Те, що шість країн: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Молдова та Україна, — які десять років тому об’єдналися у межах цієї ініціативи для зближення з ЄС, перебувають на різних етапах євроінтеграції, у Брюсселі усвідомили вже давно. Проте жодні пропозиції, що надходили зі столиць трьох найуспішніших членів «Східного партнерства» Грузії, Молдови та України, які пропонували модифікувати співпрацю в межах ініціативи відповідно до амбіцій і темпів євроінтеграції її учасників, не знаходили підтримки в Єврокомісії. Але, схоже, недавні події на території інших трьох учасниць можуть переконати Брюссель у тому, що «Східне партнерство» потребує серйозного переосмислення.

Наслідки можуть бути непередбачуваними

Естонський євродепутат Урмас Пает вважає, що той спосіб, у який Баку та Єреван намагаються врегулювати давній конфлікт довкола Нагірного Карабаху, неприпустимий. Про це він написав у виданні Euractive.

«Ви можете силоміць спричинити зміни, якщо у вас є сила, але вони будуть нетривалими. Адже єдиним можливим може бути лише взаємоузгоджене й взаємоприйнятне рішення», — вважає політик. А його можна знайти лише за допомогою спілкування й дипломатії. Проте нині дії політичних лідерів Азербайджану та Вірменії призводять до страждань мирних жителів і смертей.

«А насильство породжує насильство, і це матиме довготривалі наслідки», — переконаний Урмас Пает. Він нагадує, що народи Південного Кавказу, зокрема Вірменії та Азербайджану, тривалий час потерпали від політичного насильства, тому цю спіраль слід зупинити.

Одним зі способів сприяти пошуку шляхів порозуміння й добробуту цих країн стала ініціатива ЄС для країн «Східного партнерства». І Євросоюз має й надалі допомагати Вірменії й Азербайджану в пошуках способу подолання цієї тривалої ненависті.

«З огляду на останні події в Нагірному Карабасі, а також Білорусі ЄС має подумати про майбутнє «Східного партнерства», — визнає євродепутат. Бо з шести країн-партнерів дві воюють між собою і вбивають громадян одна одної, а третя переслідує, принижує та застосовує насильство проти власного народу.

«Тому ми повинні запитати себе, як нам рухатися далі у напрямі «Східного партнерства». Гадаю, що настав час його переглянути», — вважає естонський політик. Він припускає, що Туреччина та Росія як «зацікавлені сторони» у конфлікті довкола Нагірного Карабаху справді хочуть допомогти його врегулювати. Проте це не має відбуватися «шляхом направлення найманців або надання зброї» сторонам, що конфліктують.

«Слід уникати будь-якого військового втручання. Єдиним способом допомоги має стати посередництво, яке сприятиме пошуку рішення, що покладе край смертям і руйнуванням і допоможе двом країнам сісти за стіл переговорів», — наголосив євродепутат.

Час незручних рішень

Цікаво, що пропозиція надати Тбілісі, Кишиневу та Києву більше можливостей уже звучала у Європарламенті близько року тому. Тоді з ініціативи литовського євродепутата Андрюса Кубілюса було підготовлено стратегію для майбутнього «Східного партнерства», яка полягала у започаткуванні так званого процесу тріо для країн, які вже підписали з ЄС угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі, а також отримали безвізовий режим. Ця «Стратегія тріо 2030» мала на меті м’яку трансформацію пострадянських країн та їх перетворення на успішні демократичні держави з урахування досвіду тих країн Східної Європи, які вже вступили до ЄС.

Автори стратегії пропонували співпрацювати із Грузією, Молдовою та Україною за принципом «більше за більше», згідно з яким країни швидше зближалися з ЄС за умови успішних реформ. Стратегія передбачала, що ЄС у відповідь на конкретні підсумки цих реформ має запропонувати країнам «Східного партнерства» дієві інструменти для досягнення кінцевої мети євроінтеграції — вступу до Євросоюзу.

Проте цю ініціативу євродепутатів у Єврокомісії зустріли без особливого ентузіазму. Неофіційно єврочиновники говорили, що не хотіли б так очевидно виокремлювати із шести країн-учасниць «Східного партнерства» трьох фаворитів. Та й упровадження нової стратегії тріо потребувало б додаткових коштів і внесення істотних змін до політики сусідства ЄС.

Так само неохоче коментували у Брюсселі ініціативу експертного середовища доповнити «Східне партнерство» безпековим виміром. Адже на той момент п’ять із шести країн мали на своїх територіях заморожені конфлікти, спричинені Росією. Цю ініціативу оприлюднювали напередодні саміту лідерів ЄС та країн «Східного партнерства», який улітку цього року через пандемію коронавірусної хвороби відбувся у режимі онлайн. Але під час цього спілкування про доповнення ініціативи безпековими питаннями не йшлося. Учасники саміту домовилися зустрітися в березі 2021 року вже в очному форматі й тоді докладніше поговорити про майбутнє «Східного партнерства».

Але схоже, що останні події в Білорусі, Азербайджані та Вірменії змусять Брюссель уже нині перейти до незручних рішень. Оскільки тепер важко заплющити очі на те, що проблеми цих трьох країн неможливо розв’язати в нинішньому форматі «Східного партнерства» і вони стануть гальмом для євроінтеграційного поступу трьох інших учасниць.