Днями Міністерство аграрної політики та продовольства України презентувало державний логотип органічної продукції (справді образний і промовистий), який визначатиме її товарне «обличчя» і слугуватиме своєрідним виробничо-торговельним брендом. Але наскільки висока ймовірність масової появи в торгівлі таких продуктів?
Не знайдеться покупця, який би не хотів купувати їжу, виготовлену без застосування будь-яких хімічних чи мінеральних добавок, що останніми роками буквально нашпигували землю. І судячи з нинішніх аграрних тенденцій, навала штучних стимуляторів на полях і фермах навряд чи ослабне.
Міністерство навело такі факти і цифри. Кількість сертифікованих операторів національного органічного ринку наближається до 300, а в асортименті органічної продукції понад 100 товарів українського виробництва. Далі — акцент: вітчизняна органічна продукція має великий експортний потенціал, оскільки попит міжнародних покупців із країн ЄС, Швейцарії, США тощо високий і постійно зростає.
Іншими словами, органічний вектор чітко зорієнтований на зовнішні ринки. А що ж внутрішній? Невже українці й надалі задовольнятимуться дешевим ерзацом, завдаючи непоправної шкоди власному здоров’ю? До того ж чи не занадто часто погляд на означену проблему здебільшого поверховий: мовляв, варто щось виростити без хімії — і вже можна записуватися в екологічні новатори?
Інтересу мало
Проректор з наукової роботи Сумського національного аграрного університету Олександр Маслак упродовж кількох останніх років наполегливо і ∂рунтовно досліджує тему органічного землеробства не тільки на Слобожанщині, а й загалом в Україні та світі. Тобто знає всі її сильні й вразливі сторони.
У Сумській області поки що немає жодного господарства, яке відповідало б вимогам органічного землеробства на всі сто відсотків. Хоча певні пагони і спроби є.
Як наголошує Олександр Миколайович, для отримання відповідного сертифіката необхідно не тільки пройти обов’язкову процедуру, а й чітко витримати комплекс вимог. Наприклад, не використовувати хімічні чи мінеральні добрива на певній земельній ділянці впродовж трьох років, щоб за цей час «вивітрилася» вся хімія (хоч і за такий період далеко не всі масиви зможуть звільнитися від неї), застосовувати сучасні технології обробітку грунту, наприклад системи No-till, повністю відмовитися від пестицидів, гербіцидів тощо.
На Сумщині щонайменше п’ята частина фермерських господарств виявляє зацікавленість до органічного виробництва, і дехто навіть має в цьому успіхи. Зокрема в дослідному господарстві «Правдинське» Великописарівського району вже розробили план поетапного переходу на нові рейки господарювання. Тут сіють кавуни, які відповідно до укладеної угоди передають у торговельні мережі за межі Сумщини, звідки частину відвантажують за кордон. І надалі тамтешні аграрії планують продовжувати розпочате, аби баштанні культури відправляти до Польщі, Білорусі та інших країн Європи, де на них є сталий попит.
Елементи органічного землеробства застосовують у ФГ «Світанок» цього району, деяких господарствах Глухівщини, Охтирщини, Роменщини — загалом на площі майже 900 гектарів. У поєднанні з енергоощадними технологіями вони забезпечують чудовий не тільки екологічний, а й економічний ефекти. У «Світанку» витрати дизельного палива при цьому скорочуються майже вдвічі.
То невже Сумщина не зацікавлена у справжньому прориві на цьому перспективному напрямі? Як, до речі, сусідні та інші області країни? Однозначно зацікавлена. Та ще й як! Однак самого інтересу замало.
Приклад подають
В Україні початком органічного виробництва вважається середина 1970-х років, а сам процес господарювання асоціюється з підприємством «Агроекологія» Полтавської області, на чолі якого Семен Антонець. Саме він з однодумцями-земляками заклав основи нової справи, а вже наприкінці 1990-х одержав відповідні сертифікати, що відповідають європейським стандартам і є основою для експорту вирощеної продукції.
Доречно зауважити: експортують її здебільшого через сертифіковані зовнішньоторговельні компанії, які мають практичний досвід, необхідні знання — одне слово, завжди на гребені питання.
Останніми роками активізувався прямий експорт між безпосередніми виробниками та покупцями. Довгострокові відносини налагодилися завдяки двосторонньому обміну досвідом у межах відвідування виставок та конференцій. При цьому грунтовно вивчали частково впроваджені технології вирощування культур, що мають на українському ринку найбільший попит, — сої, нуту, спельти, льону та інших.
Нині Україна з її 400 тисячами гектарів сільськогосподарських угідь, сертифікованих для виробництва органічної продукції (а це приблизно відсоток загальної площі), на 20-му місці у світі. Якщо ж порівняти з іншими східно-європейськими країнами, то ми перші.
Більшість органічних підприємств зосереджені на півдні України (Одеська та Херсонська області), в центрі (Київська, Полтавська, Вінницька та Житомирська), на заході (Закарпатська, Львівська, Тернопільська і Хмельницька) та сході (Запорізька та Харківська області).
Розмір земельної площі коливається від двох-трьох десятків гектарів, як у більшості європейських країн, до кількох тисяч. Нині середньостатистичне сертифіковане господарство обробляє 2000 гектарів, це один з найвищих показників у світі.
За прогнозами науковців, виробництво органічної продукції зростатиме в невеликих за розмірами підрозділах, бо це економічно вигідно. Порівняно із традиційним землеробством витрати нижчі щонайменше вдвічі. А якщо врахувати реалізаційну ціну, яка вища принаймні на 50%, то стає очевидно: це справжня золота жила.
На 0,3 євро ситим не будеш
В Україні споживання екологічно чистої продукції мінімальне, про що свідчать дослідження вітчизняної Федерації органічного руху. Цей показник становить лише 0,3 євро на людину за рік (!), хоч зберігається тенденція до зростання, особливо у великих містах. Порівняймо: незважаючи на те, що органічна продукція дорожча за традиційну, кожен житель Швейцарії витрачає на її придбання в середньому 177 євро, Данії — 162, Австрії — 127, США — 67. Різниця разюча.
Найбільший попит мають молоко, м’ясо, овочі, фрукти, соки, крупи, борошно. Реалізують їх через мережі супермаркетів, спеціалізовані магазини, інтернет. Загалом же вітчизняні аграрії пропонують до столу (щоправда, здебільшого закордонного) також зернові, бобові та олійні культури, ефірні олії, горіхи, ягоди, кавуни, дині, олію, мед, фіточаї, сиропи, повидла, яйця, хліб.
Перспективному й вигідному з багатьох точок зору органічному виробництву уряд відповідно до міжнародного досвіду мав би бодай тимчасово забезпечити підтримку. Однак з огляду на стан державного бюджету очікувати на спеціальні програми не варто, а високий експортний потенціал зберігатиметься завдяки подальшому наближенню законодавчих регулювань до стандартів ЄС. Міжнародні донори, зокрема ЄС, мають розбудовувати власну технічну підтримку України з урахуванням взаємної користі.
Але на порядку денному залишаються проблемні питання, які все одно треба вирішувати, якщо хочемо результату. Із-поміж них — юридично-правового характеру. Зокрема задля подальшої гармонізації з відповідним європейським законодавством необхідно ухвалювати нову редакцію Закону України «Про виробництво та обіг органічної сировини», відповідні підзаконні акти, створювати кооперативи та спеціалізовані об’єднання. Далеко не зайвими були б кваліфікована підтримка і консультації не тільки вітчизняних фахівців та практиків, а й колег з європейських країн, які знаються на справі й готові допомогти.
Буде це чи ні — прогнозувати складно. Однак все одно доведеться повертатися обличчям до порушеної проблеми, якщо справді хочемо, щоб на прилавках було вдосталь чистої й корисної продукції.
Проте в основі — купівельна спроможність населення. Якщо більшість співвітчизників тільки й чекає, щоб придбати якомога дешевші (читай — нижчої якості) продукти, то годі розраховувати на купівельний бум. А тому висновок на поверхні: як і до цього, екологічно чисту їжу українського виробництва чекатимуть за кордоном, бо там купівельна спроможність у рази вища, а пересічні українці й надалі вважатимуть такі харчі майже міфом.
ДОВІДКА «УК»
Органічними, або екологічно чистими, вважають продукти, виготовлені з дотриманням визначених екологічних стандартів на всіх технологічних та реалізаційних етапах. У їх виробництві застосовують технології максимального збереження поживних речовин. Для цього повністю відмовляються від ароматизаторів, барвників, консервантів та генетично модифікованих організмів. Заборонено рафінування, мінералізацію та інші технологічні операції, які зменшують поживні властивості продукту. До того ж для пакування екологічно чистого продукту застосовують матеріали з натуральної сировини.
Органічне землеробство грунтується на застосуванні мінімального обробітку ∂рунту та відмові від отрутохімікатів і мінеральних добрив. Такий підхід відновлює баланс поживних речовин у ∂рунті, нормалізує роботу живих організмів, збільшує вміст гумусу, і як результат — підвищує врожайність сільськогосподарських культур. Проте перехід на органічне господарювання тривалий і не гарантує швидкої віддачі.
До органічної може належати продукція тваринного походження. При цьому особливу увагу відводять кормам, які готують без консервантів, стимуляторів росту, збудників апетиту тощо.