Андрій ЄВТУШЕНКО
для «Урядового кур’єра»
Про Романа Петровича Карпюка, знаного в Луцьку (та й на Волині загалом) представника вищої школи, а віднедавна й депутата обласної ради, люди кажуть різне. Одностайності в судженнях громадян немає: або вкрай негативне, або позитивне аж до єлейності. Отже, вміє людина «регулювати» громадську думку.
Ті із земляків колишнього ректора Луцького інституту Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», хто спить і бачить себе багатим і знаним, але поки що заздрить іншим, в захваті блискають очима. Мовляв, вміє чолов’яга жити! Ви ж дивіться: із простаків вийшов, але всього самотужки добився. І ректор, і доктор наук, і депутат! Копійчина (й чимала!) до нього, здається, сама липне. Звісно, йому можна нести себе так, ніби весь світ поклав до ніг. Бо ж обріс чоловік багатством та впливовими людьми. Он як прокуратура намагалася скрутити його в баранячий ріг. Нічого з того не вийшло — відбився чоловік. На політичний тиск усе списав…
Лучани ж із числа тих, хто зводить кінці з кінцями, але ніяк не зведе, після прохання висловитися щодо цього депутата найчастіше відмахуються. Це означає: одним миром мазані всі ці нинішні депутати. Й Роман ваш Петрович нічим не виокремлюється з-поміж цих лукавців, які на словах дбають про благо людей, а на ділі однією людиною опікуються — самим собою.
Однак більш охочі до слова починали дещо прояснювати. Й переказували те, що гуляє поміж людей. І про неправдиві дані про статки депутата облради, і про дійну корову, якою для Карпюка став очолюваний ним приватний ВНЗ, і (це головне в розповідях) про дуже туманні оборудки пана ректора з автомобілями. Залишається тільки дивуватися: як техніка-конфіскат, безоплатно передана приватній структурі, як благодійність, стає власністю посадових осіб?
Можуть сказати небайдужі громадяни і про методу управління амбітного ректора і депутата. Мовляв, хоч і пройшла людина шлях від простого тренера ДЮСШ до доктора педагогічних наук, професора, а стилю керівництва дотримується старого. Як під час «буремних» 1990-х, пам’ятаєте?
Натомість місцеві інтелігенти у спробі висловитися тільки знизують плечима і винувато посміхаються. Мовляв, що казати, коли казати нічого. Але один із представників луцької еліти таки розкрив карти, хоч і непрямо. Бо почав цитувати Ліну Костенко, яка замислилася над «вічною парадигмою історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші. І тоді настає лукава, найпідступніша форма несвободи, вдягнута в національну символіку, зацитькана національним пафосом, вдекорована атрибутами демократії». А вже потім цей добродій пояснив: згаданий депутат за умови, що країна все-таки розправить плечі, дуже сумно закінчить свою кар’єру. Так само, як усі ці «умільці жити» за чужий кошт. Бо фактів лукавого, а то й блюзнірського ставлення до громади він уже накопичив чимало. Але сміливо під час чергової прес-конференції каже про інших, але так, ніби про себе: «Їм потрібна депутатська недоторканність, бо вони прокралися вчора, крадуть сьогодні, більш того, мріють красти завтра. Ми ж робимо внесок у майбутнє молоді, щоб урятувати не себе, а їх! Наприклад, наш інститут півсотні сиріт навчає за свій рахунок — жодної копійки на цих дітей держава не дала».
Можна було б на цьому в коротенькій замальовці поставити крапку: за що купив, за те й продав. Але… Натяки громадян та їхні приблизні оцінки діяльності пана Романа з позиції керівництва Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» набувають конкретного значення. Отож послухаємо їх.
МОВОЮ ЦИФР
Зловживання вилазили чи не з кожної шпарини
Валентина ЖУРАВЛЬОВА,
проректор з економічних питань — головний бухгалтер:
— Після неодноразових сигналів із Луцького філіалу нашого навчального закладу було організовано планову перевірку його фінансової діяльності. І хоч яким відкритим намагався бути ректор Р. Карпюк, що залюбки узгоджував зі столичною комісією план і час перевірки, ми виявили значні зловживання та розкрадання майна і коштів у великих розмірах. Вони, як кажуть, вилазили чи не з кожної шпарини.
Найперше університетська перевірка виявила ретельно приховувану інформацію про кримінальні провадження, відкриті щодо діянь пана Карпюка вже давно. Так, відповідно до рішення №1 засідання комісії з розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переадресованим органам державної виконавчої служби від 25. 09. 2009 року (протокол №6), Луцькому інституту розвитку людини для виконання статутних цілей передано кілька автомобілів. А саме: «Форд-мондео» 1995 року випуску; «Фольксваген-пасат» 1993 року; «Фольксваген-пасат» 1995 року; «Фольксваген-Т4» 1997 року; «Форд-транзит» 1993 року випуску. Всі ці авто не були оприбутковані на баланс інституту, а на підставі договору купівлі-продажу від 16. 08. 2010 року №01/08/10 передані приватному підприємцеві.
Вирішуючи нагальне питання Луцького інституту з придбання навчальних приміщень, Р. Карпюк придбав поверхи з першого по шостий загальною площею 5723,6 квадратних метра вартістю 950 тисяч гривень у власність приватного підприємства «КРП». Гадаю, абревіатуру розшифровувати не варто, бо саме Карпюк Роман Петрович і став засновником ПП. А для «загального добра» інституту придбано лише два поверхи (7—8) і технічний (9) загальною площею 976,1 квадратних метра вартістю 515 тисяч гривень.
Цікаво, що «КРП» було створено 04. 09. 2002 року, тобто майже водночас із прийняттям рішення щодо придбання навчальних приміщень інституту.
Не менш красномовно й те, що вартість одного квадратного метра приміщень, придбаних для інституту, становила 563,47 гривні, а вартість квадратного метра площі, придбаної для власного приватного підприємства Карпюка Р. П., — 165,98 гривні. Тобто якимось дивним чином ціна інститутських площ у 3,5 раза перевищувала «пільгову» ректорську!
А далі — пішло-поїхало. Інституту не вистачає приміщень? Потрібно десь навчати студентів? «Ласкаво просимо до приміщень ПП «КРП», придбаних вашим коштом! Там ви зможете за «помірну» плату та після «незначних» ремонтів навчати своїх дітей. Не переймайтеся: ремонти також зробить сам ректор і депутат. У нього вистачить для цього і можливостей, і підприємств. Лише платіть! І за щедрість свою попросить він із вас небагато: своєчасно сплачувати орендні кошти.
Щоправда, сюди ж було приплюсовано кілька «проектиків», які не без зиску для себе реалізовував керівник Луцького інституту розвитку людини, вправно підписуючи платіжні доручення та перераховуючи кошти на свої підприємства. Та й сума виявилася «не дуже значною»: лише 5,9 мільйона гривень орендних платежів.
Тож «платили» працівники інституту своєму керівникові кревно зароблені гроші за оренду, комунальні послуги за його приватні структури, розташовані в цих самих приміщеннях. І лише за ремонтні роботи сплатили 1366 тисяч гривень.
Предметом особливої гордості інституту стала лабораторія фізичної реабілітації: сучасне обладнання, прекрасні результати. Але з’ясувалося, що постачальником усього начиння було… приватне підприємство Романа Петровича. Проведення зустрічної звірки засвідчило зокрема, що обладнання придбане у 2005 році у ТОВ «УкрТелеМед» (м. Київ) та ПМП «Оулен Систем» (м. Хмельницький) за ціною 100,1 тисячі гривень. А Луцькому інституту воно перепродане за 248 тисяч гривень. А воно вже три роки перебувало у використанні. Отже на рівному місці завдяки «вмінню жити» та на одній цій оборудці Карпюк заробив 147,9 тисячі гривень.
Загалом перевірка університету «Україна» встановила, що ректор Луцького інституту розвитку людини університету «Україна» завдав громаді збитків на суму майже 10 мільйонів гривень. Порадившись, керівництво ВНЗ вирішило, що ці кошти він має якнайшвидше повернути на баланс навчального закладу.
ТАКІ КАДРИ
Не для людей, а для себе
Петро ТАЛАНЧУК,
президент університету, доктор технічних наук, професор:
— Досі вважав себе психологом, хто впродовж тривалої роботи на ниві освіти навчився добирати кадри. Але…
Прикро зізнаватися, що один із керівників мережі нашого навчального закладу вирішив, що для самозбагачення всі методи прийнятні. Р. П. Карпюк, який постійно хизувався успіхами очолюваного ним інституту, насправді довів до філігранної майстерності зневагу до людей, їхньої праці, розтоптав світлу ідею вдосконалення вищої школи на місцях. Пустку своєї душі він і досі демонструє у ставленні до «рідного» інституту, залякуючи людей, погрожуючи їм, нехтуючи репутацією навчального закладу та всіх його працівників.
Свою «масштабну» ходу вищою освітою Карпюк розпочав у 2001 році саме на затвердженій мною посаді керівника Луцького інституту розвитку людини університету «Україна». Молодий та енергійний початківець в освіті швидко переконав нас надати йому можливість представляти інтереси університету в структурах різного рівня. Так, йому видали довіреність від 12. 07. 2002 року №1/26-77 зокрема і на отримання кредиту в сумі 1066 тисяч гривень для придбання та переобладнання приміщень Луцького представництва (нині інституту) загальною площею 6701,1 квадратного метра. Тоді ніхто не міг навіть уявити, яким буде це «представництво». Адже разом із набуттям виняткових повноважень дуже швидко виросло амбітне «его» Карпюка. Почали з’являтися як гриби після дощу власні бізнесові структури керівника інституту.
Господь каже: «Не сотвори собі кумира». Які прості й мудрі слова! Так важливо не втратити одвічну мудрість, коли навколо лунають популістські промови карпюків. Адже ніхто з нас не прагне володіти світом, а хоче звичайних, але дуже важливих і потрібних речей: миру, здоров’я, гідної роботи, добробуту родини й України. І як же нам хочеться вірити у те, що наш обранець у владі справді за народ і з народом!
Але минає час, і все стає напрочуд прозаїчним: мрії та сподівання перетворюються на ілюзії. А що ж залишилося? Залишились такі собі карпюки. Вони насправді і не з народом і не за народ. Вони — для себе, а точніше, собі. Собі, а не Луцькому інституту розвитку людини, приміщення за кошти, вкрадені в інституту, собі, а не своєму колективу, добробут і статки. Лише собі. А колективу він «гарантує» одне: працевлаштування на біржі праці.
Ви запитаєте: «А якщо з карпюками боротися?»
Відповім: боремось, але і з нами борються. Борються, як ви розумієте, за підтримки влади. Як кажуть, «підключають адмінресурс». Так само і Роман Петрович після його звільнення наказом по університету майже щодня продовжує відвідувати рідні стіни інституту, хизуючись депутатським мандатом та посадою заступника голови Волинської ОДА з гуманітарних питань.
Одне болить: скільки ще будуть «боротися» ці карпюки із правдою і народом? Скільки ще бідуватимуть волиняни через криміналітет у владі? Скільки ще таких карпюків потрібно утримувати народним потом? Скільки вони будуть прикривати свої злочини високими мандатами країни?
Скільки?
P. S. Колеги (колишні) пана Карпюка з Києва настійно радять йому не позиватися до суду ні на керівництво університету «Україна», ні на газету «Урядовий кур’єр». Адже так на поверхню спливуть нові факти та подробиці, які зовсім не потішать Романа Петровича.