Давайте разом поміркуємо ось над чим. Ви можете пригадати, яку пропозицію учених-економістів утілено на загальнодержавному рівні й вона мала позитивний ефект? Запитання не з простих. Набагато легше відповісти на інше: «Яка рекомендація учених-економістів обернулася для держави без перебільшення трагедією?» Упевнений, насамперед селяни, а з ними об’єктивні науковці й політики скажуть, що це було проштовхування так званого реформування аграрно-промислового комплексу, що обернулося його розвалом, знищенням селянства як класу.
Чому так? Років із 15 тому в Інституті економічного прогнозування розповідали, що аналіз розвитку економіки держави, а відтак висновки й пропозиції колективу вчених, які вони готували для керівників держави, ті навіть не розглядали. Так було раніше і пізніше.
Про що це свідчить? До влади досі приходили самовпевнені люди, які, прикриваючись красивими гаслами (їхній девіз: говорити те, що хочуть чути люди), дбали не про країну, а про те, як використати державу у власних інтересах. І до науки вони звертаються лише у разі, якщо потрібно вовчі наміри приховати овечою шкурою. Так було, зокрема, і з реформуванням агропромислового комплексу. Знайшлися вчені-економісти, які це зробили.
Як же науковцям бути об’єктивними і принциповими? Вони працюють. На жаль, здебільшого їхня праця — це констатація фактів, повторення одних і тих самих висновків із року в рік з певними корективами процесу поглиблення кризи.
Так, економісти констатують, що з 1994 року для задоволення потреб великого капіталу Україну перетворили на сировинний додаток передових країн світу. Надра держави, які є власністю народу, використовують в інтересах купки багатіїв. Саме вони є носіями поняття «ресурсне прокляття» — явища в економіці, яке засвідчує, що багаті на ресурси держави менш розвинені, ніж ті, де ресурсів бракує. Викачуючи з країни її багатства, товстосуми збільшують свої статки, перетворюючи її на постійного позичальника кредитів. Творці «ресурсного прокляття» справедливо заслуговують щонайменше зневаги народу.
Хоч би що радили вчені-економісти для виходу із кризи, їх не чують і не почують. Приватний інтерес власників надр, монополій, землі диктує умови гри. Тому вчені констатують, що за останні роки змінилося лише співвідношення в структурі експорту сировини. Вплинула на це кон’юнктура світового ринку. Ціни, зокрема на метал, знизилися.
Зате заявили про себе аграрні магнати. На перші позиції вийшов експорт зерна. Дехто кричить: «Благо!» Але що більше Україна відправляє його за кордон, то меншу виручку отримує. Тим часом у державі не мають належного розвитку тваринництво, переробна промисловість. Отже, й не створено нових робочих місць і доданої вартості. Люди позбавлені можливості заробляти, щоб інвестувати в розвиток вітчизняної економіки.
Учені-економісти стверджують, що зростання експорту зерна лише розширило можливість подальшого сповзання національної економіки у фазу сировинної рецесії. При цьому виснажено і хімізовано ∂рунти, не вносять органічних добрив. Тобто обкрадають не тільки нинішні, а й наступні покоління.
Не забуваймо й того, що залежність нашої економіки від світових цін на сировину призвела до виникнення феномену сировинної гривні. Чим більше ми вивозитимемо сировинних товарів, тим більш знеціненою буде наша валюта. А для держави і більшості громадян це біда. Проте прихильників такого стану справ менше не стає. Лави поповнюють любителі бурштину. В країнах-сусідах, де він теж є, щоб запобігти нищенню природи, його видобування заборонила держава. Що робиться у нас, періодично показують телеекрани…
Тож що робити вченим-економістам, голосу яких влада не чує? Вони борються за виживання. Працюють, як мовиться, в стіл. А ще над дисертаціями. Та роботи пишуть, друкують, а оcь впровадження їх висновків і пропозицій немає.
Тож хочеться, щоб ті, від кого залежить прийняття рішень, здатних змінювати наше життя, пригадали, як колись японці читали радянський журнал «Наука і життя». Ідею багатьох див, які вони впровадили в своїй країні, почерпнуто саме з того видання.
У нас же досі часто-густо використовують свої посади для здобуття вчених ступенів з економіки. І ось що цікаво: чим глибше падає економіка, тим більше у нас високопоставлених новоявлених «учених-економістів» (зокрема, рясно вони родять у Верховній Раді). Тим так званим науковцям звання потрібне для займання керівних посад. Коли ж у державі зрештою з’явиться попит не на титули, а на впровадження науки у життя?
Микола ПЕТРУШЕНКО
для «Урядового кур’єра»