В Україні медіація – поки що новація, суть якої розуміють не всі. Дехто з громадян навіть плутає її з медитацією. Проте медіація — суто юридичний термін, який у перекладі з латинської означає бути посередником. Процес медіації – альтернативний, тобто позасудовий, метод розв’язання спорів, за допомогою якого дві сторони або більше намагаються в межах структурованого процесу за участі медіатора досягти згоди. Нещодавно парламент у першому читанні ухвалив законопроект «Про медіацію». «УК» поспілкувався з експертами, щоб дізнатися, чи потрібно в Україні запроваджувати цю новацію.
«Створення інституту медіації — новела українського законодавства. Тим часом ця процедура вже не один десяток років успішно існує в країнах Європи, — розповідає керуючий партнер ЮФ «Неоклеус і Довбенко» Андрій Довбенко. — Впровадження цього правового механізму має на меті поширити практику мирного вирішення спорів позасудовими методами для розвантаження судів та забезпечення збалансованих відносин між інститутом медіації та судовою системою». Отже, медіація — один із способів позасудового врегулювання спору. Коли сторони розуміють, що між ними є суперечки, вони, замість звернення до суду, сідають за стіл перемовин.— Перемовини здійснюються за сприяння незалежної, третьої, незацікавленої у спорі сторони — медіатора, який не суддя і не встановлює винних у спорі, а лише допомагає сторонам досягти консенсусу.
Почути суперника
Результат такого консенсусу — зазвичай угода про врегулювання спору. Вона може бути підготовлена сторонами самостійно або за сприяння медіатора».
Таким чином, у результаті перемовин сторони можуть заощадити час та гроші, необхідні для судового вирішення спору, і, що важливо, зберегти стосунки. Безперечно, це перевага.
Однак, незважаючи на такі, здавалося б, очевидні переваги медіації, цей спосіб альтернативного розв’язання спорів в Україні тільки починає набувати популярності. У світі ж ця процедура вже успішно впроваджується. Зокрема найпопулярніший у світі арбітраж в галузі морського права — Лондонська асоціація морських арбітрів — також пропонує процедуру медіації. За статистикою організації, в 2013-му відбувся лише один процес медіації, тоді як в 2015 році — вже 179 процесів (з них 42 успішні). Для порівняння необхідно зауважити, що в тому ж році на розгляді арбітражу перебувало 1813 справ.
Важливо, що, згідно з українським проектом закону «Про медіацію», ця процедура може застосовуватись у будь-яких конфліктах чи спорах, зокрема цивільних, сімейних, господарських, адміністративних. Також у кримінальних провадженнях та справах щодо адміністративних правопорушень. У разі виникнення конфлікту сторонам можна домовлятися як до звернення до суду, так і під час або після судового чи третейського провадження. Якщо сторона медіації вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин, медіація може бути проведена винятково щодо обсягу та способу компенсації завданої цим злочином шкоди.
Щоправда, Андрій Довбенко вважає, що залишається незрозумілим, як згадана норма має узгоджуватись із главою 35 Кримінального процесуального кодексу (КПК), що регулює порядок кримінального провадження на підставі угод, оскільки проектом закону не передбачено внесення змін до інших нормативно-правових актів. «Крім того, чинний КПК не передбачає такого учасника кримінального провадження, як медіатор, відсутні норми щодо його залучення до процесу, прав та повноважень, не встановлені категорії злочинів, під час розслідування яких може застосовуватися процес медіації», — каже юрист.
Медіація здійснюється лише за взаємною згодою сторін. Одні з головних принципів цього процесу — добровільність та конфіденційність інформації.
Незалежність передовсім
Медіатором може бути фізична особа, яка досягла двадцяти п’яти років. Претендент на цю посаду повинен мати вищу або професійно-технічну освіту та пройти професійне навчання з медіації: 90 академічних годин початкового навчання, в тому числі не менше 45 академічних годин навчання практичних навичок. Фахівець, який здійснює медіацію, має бути незалежним. Власне, як й інші учасники цього процесу.
«До переваг цього проекту можна віднести таке: медіатором, згідно з проектом, може бути особа без юридичної освіти; сторони можуть укласти медіаційне застереження в договорі; інститут медіації може застосовуватись у процесі судового розгляду справи і на етапі виконання рішення (у формі мирової угоди, угоди про примирення тощо), — наголошує юрист міжнародної юридичної фірми Kinstellar Андрій Янчук. — Недоліки цього проекту вбачаємо в наступному: із проекту не зовсім зрозуміло, як формуватимуться і діятимуть об’єднання медіаторів (адже вони мають здійснювати акредитацію програми осіб, які проводитимуть підготовку медіаторів). Також із проекту не чітко зрозуміло, яким повинен бути документ, що посвідчуватиме проходження особою підготовки медіаторів, і як мають вести реєстр медіаторів. Зокрема щодо того, що об’єднання медіаторів можуть висувати додаткові вимоги до досвіду осіб для внесення медіатора в реєстр».
Участь у медіації добровільна. Забороняється будь-який тиск на сторони з метою проведення або припинення процесу.
Закріплення на законодавчому рівні засад медіації та прав медіатора, безумовно, позитивний факт. Проект закону, серед іншого, передбачає внесення змін до процесуальних кодексів, що дадуть змогу судам припиняти розгляд справи, якщо сторони бажають здійснити процес медіації. Медіатора не можна буде змусити давати свідчення в суді, пов’язані з його професійною діяльністю (за винятком окремих випадків).
Важливо дотримуватися балансу між забезпеченням незалежної діяльності медіатора та здійсненням державного контролю та нагляду за такою діяльністю. Тому в цьому сенсі доволі суперечливе питання щодо необхідності закріплення на законодавчому рівні обов’язкової сертифікації медіаторів, створення реєстру медіаторів, обов’язку акредитації підготовчих програм об’єднаннями медіаторів тощо. З одного боку, сертифікація — один із способів впорядкування діяльності медіаторів, підвищення якості їхніх послуг, мінімізації недобросовісної конкуренції тощо, що, безумовно, позитивний фактор. З другого, це може призвести до надмірного державного регулювання діяльності медіаторів.
Слід пам’ятати, що головна цінність медіатора — його кваліфікація й репутація серед клієнтів. Відтак за відсутності довіри до медіатора, а також якщо клієнт не бачитиме переваг медіації, незважаючи на ухвалення проекту закону, послуги з медіації не матимуть попиту.
Самостійний вибір
Сторони мають право організовувати сам процес медіації так, як вони вважають за необхідне. В будь-який час його можна припинити і звернутися до суду або третейського суду за захистом порушених прав. Варто наголосити, що участь особи у медіації не може розглядатись як визнання нею своєї вини, позовних вимог або як відмова від таких. Цікаво, що сторони медіації самостійно обирають одного чи кількох медіаторів. А також самі визначають коло обговорюваних ними питань, варіанти врегулювання спору, зміст договору за результатами медіації, строки і способи його виконання з урахуванням порад медіатора та інших учасників процедури.
Остаточні рішення приймають тільки сторони медіації.
Якщо стороною медіації є неповнолітній, він приймає рішення з дотриманням вимог чинного законодавства щодо обсягу дієздатності.
«Верховний Суд України у своєму висновку щодо цього законопроекту зазначає, що положеннями частини другої статті 11 законопроекту визначено: в разі невиконання стороною взятих на себе зобов’язань за таким договором інша сторона має право звернутися до суду в установленому законом порядку для захисту порушених прав і законних інтересів. Однак у запропонованій редакції статті незрозумілий зміст вимог і подальший предмет захисту: чи це буде невиконання зобов’язань, закріплених у такому договорі, чи саме право, згідно з яким сторони спору беруть участь у медіації, — зазначає Андрій Довбенко. — Також законопроект містить колізійні норми, що суперечать наявним законам: відповідно до ч. 3 ст. 3 проекту медіація може бути проведена у разі виникнення конфлікту (спору) як до звернення до суду (третейського суду), так і під час або після судового чи третейського провадження, у тому числі під час виконавчого провадження. Можливість застосовувати медіаційні процедури під час або після судового провадження, у тому числі під час виконавчого провадження, не узгоджується із положеннями законів щодо обов’язковості судових рішень, які набрали законної сили, нормами Закону «Про виконавче провадження» та нормами Цивільного процесуального кодексу і Господарського процесуального кодексу, які регулюють процес укладення мирової угоди».
Тож, звісно, запроваджувати медіацію в Україні потрібно. Щоправда, проект закону варто ще доопрацювати, аби в майбутньому ця новація успішно запрацювала.