Невеличке містечко Монастирище й уся громада, яка об’єднала колишній Монастирищенський район на Черкащині, з 24 лютого стали надійним прихистком для тисяч людей, які покидали домівки з початком вторгнення агресора. Чому саме сюди їхали вимушені переселенці? Поряд автотраса, якою можна дістатися західних областей України чи кордону з Молдовою. Також недалеко автобан Київ — Одеса. Люди, заїжджаючи в містечко, були зачаровані чистими доглянутими вулицями та привітністю жителів.

Як розповіла заступниця міського голови територіальної громади Зоряна Заворотна, люди в той момент бачили Монастирище як тиху гавань в розбурханому морі воєнного лиха. Для приймання переселенців тут тимчасово перепрофілювали кілька закладів освіти. В одній зі шкіл, яка зручно розташована на в’їзді в місто, організували 150 місць для тих, хто цього потребував.

А ночі тут тихі

— Для початку знайшли кожному зручне місце, матрац, постіль, подушку, простирадло. Усе це розмістили у класних кімнатах, які опалювали. Забезпечували харчуванням. У перші дні активної війни багато людей приїжджали відпочити тут з дороги, спали одну чи дві ночі та їхали далі на захід.

В іншій школі можуть оселитися одночасно майже 115 осіб. Нині там 48 вимушених переселенців. Вони повністю перебувають на забезпеченні міської ради. Їм надають продукти харчування, засоби гігієни. Задля їхнього комфорту там постійно працюють кухарі, прибиральниці та інші фахівці.

Загалом від початку війни Монастирищина прихистила майже 10 тисяч вимушених переселенців.

— У перші дні в цих закладах одночасно перебували майже 200 осіб, — продовжує розповідь Зоряна Заворотна. — Було непросто налагодити комунікацію. Люди телефонували в будь-яку пору доби, не знали, куди їхати, з’ясовували різні питання. Їхали з Харкова, Охтирки, Чернігова, Києва, Ірпеня. Одне з перших запитань зазвичай було: «А у вас тихо?»

Щоб кожен був задоволений

Тепер потік переселенців зменшився. Кілька приватних готелів надають послуги й досить завантажені. Майже всі порожні будинки в селах, за словами посадовців громади, зайняли приїжджі. На хвилі підтримки й патріотизму таке житло місцеві жителі надавали безплатно. Казали: просто живіть, щоб вам було де переночувати й відпочити. Є такі родини, які придбали будинки. Оренда квартири в містечку коштує нині від 3 до 10 тисяч гривень на місяць. Нині у громаді 3,5 тисячі переселенців, а загалом 38 тисяч жителів. 120 дітей переселенців завершили навчання на Монастирищині.

— У більшості сіл роботу організували так, що сусіди тієї оселі, де живуть переселенці, обмінюються з ними номерами телефонів і допомагають, чим потрібно, цій родині. Тут дуже добре спрацювали старости й помічники голови громади (у територіальній громаді 13 старостинських округів). Такий підхід дисциплінує й самих переселенців.

Іноді повідомляють, що подекуди громадам важко забезпечити продуктами харчування внутрішньо переміщених осіб. У Монастирищі, щоб вирішити це питання, працює два пункти приймання й видачі гуманітарної допомоги. По неї регулярно приходять 800—900 переселенців на тиждень. У таких пунктах можна отримати продукти харчування, засоби гігієни, одяг, постіль, посуд.

Тим часом представники влади ще й чимало працюють з іноземними донорами напряму. Отримують і допомогу від держави. Приблизно 20 тонн вантажу у квітні отримали від Міністерства реінтеграції, а на початку травня необхідне надійшло від Черкаської обласної військової адміністрації. Усе інше, кажуть у громаді, — це наші ініціативи і співпраця з благодійниками. Допомагає товариство Червоного Хреста.

Складнощі були і з довідками внутрішньо переміщеним особам, особливо наприкінці березня та на початку квітня, коли комп’ютерна програма, в яку треба було вносити дані, не працювала як слід. Троє місцевих фахівців ледь не цілодобово займалися цим питанням. Якби дані не внесли в систему, людина б не отримала відповідного статусу й допомоги. З уведенням у дію відповідної програми в системі «Дія» цю проблему частково зняли, але роботи й досі не бракує.

Тішить те, що місцеві люди приносять продукти й надають власну допомогу, віддають вирощених свиней, щоб виготовити тушонку для захисників. У Монастирищі пакують і відправляють такі вантажі на схід щотижня. Станом на минулий тиждень продуктів відправили вже більш як 200 тонн.

— З ініціативи голови громади нещодавно відправили три вантажі (близько 60 тонн) у Харків. Це борошно, крупи, олія, макаронні вироби, картопля, цукор, випічка, консервація, — розповіла Зоряна Заворотна. — Це відбулося завдяки співпраці голови територіальної громади Олександра Тищенка з підприємцями та фермерами. Трохи менші за обсягами вантажі свого часу відправляли в Київ, Ірпінь, Бучу, Чернігів.

Нові люди — нові ідеї

У громадах думають, як організувати роботу на майбутні місяці. Одну зі шкіл у селі Монастирищенської громади перепрофільовують під житло для переселенців. Розпочато ремонт, а за рахунок благодійних фондів отримано частину побутової техніки на 45 тисяч гривень. У колишніх навчальних кабінетах планують розмістити до 50 осіб з розрахунку одна кімната на родину.

Переселенці — це переважно жінки з дітьми. Вони дуже вдячні за  будь-яку допомогу. Але є й ті, хто не розуміє, що забезпечення переселенців — це бажання громади, моральний вибір місцевих людей, а не обов’язок. Серед внутрішньо переміщених осіб більшість має бажання допомагати і стати до лав волонтерів. Чимало цих людей у Монастирищі плели маскувальні сітки, допомагали на кухні.

Нові люди, які прибувають у громаду, привозять нові ідеї. Тож з’явилося чимало нових послуг. Днями, наприклад, у Монастирищі відкрився барбер-шоп, який спеціалізується на чоловічих стрижках. Тутешні люди розповідають, що для громади було б добре, якби якесь підприємство з окупованої території стало працювати тут. Мають для цього й земельні ділянки, і приміщення. І влада  сприятиме роботі. Чимало керівників підприємств у громаді вже готові працевлаштувати кваліфікованих переселенців.