Залізнична станція Куколка — крайня західна точка Сумщини — поблизу Попівки. Тобто вийшов з вагона і, вважай, уже в селі, яке нічим особливим не виокремлюється. Хіба що за двома винятками. Перший. Не занепадає, як інші, а міцно тримається свого коріння. Другий. Тут є вулиця Журналістів — єдина в області, названа на честь майже 30 тутешніх уродженців, які в різні часи працювали або ж успішно працюють у редакціях газет, журналів, на радіо, телебаченні і, звісно, в інтернет-виданнях.

Феномен? Особливість? Традиція? На ці запитання-твердження навряд чи хто відповість точно та авторитетно. Хоч, як наголошує Любов Костирко, до речі, випускниця факультету журналістики столичного університету і водночас дипломований учитель-історик місцевої школи, всі три твердження мають право на життя. Бо із 20-х років минулого століття тут почали з’являтися газетні паростки, які з роками заколосилися.

Витоки тяжіння до газетного ремесла означені відомими іменами, які й нині залишаються в пам’яті вдячних земляків і громадськості. Насамперед це представники родини Маленків, а саме сини рідних братів Василя та Юхима Оврам, Андрій, Олександр та Євген.

Так, Оврам Васильович почав друкуватися ще в 1920-х роках в обласній газеті. Дописував про життя сільської молоді, становлення колгоспного села… Пізніше кілька років працював у Харкові в республіканській газеті «За соціалістичну перебудову», в багатотиражці.

Представники журналістської Попівки Євген Маленко (ліворуч) та Максим Чепурний. Фото з архіву Любові КОСТИРКО

Його молодший брат Андрій Маленко першу замітку надрукував ще школярем. Здобувши освіту, працював у редакціях різних видань (серед яких «Молодь України), у повоєнні роки до останніх своїх днів очолював сільськогосподарський відділ сумської обласної газети «Більшовицька зброя» (нині «Сумщина»).

Олександр Васильович теж працював у «Більшовицькій зброї». Фронтовик, День Перемоги зустрів у Празі, нагороджений орденом Червоної Зірки. Згодом очолював колектив конотопської міськрайонної газети «Радянський прапор» (нині «Конотопський край»).

Залишив по собі добру пам’ять як професіонал і благородна людина.

Прикметна деталь. Понад 40 років тому відомий нині письменник і журналіст Юрій Царик зазнав численних утисків від тогочасної влади за так зване вільнодумство. Маючи вищу освіту, довго не міг влаштуватися на роботу. Як згадував пізніше, у скрутному становищі допоміг Олександр Васильович. Фронтовик не злякався гніву можновладців, зарахувавши Юрія у штат редакції конотопської газети.

Кореспондентом «Літературної України» деякий час працював Євген Юхимович Маленко. Він більше відомий як дослідник минулого, кандидат історичних наук, проте в підшивках конотопських і сумських газет часто можна зустріти його журналістські матеріали.

Знакова для вітчизняної журналістики династія Чепурних. Найвідоміший її представник Максим Григорович віддав газетярству понад 50 років. У його трудовій книжці записи про роботу в обласній газеті, «Молодому більшовику», що виходив у Харкові, «Радянській Україні», «Патріоті Батьківщини». Нагороджений медаллю «За трудову відзнаку», Почесним дипломом Спілки журналістів УРСР із врученням «Золотого пера».

Понад 40 років працював у ЗМІ ще один попівець — Михайло Омелянович Галушка — кореспондентом інформаційних агентств ТАРС і РАТАУ в Кіровоградській, потім — Сумській областях, у тижневику «Україна». Крім того, відомий і як драматург. Дві його п’єси свого часу йшли на сцені обласного музично-драматичного театру ім.

М. Щепкіна, кілька інших — у театрах областей України.

Не тільки журналістом, а й полум’яним патріотом України був Анатолій Борисович Соболєв. Ще юнаком здобув фах журналіста в Харківському державному університеті, але у ЗМІ не затримався. Тодішні можновладці розгледіли в ньому прихильника і поборника незалежної України, за що й поплатився то безробіттям, то поневіряннями.

Лише після 1991-го талановитий журналіст отримав повноцінну свободу творчості. Проте після омріяної події доля відміряла йому лише 8 років. Нині ж гурток юних журналістів Попівської ЗОШ І—ІІ ступенів названо ім’ям Анатолія Соболєва, керує ним Любов Костирко.

Не поривала зв’язків з рідною Попівкою і член редакційної колегії газети «Сільські вісті» Лариса Шахова, автор і господиня улюбленої сторінки багатьох українських жінок «Вербиченька». Її щирі публікації часто пов’язані з нашим краєм.

Крім журналістської діяльності, нині знаний своєю плідною працею з підготовки майбутніх акул пера у Сумському державному університеті Володимир Садівничий.

Зрештою, сьогодні з упевненістю можна говорити про гроно молодих журналістів, які або ж тільки розпочали свою творчу дорогу, або ж здобувають професійну освіту. Таких до десятка, і можна не сумніватися: їхні імена стануть відомими багатьом читачам, слухачам і глядачам не лише Слобожанського краю. Бо така традиція Попівки. 

Олександр ВЕРТІЛЬ,
«Урядовий кур’єр»
Ігор ЛИСИЙ
для «Урядового кур’єра»