багатство, а також «доходи» митниці.

Глава держави зазначив також, що влада запропонує колишнім вкладникам Сбербанку СРСР вигідні депозитні умови для збереження цих грошей: «Ми розраховуємо на те, що нам вдасться якусь частину людей переконати, щоб люди залишили ці кошти на своїх рахунках — тобто не отримували готівкою, а залишили на рахунках. Ми для цього створимо вигідні умови». На думку Президента, такий крок не тільки сприятиме зміцненню ліквідності національних банків, а й дасть змогу досягти зниження кредитних ставок для фінансування та інвестицій у різні галузі економіки України. Окрім того це також зменшить ризики інфляційних процесів та девальвації гривні.

Щодо останнього, то тут думки розділилися. Щоправда, цей поділ пройшов не стільки по економічному, як по політичному «вододілу». На думку ж завсектором грошово-фінансової стратегії Національного інституту стратегічних досліджень Олексія Молдована, якого цитують ЗМІ, у випадку, якщо виплати вкладникам обмежаться одноразовими державними трансфертами в розмірі 1 тис. грн, то серйозного тиску на інфляцію і курс гривні це не спричинить. Солідарний з такою оцінкою і президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко: «Нині загальна кількість емітованої гривні, що перебуває в обігу, складає близько 230 млрд грн. Сума в 6 млрд грн не зможе суттєво змінити цю пропорцію. Тому не варто особливо переживати, що ця виплата може призвести до зростання попиту на валюту або істотної інфляції». Щоправда, аналітик нагадав, що тисяча рублів і тисяча гривень непропорційні за своєю купівельною спроможністю. І це насправді так, однак враховуючи, що більшість нинішніх власників цих вкладів перебувають, м’яко кажучи, не в найкращому матеріальному стані, вони будуть раді і такій сумі.

Минулі помилки враховано?

Як зазначив днями голова Національного банку Сергій Арбузов, вкладники Ощадбанку СРСР матимуть можливість одержати компенсацію за знеціненими вкладами не лише на депозитах, а й готівкою. При цьому виплати компенсацій, на думку головного банкіра, не вплинуть на курсову політику Нацбанку. Водночас ця установа планує запровадити спеціальні картки для виплати населенню компенсацій. Останнє, до речі, далеко не другорядна проблема. Варто лише згадати про трагедії 2008 року, коли в чергах за одержанням тисячі гривень люди помирали, одержували інсульти і інфаркти, натовпи розлючених вкладників готові були рознести вщент фінансові установи. Окрім того і сама процедура одержання компенсації була складною та забюрократизованою. Судячи з того, що Нацбанк пропонує нову форму повернення вкладів, уроки з минулого зроблено. Нині головне, щоб наміри позбавити людей «приємності» вистоювати в чергах стали реальністю.
 

ДУМКА ЕКСПЕРТА

Ярослав ЖАЛІЛО,
президент Центру антикризових досліджень:

— Виплата боргів Сбербанку СРСР недоцільна з економічної точки зору, бо Україна як держава не має заборгованості перед клієнтами радянського держбанку і не є правонаступником фінансової системи Радянського Союзу. Це «чужорідні» для економіки країни гроші. У разі ж коли уряд розробить модель компенсацій за вкладами Сбербанку СРСР, яка сприятиме зберіганню повернених грошей на депозитних рахунках та збільшуватиме капіталізацію банків і їх депозитних ресурсів, тоді вдасться сформувати інвестиційний ресурс країни. Дозвіл на використання таких коштів мають давати за умови використання їх на житлове будівництво, освіту. У такому випадку буде економічний сенс до повернення боргів Сбербанку СРСР.

Василь ГОРБАЛЬ,
народний депутат,
член Комітету Верховної Ради
з питань фінансів,
банківської діяльності,
податкової і митної політики

— Проаналізувавши попередній досвід щодо виплат,  дійшов висновку, що відсоток коштів, які залишалися в Ощадбанку, був досить невисоким. Це зокрема було пов’язано з тими  операційними ризиками, які тоді були допущені, операційними помилками  щодо черг тощо. Гадаю, якщо виплати здійснюються ритмічно, без черг, з правильним роз’ясненням і інформаційним супроводом, то тоді відсоток коштів, які залишаються на депозитах, звісно, вищий. Це правило діє при будь-яких виплатах, не виняток й  ініційовані Президентом.

Ігор БУРАКОВСЬКИЙ,
директор Інституту економічних
досліджень і політичних консультацій:

—  Ініціатива Президента щодо повернення ощадбанківських вкладів не дає відповіді на ключові запитання: як фінансово розв’язуватимуть цю проблему? Це буде остання виплата чи подібні заходи проводитимуть і надалі? Сьогодні треба визначитися, якою буде позиція України перед вкладниками Сбербанку СРСР.

Друга теза: ця проблема не має раціонального економічного розв’язання.  Якщо візьмемо як приклад досвід колишніх радянських республік, то вони це питання вирішували не до кінця і намагалися  закрити якнайшвидше. Тут безсумнівно більше політики, ніж раціонального економічного зерна. Я супротивник повернення вкладів саме нині, бо для цього немає відповідного економічного  під∂рунтя. Ця тема політично і соціально вразлива для будь-якого уряду — чинного чи майбутнього. Для реалізації ініціатив потрібні кошти, а в них ми  обмежені. Треба прийняти остаточне політичне рішення щодо виплати вкладів, аби цю тему не порушували з періодичністю проходження виборчих кампаній, і  так унеможливити  спекуляції й популізм у цій царині.