Звісно, що просування будь-якої країни колишнього соціалістичного табору до ЄС надає їй як переваги, так і загострює проблеми, які були притаманні плановим «комуністичним» економікам. Нещодавно в цьому я особисто переконався, коли подорожував і відпочивав у двох балканських державах — Румунії й Болгарії. Попри те, що ці країни є членами ЄС ще з 1 січня 2007 року, вони залишаються бідними.
Особливо це стосується Болгарії. Я навіть зловив себе на думці, що українські села й міста заможніші й чепурніші, ніж болгарські. І це посіяло паростки надії: Україна також може в не такому вже й далекому майбутньому стати повноправним членом європейського дому. Проте не розвиненість економіки є ключовим критерієм приєднання до цивілізованого суспільства. Найголовнішим постають європейські цінності, і насамперед ефективна боротьба з корупцією та побудова прогресивної судової системи.
Слід зазначити, що в Румунії і Болгарії з таким ще справляються не досить добре, тому й керівництво ЄС всіляко зволікає з процесом приєднання цих держав до шенгенської зони. Правда, енергійний гід—патріот Румунії на ім’я Костянтин, який жваво проводив екскурсію Бухарестом, зазначив, що немає жодного дня, коли б не заарештовували доволі значних державних посадовців за хабарі та казнокрадство. Це ж, до речі, й масово показують румунські телеканали, «обсмоктуючи» всілякі подробиці кожної справи.
Такий піар боротьби з корупцією є, безперечно, дуже позитивним — він примушує потенційного злочинця добре подумати, перш ніж «поласувати» державними коштами або взяти хабар. Особисто я бачив на вулицях румунських і болгарських міст телефони «боротьби з корупцією», де через прямий зв’язок будь-який громадянин може попередити спеціальні швидкореагуючі органи про факти вимагання хабарів або розкрадання державних та інших коштів. Таке може стати в пригоді й у нас в Україні.
Безперечно, одразу, коли опиняєшся в будь-якій постсоціалістичній країні, яка стала частиною європейського дому, хочеш дізнатися про її економічні, соціальні й культурні успіхи. З цим і я не забарився. По-перше, і Румунія, й Болгарія досягли значних успіхів у справі оздоровлення державних фінансів. Приміром, болгари гордяться тим, що саме цей сектор є одним з найстабільніших в Європі та світі.
У цих країнах протягом 5 років відбулося значне збільшення купівельної спроможності населення — європейські та місцеві товари стали більш доступними в цінах, ніж раніше. А вартість чималої кількості промислових товарів є значно нижчою, ніж в Україні (приміром, текстиль, побутова техніка тощо).
Робоча сила стала за ці роки кваліфікованішою, а найкращі фахівці вільно конкурують зі своїми колегами за кордоном, і не лише в сфері IT. А що ще впадає в око — масове житлове будівництво. Воно скрізь. У Румунії бум на іпотечні кредити, їх там надають лише під 5% річних. А ще 5 років тому про таке можна було лише мріяти.
Але, як на мене, найголовнішим, що також помітно всюди, є те, що люди ідентифікували себе справжніми європейцями і держави цих країн виховують на різних рівнях патріотів.
Це помітно не лише при проведенні екскурсій, а й у звичайному спілкуванні з громадянами. Приміром, гід Костянтин усіляко намагався показувати свою непересічну гордість за Румунію, її досягнення, її працьовитих людей (просячи не ототожнювати свою країну лише з циганами). Те ж саме робили і звичайні люди в Бухаресті та трансільванських містах. Болгари також дуже національно свідомі й гордяться своїм минулим та теперішнім.
По телеканалах двох країн масово показують програми з явним «національним» відтінком, багато культурних передач, а головне, практично всі вони оптимістичні. Ось цього всього точно бракує Україні, як і більш наполегливої боротьби з корупцією.
Таким чином, найбідніші члени ЄС з упевненістю дивляться в майбутнє, хоча шлях до нього для них є дуже непростим, проте свідомо обраним.