«УК» спробував розібратися, які агровиробники впевнено почуваються на зовнішніх ринках, а які лише планують розширювати географію своєї присутності.
За оцінками Світового банку, приріст чистого експорту може стати рушієм розвитку українського АПК у 2016—2017 роках. На цьому наголошують експерти і додають: незважаючи на проблеми в Україні, агросектор демонструє зростання. У тому числі завдяки наданій Європою можливості ширшої присутності на тамтешньому ринку.
Заступник міністра агрополітики з питань європейської інтеграції Владислава Рутицька констатує, що міністерство й надалі працюватиме над розширенням ринків, розширенням квот, за якими торгуватимемо в ЄС та інших країнах. А для цього наша продукція має бути якісною, смачною та корисною. За її словами, Україна торгує з понад 60 країнами, адже виробляє продукції на 30 мільярдів доларів на рік. Водночас потрібно зменшувати сировинну частку в цьому обсязі і збільшувати частку продукції переробки.
«Ми самі себе нагодували і повинні шукати інші ринки збуту. І добре, що Росія обмежила імпорт харчів з України. Ми за півроку напрацювали необхідні закони, які допомагають нам просуватися в експортних напрямах. Успішно пройшли першу інспекцію кілька молокозаводів. З 26 листопада відбудеться другий раунд перевірок. Тож наша перевірена, а тому якісна продукція, максимум за рік буде готова вийти на ринок ЄС, де вже успішно продають курятину. Ми готові бути лідерами у світі, і не тільки за сировиною, яка називається зерно. Звісно, добре, що експортуємо 30 мільйонів тонн збіжжя (у світі 150 млн), та, з іншого боку, це зерно треба пропускати через тваринництво, через молоко, м’ясо. Те, що дає 1 га зернових через молоко та м’ясо — зовсім інші гроші, в тому числі валютні — від експорту», — додає заступник міністра агрополітики Андрій Дикун.
За його словами, впродовж півроку відбулося 6 торгових місій, під час яких бізнес разом з міністерством пропонували вітчизняні товари Ірану, Казахстану, Узбекистану, Грузії, Єгипту, Азербайджану. Попереду 6 міжнародних виставок. Андрій Дикун зауважує: найголовніше, що все це працює — ми справді заходимо на нові ринки, вони стають доступнішими для нас.
.jpg)
Досить бути додатком
Степан КАПШУК,
генеральний директор асоціації «Укроліяпром»:
— В Україні жодної пляшки соняшникової олії неукраїнського походження на внутрішньому ринку не знайдете. Це свідчить і про якість вітчизняного продукту, і про зважену цінову політику.
Україна вперше виробила 4 мільйони 650 тисяч тонн олії, з яких експортувала 4,180 млн. Це рекорд для нас. Ми зрозуміли світову тенденцію збільшення виробництва — олія йде не лише на споживання, а й на технічні цілі.
15 років тому, коли лише починалося відродження галузі, ми завозили 140 тисяч тонн олії. Нинішні майже 5 млн тонн власної соняшникової олії на рік — для України забагато, тому й експортуємо. Крім того, Європі потрібен високоолійний соняшник. Тож в Україні, якщо торік було 60 тисяч гектарів під такими сортами, то нині 170. І коштує він дорожче.
При переробці соняшнику залишається лушпиння. Якщо раніше не знали, що з ними робити, то нині — це альтернативне паливо, яке ми використовуємо та завдяки якому економимо 500 млн кубометрів газу на рік, з решти робимо пелети, які переважно … експортуємо.
Якщо подивитися на наше місце у світі, то 60% світової торгівлі олією припадає на Україну. Тобто майже кожна друга пляшка соняшникової олії в світі — родом з України. А продаємо її здебільшого в Індію, відкрився перспективний ринок Китаю — понад 1 млн тонн. У Європі нас з такою олією не дуже чекають — власних потужностей вдосталь. Тож зациклюватися на одному напрямку не потрібно. Має бути багатовекторність — своєрідна страховка. А ось соєву і ріпакову олії переважно постачаємо у Європу.
Соя, як і соняшник, теж перспективна культура. Зростання виробництва з 2003 року — в 16 разів. На жаль, переробляємо лише 800 тисяч тонн, більше половини сої експортується. Цього року матимемо 3,8 млн тонн, а у світі вирощують 312 млн. Тож стратегічне завдання для наших підприємств — збільшення переробки сої в Україні. Ця культура є й основою розвитку тваринництва та птахівництва. І якщо останні розвиватимуться, то це також спонукатиме до збільшення переробки сої. Цього року прогнозується виробництво 6,1 млн тонн комбікормів, а ми виробляємо тільки шроту 6 млн тонн. Тож можемо ним годувати тварин, а натомість 65% його продаємо у Європу.
Ріпак — стратегічна культура, але не для України. Вона експортного напряму. Вирощуємо її насамперед для Європи, яка виробляє біодизель. Вже цього маркетингового року вивезено 1,5 млн тонн ріпаку, зокрема 1 млн купила Європа. Ми також можемо виробляти біодизель, але для цього потрібна підтримка. Його літр коштує 2 долари. Тому без підтримки, навіть у Європі, цей напрям не розвивався б.
Скромний внесок
Вадим ЧАГАРОВСЬКИЙ,
голова ради директорів Союзу молочних підприємств України:
— Україна виробляє, за експертними даними, 8 млн тонн молока і посідає лише 1% світового ринку молокопродуктів. Тому ми не ті, хто диктує на ньому ціни. Наша країна експортує по 2,5 млн тонн сухого незбираного молока і сирів, 2 млн тонн сухого знежиреного молока, 900 тис. тонн масла. Незважаючи на заборону експорту в Росію, українська молочна галузь впродовж 9 місяців за кордон продала продукції більше, ніж торік на 15%. Такі самі досягнення і в грошовому еквіваленті. Галузь своєчасно переорієнтувалася, диверсифікувала асортимент.
Змінилася і географія експорту. Якщо Росія раніше в структурі експорту займала 60%, то за 9 місяців цього року — вже 45%. Водночас потрібно розвивати і внутрішній ринок. Ми споживаємо молока значно менше фізіологічної норми. Загальний фонд споживання молочних продуктів в Україні — 9 млн тонн, тому ми ще й імпортуємо їх.
Позитивною для молочної галузі є інспекція світового співтовариства п’яти перших молочних заводів щодо можливості експорту в Європу. Щоправда, у ЄС ринок насичений, але європейську відзнаку визнають у країнах Близького Сходу, Азії, Африки. Тож вона дасть змогу молочній галузі збільшувати експорт.
І ще один позитив: на вітчизняному ринку змінилися лідери. Нині першість утримують українські компанії.
Скористаємося шансом
Микола ЯРЧУК,
голова правління НАЦУ «Укрцукор»:
— Прогнозуємо, що з понад 330 тисяч га посівів цукрового буряку отримаємо 15 мільйонів тонн цукрової сировини. Ми вже досягли європейських норм виробництв цукру — з 1 га він у межах 6,3 тонни. Це дасть змогу виробити понад 1,7 млн тонн цукру, що повністю забезпечує внутрішні потреби нашої держави.
На початку листопада на засіданні Ради асоціації цукровиків прийнято рішення на кожному цукровому заводі сформувати експортний фонд у межах 20% виробленого цукру. Ведемо переговори про відправку 400—450 тисяч тонн на експорт в країни Африки, Близького Сходу і навіть у ЄС за квотою в 20 тисяч тонн. Виробляємо цукор високих категорій — 1—2 (на відміну від попередніх років) і світових та європейських стандартів. Тобто можливість розширення експорту в нас є. Але плануємо зупинитися на площах посівів цукристих у 330—350 тис. га. І себе забезпечимо, і за кордон продаватимемо.
Водночас на перспективу треба вирішити таке питання: у сезон ринок перевантажений цукром, тож треба знімати його частину до Аграрного фонду. Бачимо нині розуміння з боку профільного міністерства, уряду. Крім того, слід поставити крапку на ідеях завезення цукру-сирцю, інакше доведеться наступного року зменшувати посіви цукристих на 100—120 тис. га, а це робочі місця на селі, соціальна сфера.
До речі, із 48 цукрових заводів, 26 працюють на альтернативному паливі (біогаз, пелети). Тому за 2—3 роки плануємо майже всі заводи перевести на таке паливо.
Діє біогазовий завод у Полтавській області, виробляємо на цукрових заводах біоетанол. Тобто цукровий завод вже перестав бути лише виробником цукру. Такі підприємства можуть виробляти і цукор по 6,5—7,2 тис. грн за тонну, і біоетанол, і біогаз. Тому можна задіяти замкнений цикл виробництва і забезпечувати внутрішній ринок дешевим продуктом.
Та поки собівартість цукру залишається високою — 9—9,5 тис. грн за тонну через надто дорогий енергоресурс і досить дорогу сировину.
Перспективний надлишок
Микола ГОРДІЙЧУК,
віце-президент Української асоціації виробників картоплі:
— Картопля у світі — четверта культура за споживанням. Вона серед основних культур і в Україні. Але якщо українець в середньому споживає 130 кілограмів картоплі на рік, то європеєць ушестеро менше.
Більшість картоплі виробляє населення, у великих підприємствах — лише 3,5%. Середня врожайність бульби — 16 тонн з га. Це відповідає середньому світовому показнику, однак удвічі менше, ніж у Європі.
Нинішній урожай — понад 22 млн тонн, що на 10% більше, ніж торік. Споживаємо ми 6—7 мільйонів тонн, 5 млн йде на насіння, 3 млн — на годівлю худобі. А решта псується, хоча теоретично це той перспективний надлишок, який можна було б переробляти в Україні або експортувати (нині продаємо за кордон лише 1% від вирощеного). А ми ще й імпортували торік 17 тисяч тонн. Експорт можливий у країни Близького Сходу, працюватимемо разом з урядом й над виходом на ринок ЄС.
Перевиробництво, низька якість сировини, недостатній обсяг переробки (перспектива в розвитку переробки) — ось над цим працюватимемо. Держава має підтримати розвиток насінництва в Україні, системи зрошення, оскільки без цього ми не наздоженемо Європу за врожайністю. Добре, що починають розвиватися логістичні центри — станції для миття, пакування і продажу картоплі біля великих міст з мільйонним населенням.
На жаль, дорожнеча енергоресурсів не сприяє інвестиційній привабливості переробки (чипси, пластівці, фрі) картоплі в Україні. Переробляється лише 3% сировини з картоплі. Водночас і потужності картоплесховищ у виробників недостатні для того, щоб розвивати цю галузь. Крім того, розвитку заважає висока вартість фінансових ресурсів.