Дружина міністра
закордонних справ України
Наталія ГРИЩЕНКО

Подробиці сімейного стану перших осіб держави - завжди цікава інформація для суспільства. Телевізійники та фотокореспонденти ловлять мить, коли подружжя можна побачити поруч - переважно на трапі літака, чи килимовій доріжці під час процедури офіційної зустрічі віп-гостей. А життя дружин вітчизняних дипломатичних працівників переважно підпорядковане протоколу.

Та побутує думка, що без надійного тилу, як ще ділові чоловіки називають свою сім'ю, досягти вершин кар'єри для багатьох з них було б набагато складніше. То, виходить, "жіноча складова" життєвих чоловічих успіхів не така вже й мала.

Напередодні березневого свята сімейні та жіночі секрети наш кореспондент з'ясовував у Наталії Грищенко, дружини міністра закордонних справ України.

- Наталіє Ігорівно, з весною вас! Чого очікуєте від природи?

- Тепла, ніжних квітів. Налаштовуюся на оптимістичний настрій, збираюся привітати рідних і друзів, чекаю навзаєм добрих побажань собі, адже добро, любов завжди бумерангом повертаються до того, хто його дарує іншим.

- Коли ви вперше відчули себе жінкою?

- Дуже рано, з дитинства. Очевидно, я була нею і в минулих життях: думала, діяла, духовно розвивалася, запозичувала все краще від батька, мами, бабусі. Це дуже сильне відчуття: усвідомити своє призначення бути на Землі жінкою.

- Вочевидь, місце народження, родове коріння теж відіграли свою роль?

- Безумовно. Я корінна киянка, закохана в наше стародавнє місто. Напевне, колись просто проросла з його землі - таке воно мені рідне.

Навчалася в найкращому Шевченковому університеті, на одному з провідних його підрозділів - факультеті кібернетики. Тоді це була наука майбутнього і багато хто зі столичних випускників снив бажанням отримати студентський квиток саме там. Роки навчання пролетіли легко і швидко. Встигла трохи попрацювати програмістом. Аж тут кохання, одруження, сімейні клопоти...

- Отже, одного ранку, як пишуть у жіночих романах, ви прокинулися дружиною дипломата...

- Чесно кажучи, так сталося саме собою. Це не було моєю метою, якої дехто досягає за будь-яку ціну. Як усі дівчата в часи нашої молодості, намагалася здобути хорошу освіту, розвинути свої інтелектуальні здібності, підвищити культурний рівень, знайти роботу за покликанням. І передусім бути самостійною.

- А довелося млинці смажити і борщі варити?

- Справді, після заміжжя у мене розпочалося зовсім інше життя, переїзди, робота за кордоном. На кожному новому місці щоразу доводилося розпочинати з нуля: швидко налагоджувати побут, створювати сімейний затишок і... знову переїжджати. Приміром, лише в Нью-Йорку нам довелося шість разів змінювати житло.

А оскільки мої батьки - архітектори, я залюбки облаштовувала інтер'єр кожної нашої квартири. Та лише повернувшись знову до рідного міста, шість років тому уперше відчула себе господинею власного помешкання.

Що ж до кулінарних пріоритетів, то млинці - не моє захоплення. Хоча бабуся Марія і пекла дуже смачні пироги, та в мене, на жаль, не знайшлося часу перейняти всі її премудрості.

Ось м'ясо, овочі вмію і люблю готувати, рідні кажуть, що мені це вдається.

- Заміжжя змінило ваші життєві орієнтири?

- Певною мірою. Можливо, під впливом чоловіка Костянтина Івановича я зрозуміла, що нашу країну врятує економіка. Почала вивчати спеціальні дисципліни, отримала другий диплом економіста. Навіть певний час працювала бухгалтером. Та згодом прийшло усвідомлення, що життя людей, суспільства загалом змінити на краще зможуть не просто хороші фахівці, спеціалісти.

- Хто ж тоді?

- Високодуховні, глибоко моральні люди, з космічним мисленням, зі світлим розумом і спрямованістю на добро. Серйозно захопилася психологією, філософією. Відкрила для себе Юнга, краще зрозуміла Бердяєва, до речі, киянина, українця за духом.

- Пані Наталіє, з висоти вашого життєвого досвіду, що б ви побажали тим жінкам, хто, можливо, також пристане на пропозицію "руки і серця" дипломата?

- Сьогоднішнім дипломатичним сім'ям набагато складніше налагодити спільне буття. Передусім тому, що і в нас, і за кордоном жінка дедалі рідше погоджується на роль, яку прагматичні німці обмежували трьома "к": кірха (церква), кіндер (дитина) і кухня.

Одна на все згодна і їде світ за очі услід за чоловіком. А друга хоче, щоб коханий ще й бачив і поважав у ній особистість, зважав на професійні й кар'єрні бажання.

Є вже у середовищі українських дипломатів ситуації, коли чоловік виконує свою роботу за кордоном, а дружина (а отже, і сім'я) залишається вдома і досягає певних висот в улюбленій справі.

Допоки у нас дружинам послів заборонено працювати. Маю надію, що це правило колись зміниться.

- Вочевидь, сучасні леді прагнуть чогось іншого, що незайве враховувати їхнім обранцям?

- Так. Це свобода особистості, те, про що писав мій улюблений Бердяєв. Хоча лише кохання може все залагодити і врятувати наш світ.

ДOСЬЄ "УК"

Наталія ГРИЩЕНКО. Дружина міністра закордонних справ України Костянтина Грищенка. Народилася в Києві, за фахом кібернетик, економіст.