НЕБЕЗПЕКА
Безцінні експонати Житомирського музею природи потребують особливої уваги
Через три роки є всі підстави відзначати 150-річчя створення першого на теренах трьох сучасних областей — Житомирської, Волинської і Рівненської — загальнодоступного природничого музею. Його започаткувала подарована Житомирській публічній бібліотеці губернатором Чертковим у жовтні 1865 року геологічна колекція місцевих мінералів і гірських порід.
Що маємо — не знаємо?
Один із вже колишніх голів Житомирської облдержадміністрації нарікав на відсутність в області виставкового центру зі зразками підземних багатств краю. Стурбованість нібито цілком виправдана, адже Житомирщину недаремно іменують «Уралом у мініатюрі». Зокрема, унікальний облицювальний камінь із 67 розвіданих місцевих родовищ граніту, габро, лабрадориту тощо використовують для оздоблення найвишуканіших будівель по всьому світу — від Західної Європи до далекої Австралії і Індонезії.
Однак згадана вище заява чиновника — красномовне свідчення того, що він ніколи не бував у Житомирському музеї природи. Започаткована подарунком геологічна колекція стараннями видатного вченого, одного з перших академіків української Академії наук Павла Тутковського перетворилася в унікальне за обсягом і цінністю зібрання гірських порід і мінералів, що поповнюється новими експонатами. З останніх — зразки топазу, п’єзокварцу-моріон, берилу Волинського родовища камерних пегматитів, згадка про яке за радянських часів вважалася розголошенням державної таємниці.
Не меншу зацікавленість численних відвідувачів музею викликає експозиція палеонтологічних знахідок, виявлених на території Волинської губернії. Центральним експонатом є скелет мамонта, знайдений 1889 року в лесових відкладах поблизу села Збраньки. Вражають уяву черепи давніх шерстистого носорога, празубра та гігантського оленя. Велика за обсягом та унікальна за науковим значенням колекція пісковиків із відбитками тропічної рослинності повертає до часів, коли територію нинішнього Полісся вкривали джунглі із пальм, бананів та інших нині екзотичних для наших країв ботанічних видів.
Особлива сторінка в історії музею пов’язана з іменем видатного ентомолога та дослідника Волині Антона Ксенжопольського (1877—1939 роки), за колекцію якого із понад 10 тисяч екземплярів місцевих комах знаменитий Британський музей пропонував 200 тисяч рублів золотом. Однак вчений-патріот безкоштовно передав її музею в Житомирі.
Навіть у роки потрясінь початку минулого століття унікальні скарби не лише зберегли, а й примножували. Зокрема, опудала диких свиней і зубра виглядають зробленими буквально кілька років тому. Передача в 1925 році у відання музею оранжерейного комплексу, створеного відомим житомирським багатієм бароном де Шудуаром, поповнила колекцію музею 4815 живими рослинами 173 видів австралійської, середземноморської та японо-хінської флори. Отож цілком закономірним визнанням особливого значення унікального закладу стало присвоєння йому в 20-х роках минулого століття статусу Волинського науково-дослідного музею.
Від Гулагу — до ордена
Вагомим доказом того, що кінець політики «українізації» та Голодомор були ланками єзуїтські спланованої війни проти українського народу та його культурних надбань, служить сумна хронологія фактичного розграбування унікальної музейної експозиції та гонінь на її хранителів. У 1935 році колекцію комах, створену вже згадуваним Ксенжопольським, у примусовому порядку передали академічному інституту зоології і біології в Києві. В період фашистської окупації її вивезли до Німеччини, а у післявоєнний час до Житомира із понад 10 тисяч ентомологічних експонатів вдалося повернути лише 220.
Гірка доля судилася справжньому подвижнику музейної справи Всеволоду Бруховському (1890—1969), завдяки вкладу якого Житомирський музей природи заслужено пишається однією з кращих в Україні таксидермічних колекцій птахів. Однак у трагічному 1937 році це не врятувало вченого від 8 років таборів. Вина Бруховського, як засвідчують матеріали кримінальної справи, полягала у використанні для кільцювання перелітних пернатих… кілець німецького виробництва. Як «довело» слідство, це «давало змогу Німеччині отримувати широкі і цінні дані про життя і розвиток птахів різних порід».
Утім, вченому небачено пощастило, бо вже у квітні 1940 року його звільнили, хоч аж до війни він перебивався заробітками рядового лаборанта. Саме колишній «зек», ризикуючи власним життям, врятував безцінну колекцію майстрів світового живопису із зібрання Житомирського краєзнавчого музею, вже спаковану окупантами для вивезення до Німеччини. «Нагородою» герою став дозвіл повернутися до улюбленої музейної справи.
Ювілей зі сльозою
Нинішнього року виповниться чверть століття, як Житомирський музей природи працює у приміщенні колишньої Хресто-Воздвиженської церкви. Як колишня культова споруда, будівля храму підлягає поверненню віруючим, що вже підтверджено відповідним рішенням сесії облради.
Отож нині музей і храм співіснують в одному приміщенні. Це ображає як почуття хай і нечисленних прихожан, так і заважає нормальній роботі закладу культури та загрожує безцінним експонатам. Тим паче що церковники ударними темпами ведуть зовнішній ремонт храму.
Оливи у вогонь додала заява одного з міністрів, який у квітні цього року після відвідин церковної служби у Хрестовоздвиженському храмі оприлюднив свій «рецепт» розв’язання проблеми: «Зібрати студентів на суботник, щоб вони експонати спакували і пронумерували. Мамонта перенести до Житомирського агроуніверситету. У храмі навести порядок».
Тут, очевидно, варто згадати народну мудрість, яка нагадує, що поспішність потрібна лише у двох випадках. Причому жоден з них не стосується переміщення понад 12 тисяч одиниць зберігання, переважна більшість яких є унікальними експонатами, що вимагають відповідного ставлення. Крім того, справжньою окрасою музею є дві мистецьки виконані діорами, над створенням яких понад два роки працювали професійні художники. Зрозуміло, що демонтаж таких об’єктів теж вимагає відповідної кваліфікації виконавців. До того ж, при всій повазі до освіченості сучасних студентів, не лише вони, а навіть не кожен доктор біологічних наук ризикне скласти скелет звичайнісінької корови, не кажучи вже про доісторичного мамонта.
Дурні гроші без голови…
Чи не головним аргументом ухвалення рішення про передачу церкви віруючим стала обіцянка виділення 10 млн грн з держбюджету на будівництво нового приміщення музею. Можна посперечатись, куди доцільніше було спрямувати ці кошти — на вкрай потрібний обласний онкодиспансер, де пацієнтів у стаціонарі нині вдвоє більше нормативної кількості, чи на термінове звільнення храму від установи культури. Однак, образно кажучи, потяг вже пішов.
Дивує інше: лише після надходження бюджетних коштів на Житомирщині спішно взялися розв’язувати проблему — від оформлення земельної ділянки під будівництво об’єкта до завершення розробки проектно-кошторисної документації!
Залишається сподіватися, що ударні темпи, завдяки яким у Житомирського музею природи вже нинішнього року має з’явитися нова, на цей раз вже постійна домівка, не обернуться втратами для його безцінних колекцій.