"Берег горя"

Павло КУЩ
4 червня 2022

«Ну, ти же панімаєш, што здєсь тєпєрь навсєгда будєт ілі расія ілі атамная бомба!», — вдалася до останнього аргументу чиновниця ОРДО, схиляючи одну з наших колег до співпраці з окупантами. Про тиск та інші моторошні реалії нині окупованої рашистами південної частини Донеччини колега розповіла, вирвавшсь звідти, і з великими труднощами (аж через рф з його фсб) таки виїхала в Україну.

Мене у цьому епізоді найдужче вразив цинізм представниці окупаційної влади — тієї, яку ніби непогано знав у довоєнному житті, коли вона редагувала газету в Макіївці. А ще дуже спантеличило оте «ілі». Під яким мікроскопом побачила колишня колега якусь різницю між поняттями росія й атомна бомба? Адже після того, що віроломні й жорстокі путінці зробили з Маріуполем, Волновахою чи меншими населеними пунктами українського Приазов’я, відтепер не потрібно навіть використовувати потужну згубну ядерну зброю! Проте, як бачимо, вони через пропагандистів-лакеїв продовжують нею шантажувати і лякати Україну і весь світ.

Відбудова житла: зроби сам!

Не випадково згадую недавню зустріч та розповідь про теперішні реалії розтрощених ущент і окупованих рф міст Донеччини. Бо, здавалося б, із чого має починати наводити лад окупаційна влада на спотвореній своїми території. Розбирати руїни і хоронити знайдені там тіла людей, окремі з яких лежать ще з березня? Відновлювати постачання електрики, зв’язку, газу, води? Налагодити роботу продовольчих магазинів та медичних закладів? Не зовсім так.

В ОРДО насамперед кинулися налагоджувати потужну діяльність бридких пропагандистських ресурсів. Отож фактично всі журналісти, які дивом уціліли під обстрілами та не встигли виїхати звідти, відразу опинилися під тиском окупантів. До того ж пропозиції про співпрацю з рашистами, як розповідають колеги, супроводжуються обіцяним солідним фінансовим стимулом. Однак примітивно купити вдається далеко не всіх українських журналістів, а тому трапляються й химерні ситуації: в одній з газет на посаду редактора-колабораціоніста сватають бухгалтера цього видання.

Відновлення роботи місцевих ЗМІ на загарбаних територіях Донбасу залишається одним з найголовніших завдань окупантів. Поряд із кремлівськими пропагандистськими рупорами вони поширюватимуть (деякі вже це роблять) токсичні наративи про

НАТО, «українських фашистів», «нациків» чи «Азов», які причетні до знищення українських міст і сіл та загибелі тисяч мирних людей.

Важко в це повірити, але у розтрощеному рашистами Маріуполі навіть розбирання завалів зруйнованих будинків має огидний пропагандистський супровід. З-під руїн дістають чимало тіл загиблих, але від нормальних похоронів жертв російської агресії і зброї колабораціоністи утримуються. Здебільшого їх тихцем вивозять і закопують у безіменних величезних могилах, кількість яких збільшується. А якщо знаходяться охочі поховати рідних чи знайомих по-людському, окупанти їм не забороняють це робити. Проте (увага!!!) за однієї умови: потрібно на камеру сказати, що покійний загинув від рук «азовців» чи інших українських бійців. Або власноруч написати те саме на окремому аркуші.

Тільки за попередніми даними, за минулі три місяці російської агресії у Маріуполі загинули не менш як 22 тисячі людей. Однак навіть ці страшні цифри не остаточні, бо біля чималої кількості зруйнованих будинків та інших споруд, де могли ховатися маріупольці, досі відповідні роботи не починали.

Так само примарними залишаються сподівання місцевих жителів на ремонт чи відбудову пошкодженого бомбардуваннями та обстрілами житла. Свого часу російські окупанти встигли пообіцяти людям солідну допомогу: через соціальний центр збирали заяви на відшкодування зруйнованого майна і запевняли, що у серпні власники отримають вже відремонтовані квартири чи будинки. Ще розповідали про активну участь у відбудові приморського міста китайців.

«Та днями у міськраді повідомили про зміну планів. Як сказав один із заступників «мера», росія начебто зможе допомогти відбудувати школи, дитсадки й адміністративні приміщення. Усі інші ремонтуватимуть своє житло власноруч. Щоправда, їм тепер обіцяють будівельні матеріали», — розповідає жителька міста.

Інформацію про ситуацію довкола болючої житлової проблеми доповнює радник Маріупольського міського голови Петро Андрющенко. За його словами, насправді окупанти збираються побудувати кілька багатоповерхівок для російського військового корпусу та відновити окремі історичні будівлі. «У місті вже побували керівники ФАУ «роскапбуд» міністерства рф. Саме ця організація займалася освоєнням бюджету будівництва в Криму після окупації. А фінансові ниточки від неї ведуть до українських чиновників-утікачів, які оселилися в росії та Криму», — запевняє він.

За різними джерелами, нині в Маріуполі продовжують виживати 100—120 тисяч людей і, певна річ, багато з них мають бажання виїхати звідти. Проте дістатися до України тепер не тільки непросто, а й небезпечно. Окупанти вже відкрили в місті спеціальний фільтрацій штаб, де містян ретельно перевіряють співробітники фсб та місцеві колабораціоністи.

Неважко здогадатися, що в маріупольців, відомих проукраїнською позицією, небагато шансів виїхати. Зокрема жителів міста вивозять до фільтраційного табору у приморському селищі Безіменне, де їх піддають багатогодинним допитам, погрозам, тортурам, примусу до співпраці. Тут же формують групи, які депортують до російського міста Таганрога, а далі углиб держави-агресора. Минулого травневого тижня до Безіменного спрямували близько 3 тисяч людей, з яких під час перевірок понад 10 відсотків визнали «небезпечними для рф». Їх відправили в катівні виправної колонії в Оленівці та «Ізоляція» в Донецьку.

російські варвари, які вщент зруйнували Маріуполь, нітрохи не зацікавлені у створенні для вцілілих нормальних умов життя. Фото з сайту hindustantimes.com

Хто не працює, той не п’є воду…

Чимала кількість охочих якомога швидше залишити місто-привид пояснюється насамперед тим, що там немає базових умов для існування: газу, електрики та води. Містяни добре розуміють, що російські варвари, які вщент зруйнували Маріуполь, вбивши тисячі людей, нітрохи не зацікавлені у створенні для вцілілих нормальних умов життя. Тим часом експерти застерігають, що з підвищенням температури місту без водопостачання та каналізації загрожує спалах дизентерії чи холери.

Уже зараз «визволені від України» маріупольці відчувають нестачу харчів та питної води. Цим користуються окупанти, використовуючи людей для різноманітних робіт за пайку невибагливої їжі. До того ж віднедавна відомий з минулого принцип «Хто не працює, той не їсть» отримав сучасне доповнення: «і не п’є».

«Вони залучили співробітників «мнс днр», щоб ті розвозили воду. Але вчора маріупольці повідомили нас, що з них знущаються: привезену питну воду просто так не роздають, а хочуть, щоб люди пішли розбирати завали, збирати й допомагати їм хоронити загиблих земляків і приховувати ці воєнні злочини. Тобто маріупольці змушені працювати за воду», — свідчить Маріупольський  міський голова Вадим Бойченко.

Та навіть в умовах такого жахіття окупаційна адміністрація розповідає з наявних пропагандистських ресурсів про успіхи у відновлені міста завдяки великій допомозі з рф. Приміром, першого дня літа всі тутешні пропагандистські ресурси «втішили» маріупольців «головною» новиною. Виявляється, самопроголошений глава Маріуполя Костянтин Іващенко підписав угоду з мером санкт-петербурга про дружбу, і російське «місто-побратим» начебто має надати відповідну допомогу для відбудови.

Певна річ, у нісенітниці, що рф відбудовуватиме те, що свідомо безжально знищувала, мало хто вірить. Усі притомні маріупольці називають вершиною цинізму підписувати угоду про дружбу (?!!) та побратимство (?!!) з російськими варварами, які більш ніж два місяці нещадно бомбардували українське місто, вбиваючи дорослих і дітей, а нині жорстоко знущаються з них у фільтраційних таборах і центрах.

До речі, про зрадників-колабораціоністів. Наприкінці квітня на тлі трагічних повідомлень з Маріуполя з’явилося ще й таке. Під час потужного обстрілу російською зброєю загинув Валерій Кірсанов. Це саме той місцевий мерзотник, який 2015 року коригував вогонь російських систем залпового вогню «град» по мікрорайону Східний. Тоді загинули 31 людина і більш як 100 зазнали поранення. Злочинець зміг уникнути справедливого покарання від українського правосуддя ще й через закон Савченко. Проте розплата за скоєне була жорстокішою: його вбили самі ж росіяни, яким він прислужував і чекав їх у місті.

Однак цей показовий факт розправи зі зрадником не став пересторогою для тих маріупольців, які вже тепер взялися співпрацювати з рашистами навіть після всього того, що вони зробили містом. Серед них і теперішній глава окупаційної адміністрації Костянтин Іващенко. Він відомий у місті, оскільки свого часу очолював тутешнє потужне підприємство «Азовмаш». Після занепаду виробництва відзначився незаконним вивезенням майна заводу та продажем обладнання на брухт. Згодом балотувався до міськради від партії ОПЗЖ і поводився відповідно: називав Крим російським, вторгнення рф на Донбас — громадянською війною, українців — нацистами. Тобто відкрито вів антиукраїнську діяльність, яку чомусь не помічали правоохоронні структури. А те, що він вигулькнув за окупаційної влади в потрібний час, для багатьох маріупольців не стало несподіванкою.

У команді цього «мера» також чимало ідейних антиукраїнців та палких шанувальників росіян — тих, які розбили бомбами їхні домівки, а також усе місто.

А вдячні земляки вже відповідно відгукнулися на згадану позицію прислужників окупантів. Зокрема сайт міста Маріуполь, який продовжує роботу, свідомо започаткував нову рубрику — «Колабораціоністи, брехуни і зрадники». Тут відтепер спільними зусиллями збирають розповіді, фото, відео та адреси тих маріупольців, які співпрацюють з російськими окупантами-вбивцями міста і його людей. Також не без уваги містян залишаються патологічні брехуни, які на камери пропагандистів рф божаться, що Маріуполь начебто знищив «Азов».

Насамкінець. І знову про першочергові зусилля окупантів у поширенні ворожої пропаганди. Без електропостачання, а отже і впливу на свідомість із зомбоящиків, у зруйнованому росіянами Маріуполі окупанти згадали досвід ще радянських кінопересувок. Вони організували мережу пересувних телеекранів для поширення кремлівської пропаганди на відкритих майданчиках. Про теперішнє «щасливе життя» вони брешуть з екранів у міських дворах, де донедавна люди хоронили вбитих російською зброєю рідних чи сусідів або поблизу пошкоджених і обгорілих багатоповерхівок, під руїнами яких досі десь лежать тіла померлих внаслідок жорстокої путінської «денаціоналізації».



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua