Уперше в Україні відбулося протезування біонічним протезом верхньої кінцівки. Події, що почалися два роки тому в нашій державі, скалічили тіло, душу й долю не одній людині. Звісно, держава і лікарі, як і належить, допомагають бійцям пристосуватися до життя в іншому стані. Так, для протезування учасника бойових дій в Україні постановою Кабміну №518 передбачено кошти розміром 900 прожиткових мінімумів. Торік це було 2 мільйони 192 тисячі 400 гривень. Цього року сума має збільшитися.
Поняття про щастя відносне. Часом важко зрозуміти: таки пощастило чи не зовсім? До подій на Майдані життя хлопця із Львівщини Романа Дзівінського нічим особливо не вирізнялося. Закінчив школу. Подався на заробітки. Досить швидко освоїв будівельну справу. Мріяв мати власний бізнес чи бодай не перебиватися заробленим від шабашки до шабашки. Тож два роки тому покинув усе й приїхав до столиці, щоб особистою участю зрушити з місця камінь перемін.
— 6 лютого, — згадує Роман, — у намет завітав «добродій» з пакунком. Двічі перепитав, чи належу я до «Правого сектору».
Потім передав з рук у руки пакет — сказав, що там гостинці. Нас було двоє. Сусід відпочивав, а я не витерпів, заглянув: що ж там? Узяв щось подібне на тубус від сигари. Повернув. Розплющив очі — повно диму, і якось мені не так. Вибіг з намету, бачу кров, немає лівої руки. Той другий хлопець втратив око. Допоміг лікар. Він тоді швидко з’явився й оперативно надав першу допомогу.
Пощастило? Питання риторичне. Покатався відтоді Роман містами й країнами. Лікувався в Києві, Львові, Польщі й Америці. Переніс багато операцій. У його тілі й досі є осколки. Якась їх кількість, налаштовують хлопця лікарі, залишиться назавжди. Весь цей час його супроводжувала мама, а ще милосердя небайдужих людей. На лікування скидалися всім миром. З Америки повернувся з механічним протезом — і відразу ж гайда за своїми хлопцями в АТО. Каже, що навіть механічний протез не заважає, а спонукає влучно стріляти по ворогові. Поки Роман на сході захищав країну, американська діаспора збирала кошти на його протезування біонічним протезом. За два роки і дух, і тіло загартувалися добряче. Від народження Роман шульга, та за час лікування лівої кукси навчився все робити правою рукою. А коли сказали, що є $47 тисяч на сучасний протез, сприйняв новину спокійно. Погодився пройти наступний рівень протезування в Києві, і ось після тривалого лікування за кордоном в Україні отримав найсучасніший біонічний протез.
Переддень нового року став пам’ятним для Романа. 29 грудня фахівці чаклували над налаштуванням датчиків біонічного протеза до кукси.
Щоб продемонструвати, на що тепер здатен, хлопець перекладає телефон з лівої в праву руку і продовжує на демонстраційній дошці вмикати-вимикати тумблер, тримати дверну ручку, дзвонити у дверний дзвінок. Бере пляшку з водою. «Хвилююся, — каже, — і через це датчик не розпізнає м’язових імпульсів». З другої спроби вправно відкручує кришечку, перекладає пляшку в ліву руку, наливає воду в склянку. Усе виходить. Але це лише перші кроки. Ще треба навчитися, приміром, рухати окремо кожним пальцем. Цього його вчать реабілітологи.
Нині Роман Дзівінський веде ще активніший спосіб життя, ніж до трагічної події. Після першого курсу адаптації до життя з біонічним протезом у столиці хлопець поспішає до Львова. Найперше бажання — подарувати мамі квіти лівою рукою. І швиденько на заняття: у розпалі зимова сесія. Він навчається на першому курсі юридичного факультету. Шкодує Роман, що новітній протез можна носити лише у мирному житті. Протезист і лікарі-реабілітологи попередили, що автоматом користуватися не можна: від пострілів зіпсується геть уся електроніка. «Тому доведеться, — розмірковує Роман, — брати з собою туди механічний протез».
З полегшенням переводжу подих, коли чую інформаційні повідомлення зі сходу країни: «Внаслідок бойових дій за минулу добу жоден український військовослужбовець не загинув і не був поранений». Бо хоч би якою високоякісною і надсучасною була протезна галузь, кращого від подарованого природою бути не може нічого.
ДОВІДКА "УК"
За даними Державної служби у справах ветеранів війни та учасників АТО, на сьогодні протезовано 160 бійців, ще понад 180 чекають на протезування.
КОМПЕТЕНТНО
«Життя має бути повноцінним для всіх»
Сергій СТРАШНИЙ,
директор Київського казенного експериментального
протезно-ортопедичного підприємства,
де виготовили протез і провели протезування:
— Ми продемонстрували приклад наполегливості в роботі наших фахівців. Так склалися обставини, що першим протезованим став боєць-доброволець з Майдану. Оскільки державних коштів для такої категорії наших громадян торік ще не було передбачено, Романа протезували коштом спонсорів. За сто років роботи підприємства не раз змінювалися технології і матеріали для виробництва продукції. Нині покалічено багато бійців. Це хлопці, життя яких ще попереду. Їх потрібно забезпечити не просто протезами, а за змогою надсучасними біонічними приладами.
Складність протезування, як і вартість протеза, залежить від ступеня ампутації. Зауважу: важливу роль відіграє те, наскільки активно людина тренує пошкоджену кінцівку. Що чутливішою залишається тканина, то більше шансів, що сучасна розробка протезистів служитиме її власникові.
Вітчизняна школа протезування нижніх кінцівок на сьогодні на сучасному рівні. Спеціалісти швидко перенавчилися, пройшли стажування за кордоном, оволоділи технологіями біонічного протезування. Тепер вітчизняні протезисти вміють виготовляти технічні засоби реабілітації не гірші від іноземних. На прикладі протезування Романа Дзівінського без зайвої скромності запевняю про високий рівень майстерності спеціалістів нашого підприємства.
Ще донедавна постраждалі бійці прагнули виїхати на протезування за кордон. Волі перших ампутантів протезуватися за кордоном не перешкоджали. Однак життя показало, що можливі нюанси. Скажімо, солдата протезували за кордоном. Якщо в Україні немає представництва тієї фірми, подальше обслуговування протеза не можливе. Питання «Що робити?» виникає, коли необхідно обслуговувати механізм чи міняти навчальний протез на постійний, чи коли кукса з часом змінює форму і потрібно змінювати чи підганяти протез. Наше підприємство виготовляє, встановлює, навчає людину користуватися (проводить реабілітаційний курс) і гарантує безкоштовне обслуговування на час експлуатації виробу. Ми не застерігаємо наших клієнтів від активного способу життя. Воно має бути повноцінним для всіх. Люди спотикаються, потрапляють під дощ, прищемляють руки-ноги — це нормально. Тому якщо раптом трапляється механічне пошкодження, наші майстри полагодять протез.
У нас склалися продуктивні відносини з багатьма провідними світовими виробниками. Вони допомагають технологіями, сучасними методиками, якісними комплектуючими. Для прикладу скажу, що ми освоїли технології виготовлення протезів з використанням матеріалів та комплектуючих іноземного виробництва: OttoBock, Streifeneder (Німеччина), Imasen EngineeringCorporation (Японія), Orthomobility (Великобританія), UNIPROX. На підприємстві вперше в Україні почали встановлювати постраждалим внаслідок АТО високофункціональні колінні вузли VGK виробництва Orthomobility . Такий вузол забезпечує людині впевнену ходу, навіть автоматично підлаштовується під зміну темпу. На базі підприємства впроваджено протезування верхніх кінцівок міоелектричними протезами найсучаснішого покоління компанії TouchBionics (Шотландія).