У будинку в київському Голосієві Максим Рильський мешкав останні 14 років свого життя — із 1951-го по 1964 роки. Відомо, що ідея заснувати тут музей належить відомому мистецтвознавцю і близькому другу класика Олександрові Дейчу. Її підтримала очолювана Олесем Гончарем Спілка письменників України, а сини поета Богдан і Георгій передали державі в дар садибу батька.

Однак партійна влада республіки всіляко зволікала з ухваленням відповідної постанови. Тож Олександр Дейч організував розголос цієї ініціативи, заручившись підтримкою московських діячів культури — відомих поетів М. Ісаковського, О. Твардовського, М. Тихонова, оперного співака І. Козловського.  

Фестиваль культури «Українська весна» відбувся вдев’яте. Тривав він не лише в адміністративному центрі Великопольського воєводства. Заходи відбувалися в містах Лешно, Гнєзно, Понєц, Бояново, у гмінах Червонак, Пакослав. Виступали митці з Києва, Харкова, Тернополя, Чернівців, Рівного, інших наших міст.

Фестиваль започаткував нині світлої пам’яті Лукаш Горовський. У 1990-х роках у його фермерському господарстві з’явилися заробітчани з України й просили роботи. Працевлаштував. Згодом отримав запрошення відсвяткувати разом з ними Різдво в їхньому селі Цигани, що на Тернопіллі. Побачивши українське життя на власні очі, почав допомагати спочатку Циганам, а згодом і Борщівському району. 

Державний резерв матеріальних цінностей — запорука виживання країни у ситуаціях, що загрожують здоров’ю населення або його існуванню. Але, на жаль, про розкрадання в системі Державного агентства резерву України (Держрезерв), що існувало в минулі роки, не говорив хіба що ледачий.

Не обійшла сумнівна репутація і його наукову установу — Український науково-дослідний інститут «Ресурс». У середині листопада 2015 року його директора Володимира Линника звільнили з посади через те, що він надавав юрособам послуги оренди приміщень всупереч чинному законодавству та виплачував зарплатню фіктивному співробітникові. З 17 листопада минулого року генеральним директором установи призначено Бориса ЗАПТАЛОВА. Він і розповів «УК» про реорганізацію УкрНДІ «Ресурс» та відновлення його репутації. 

Син однієї нашої співробітниці служить у зоні АТО. Точніше, воює. Мати, звісно ж, по кілька разів на день дзвонить йому на фронт, щоб переконатися, що живий. Особливо непокоїться за кровиночку бідолашна після повідомлення у пресі, що в травні 2016 року на Донбасі загинули 26 українських вояків.

І ситуація на фронті весь час загострюється. Якби не масовий героїзм наших солдатів, неминучими були б більші втрати. Схиляю голову перед українськими захисниками Авдіївської промзони під Донецьком, яку несамовито обстрілюють бойовики. В інтернеті прочитала, як один з наших вояків на ім’я Сергій, поранений шістьма осколками, відмовився від госпіталізації. Він, показавши на маленький український прапорець на рукаві гімнастерки, просто сказав: «Тут мої хлопці, і я їх не покину». 

Уже майже півроку як створено єдиний контролюючий орган у сфері продовольства — Держпродспоживслужба замість кількох корумпованих. Що вдалося зробити за цей час та з якими труднощами стикається служба? Яких новацій слід очікувати бізнесу? Про це «УК» запитав у голови Держпродспоживслужби Володимира ЛАПИ. 

Засідання Міжпарламентської ради Україна — НАТО, яке відбулося вчора у столиці, покликане наблизити нашу країну до відповідей на багато актуальних запитань і викликів сьогодення, чіткіше визначитися з євроатлантичним вектором розвитку, зрозуміти перспективи не лише в контексті подальшої співпраці з Альянсом, а й із Євросоюзом. 

Жителька невеликого містечка на Донеччині переживає не кращі часи. Сусіди її знають як патріотично налаштовану інтелігентку. Тож роботу знайти не може, поїхати світ за очі немає за що, а продати хату тепер сусіди, які симпатизують зайдам, не дають змоги. У перші місяці війни велося їй ще якось терпимо. Коли потрібно було кудись поїхати, без вагань залишала ключі сусідці. Та і за порядком приглядала, і нехитре господарство порала. З часом ситуація змінилася не на краще. Поступатися своїми поглядами і приймати позицію більшості жінка не збиралася, але й сусіди дарувати таке «невігластво» не хочуть. Коло замкнулося. Залишити хату вже ні на кого. Розбіжності у світоглядах вплинули й на це. Тепер «громада» тільки й чатує, коли жінка кудись поїде, щоб за монголо-татарським прикладом розтягти майно інакодумиці. 

Нині Яготинський маслозавод святкує 60-річний ювілей. Це тільки раз на рік він може собі дозволити призупинитися на мить, зробити передих і з полегшенням згадати про дитинство та юність. Скептики скажуть, 60 років — то поважний вік, початок старіння. Та ні! Для заводу це тільки новий старт, осяжні потужності й можливості. 

«А якби тобі сказали: об’єднай своє домашнє господарство з Миколиним, бо у нього і хата більша, і город, і хазяйство. Ти б погодилася?» — допитувалася чепурна бабуся в яскравій квітчастій хустці. Її вив’язана білою полотняною косинкою сусідка заперечливо хитала головою: «Ні! У мене Лиска велику дійницю молока дає, а в нього корова, як коза доїться. Здамо молоко на завод — свого прибутку не побачу». 

Різке підвищення цін на комунальні послуги, що розпочалося торік, хвилює споживачів по всій Україні. Тим, хто не має змоги сплачувати за новими тарифами, держава надає субсидії. Але чимало споживачів не задоволені: нараховують її довго, а суми зазвичай малі. Ще й після верифікації декому раніше призначену держдопомогу взагалі скасували.

Із чого складається механізм нарахування субсидій? Як зробити його прозорішим і дієвішим, уникнувши при цьому монополізації і зловживань? Чи потрібні йому корективи, хто має їх вносити? Ці та інші питання обговорили експерти, представники уряду та постачальники енергоресурсів.