Відтепер цей популярний в Україні продукт став справді золотим. Адже ціна олії за останні місяці зросла більш ніж на 60%. Покупці зазнають цінового шоку: хтось бачить нову ціну і відмовляється від товару, який його цікавив.
Головна причина цього лиха загалом об’єктивна: через ризики неврожаю сої у Південній Америці та пальмової олії у Південно-Східній Азії ціни на соняшникову олію на світовому ринку різко зросли. З початку 2021 року вартість тонни сирої олії перетнула рівень у $1700.
Але причому тут закордон, ми ж продаємо олію, а не купуємо? А притому, що за доволі низького торішнього врожаю соняшнику (13,1 млн тонн проти 15,2 роком раніше) вітчизняні виробники і трейдери сповна скористалися можливістю заробітку, і Україна торік наростила експорт рослинних олій на 9,9% порівняно з 2019 роком, до 7,311 млн тонн, а сума грошових надходжень зросла на 21,9% — до $ 5,675 млрд. Зверніть увагу на різницю у кількісних та вартісних показниках!
Одне чіпляється за друге
На жаль, зовнішні ціни потягнули за собою внутрішні. Виробники насіння соняшнику, які цілком нормально співпрацювали з вітчизняними олійно-екстракційними заводами, раптом зноровилися — почали притримувати насіння в очікуванні ще більшого зростання цін, аби тоді продати його експортерам.
Ще наприкінці січня асоціація «Укроліяпром» зауважувала на стрімкому нарощуванні експорту з України насіння соняшнику нового врожаю починаючи з вересня. Так, лише за чотири останні місяці року трейдери вивезли близько 150 тисяч тонн насіння майже на 50 млн доларів (в середньому — по 334,4 долара за тонну) — удесятеро більше, ніж за перші чотири місяці попереднього маркетингового року. І попри те, що цей маркетинговий рік виявився менш урожайним на соняшник, ніж попередній (13,1 млн тонни проти 15,2).
Отак і вийшло, що на внутрішньому ринку олійної сировини спостерігається різкий дефіцит. Якщо насіння пропонують, то вже за космічною ціною — 770—800 доларів за тонну, тоді як на експорт дешевше вдвічі, а іноді й утричі. Не всі олійно-жирові підприємства здатні стільки платити, а хто здатний, то готовий продукт виходить справді золотий.
Це лише бізнес…
Нічого страшного, це вільний ринок? Наче сцена з американського трилера: кілер, перед тим як пустити жертві кулю в лоб, каже з чарівною усмішкою: «Нічого особистого, це лише бізнес…» Чи у цій ситуації ринок щось занадто вільний, і державі все-таки варто було б втрутитися?
Тут маємо приклади, хоч не всі вони годяться для нас. У Росії та Казахстані в роздрібній торгівлі діють гранично допустимі ціни на рослинну олію, у Білорусі взагалі всі ціни регулює держава. Ми не закликаємо йти саме цим шляхом, але з-поміж розвинених держав світу нема жодної, де панував би вільний ринок без усілякого державного регулювання.
Прецеденти траплялися і в нас. Скажімо, уряд восени 2007 року в подібній ситуації різкого зростання внутрішніх цін на олію (з 9 грн до 12 за літр) по-дружньому порадив знизити обсяги експорту, прозоро натякнувши на можливість запровадження експортних квот. Трейдери зрозуміли натяк, згадавши про аналогічні дії на ринку зерна, і ціна повернулася до попередніх значень.
Щоправда, ті часи минули, тепер влада щороку укладає меморандуми з виробниками та експортерами сільськогосподарської продукції, досягає певних домовленостей, що може дати змогу не допустити особливо руйнівних сценаріїв розвитку подій на внутрішньому ринку. Але цього разу такий цивілізований механізм щось не спрацював. Недооцінили масштаби загрози або в балансі інтересів між бізнесом та споживачами цілковито стали на бік бізнесу.
І що тепер робити?
Таке питання поставив наш кореспондент заступнику міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Тарасові Висоцькому. Він відповів: «Вартість олійної сировини зросла на 120%. Вартість олії зросла втричі менше (певна річ, собівартість олії включає, крім вартості сировини, ще деякі складові — «УК»). Є офіційна позиція міністерства спільно з профільними асоціаціями, зокрема «Укроліяпромом», стосовно ціноутворення на соціально значущі продукти.
Ми бачимо, що з точки зору світової кон’юнктури в нас олія дешевша. Це стало можливо саме завдяки значному експорту. І є розуміння, що стосовно такого соціально значущого продукту не може бути прямої кореляції — простого перерахунку світової ціни на внутрішній ринок за курсом національної валюти. Ми очікуємо, що досягнутої домовленості дотримуватимуться, і ми зробимо все, аби цей проєкт був економічно доступний, з фізичною доступністю наразі проблем нема».
Під офіційною позицією заступник міністра має на увазі заяву Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, оприлюднену на урядовому порталі 18 березня, про те, що міністерство на виконання доручень Президента та Прем’єр-міністра України організувало консультації з виробниками та оптовими продавцями продовольчих товарів, що мають соціальну значущість.
Утім, про якісь конкретні зобов’язання з боку бізнесу щодо подолання кризової цінової ситуації в документі не йдеться. Відбулася дивна підміна понять: учасники ринку заявили, що внутрішній ринок повністю забезпечено основними видами продовольства внутрішнього виробництва і буде забезпечено й надалі. Але ж Тарас Висоцький зазначив, що з фізичною доступністю проблем і так нема, йдеться про економічну доступність!
Щодо цього представники ринку обмежилися посиланням на зростання світових цін, згадали про вигоду для вітчизняних експортерів, і запевнили, що «вживатимуть усіх необхідних заходів, спрямованих на стабілізацію цін продовольчих товарів соціального сегменту». Яких саме заходів — не сказано.
Раніше уряд мав важіль впливу на ринкову ситуацію через товарні інтервенції, але наразі цей інструмент ліквідовано. Законопроєкт 3295, який Президент підписав у грудні 2020-го і який набрав чинності, фактично скасував державне регулювання цін на сільськогосподарську продукцію та державні заставні закупівлі зерна.
Два шляхи виходу
Отже, тепер з цієї ситуації є два можливі шляхи: або пустити все на самоплив і викликати невдоволення значної частини населення, або піти на заходи не зовсім ринкові і не зовсім добровільні. Тобто змусити трейдерів віддати невелику частину олії та насіння соняшнику, що приготували на експорт, для внутрішнього ринку за прийнятними цінами.
З фінансового боку це не буде надто обтяжливо, їхні наддоходи, отримані цього маркетингового сезону, цілком дозволяють поділитися, і такі пропозиції лунали від незалежних експертів. Але як змусити? Пригрозити запровадженням експортних обмежень?
Таке свого часу практикували попередні уряди. Так намагався зробити й чинний уряд. 19 квітня Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства оголосило про підписання меморандуму з асоціацією «Укроліяпром» щодо обмеження експорту олії з перспективою запровадження заборони на експорт насіння соняшнику.
Утім, такий крок одразу рішуче засудили інші аграрні асоціації, які пов’язані з експортом олії та насіння соняшнику. Натомість вони пропонують знизити ПДВ на соціально значущі продукти, як це практикують у розвинених країнах (наголосимо — саме на продукти, а не на сировину, як у нас зараз). Та й за кордоном обмеження експорту навряд чи схвалять. Не ті часи — надто вже тісно ми пов’язані з ЄС та іншими міжнародними інституціями, адміністративний тиск на бізнес вони нам не вибачать.
Які ж перспективи нашого споживчого ринку? Навіть якщо негативні прогнози щодо виробництва олії в інших частинах світу не справдяться і урожаї там будуть феноменальні (а надії на це доволі примарні), нас це не врятує. Так, світові ціни впадуть, але наші олійно-екстракційні заводи вже купили сировину за цінами принципово іншими і тепер не захочуть продавати продукцію собі у збиток. Тобто до нового врожаю (вересня — жовтня) сподіватися на краще не варто.
А восени виникне ситуація ще цікавіша. Криза на світових ринках мине, і в Україні теж. Олія нового урожаю має стати дешевшою, але куди подіти ту, що виробили зараз із дорогої сировини і не знаходить збуту через високу ціну та низький попит?