АКЦІЯ «УК»: в Україні як удома

На Харківщині проживає майже 20 тисяч вірмен

 

Етнічна карта Слобожанщини рясніє багатьма національними товариствами, центрами і фондами. Але з-поміж них особливо вирізняється харківська обласна громадська організація «Вірменська національна община». І не лише тому, що вона одна з найбільших у регіоні, а швидше через добрі справи вірменської громади.

Шедеври з вірменського каменю

Якщо, наприклад, йдеться про водогін, який цілодобово подає воду для міста-мільйонника, чи Музей води, обов’язково згадують Валерія Петросова. Якщо ж бачать міські символи — Дзеркальний струмінь чи дзвіницю Успенського собору, неодмінно спадає на думку Іван Карапетян з мікрокопіями споруд з вірменського каменю, що стали вже світовими шедеврами. Вони однаковою мірою прославили Харків і національну вірменську общину. На знак глибокої поваги (на жаль, обидва недавно пішли з життя) харків’яни увіковічили пам’ять про них.

І шанованих у місті і області вірмен проживає дуже багато. Пригадати їх мені допомагає заступник голови Харківської обласної організації «Вірменська національна община» Севан Мкртумян, який так і сипле прізвищами: директор театру імені Шевченка Маргарита Саакян, головний режисер театру імені Пушкіна Олександр Барсегян, ведучий телеканалу «Перша столиця» Костянтин Кеворкян…

За словами Севана Мкртумяна, вірмени в Україні проживають ще з середніх віків. Найбільші поселення розташовані у Криму, Львові і, звичайно ж, у Харкові. Це місто засноване 360 років тому, а вірмени з’явилися в ньому приблизно 150-200 років тому. Архівні документи також засвідчують, що вірменська община Харкова почала засновуватися в регіоні з XVII століття. І сьогодні на Харківщині проживає вже понад 20 тисяч вірмен.

Серед перших поселенців, в основному, були ремісники. Оскільки земля у Вірменії не дуже родюча, кам’яниста, а місцевість — гірська, люди заробляли собі на хліб ремеслом. Тому й зараз серед вірмен дуже багато хороших майстрів — художників, ювелірів, кухарів, чоботарів і спортсменів. Ось таких людей, основна маса з яких — творчі натури, і об’єднує харківська обласна громадська організація «Вірменська національна община». Крім Харкова, її представництва активно працюють також у Балаклеї та Ізюмі.

 Художній керівник ансамблю «Вірменія» Арменуя Мкртумян: «Не дівчата – лебеді!». Фото з архіву ансамблю «Вірменія»

Мову предків вивчають всі

— Головна мета нашої організації, як і будь-якого громадського об’єднання, — розповідає Севан Мкртумян, — забезпечення й захист законних соціальних, культурних та інших прав і інтересів своїх членів. Вони мають право й повинні знати рідну мову, історію й культуру вірменського народу, його традиції та звичаї.

Для реалізації потреб вірмен община організувала недільну школу. Сьогодні в ній навчається 60 учнів. Найменшому виповнилося чотири роки, найстаршому — 70. Приходять за знаннями й члени змішаних родин. Педагог вірменської мови і літератури Нонна Акопян пригадала, як у минулому році до недільної школи прийшла українка. Її син, як з’сувалося, одружився з вірменкою. Тож жінка, щоб налагодити хороші стосунки з невісткою, яка по суті стала вже рідною донькою, вирішила вивчити її мову, культуру і традиції.

— Такі випадки не поодинокі, — каже директор недільної школи Араксія Асратян. — Але переважна кількість учнів —  вірмени. Серед них зустрічаються вже сформовані особистості, що склалися професійно, — адвокати, політики, бізнесмени, для яких цікаво заглибитися у свої корені. А є й просто студенти, які навчаються у місцевих вишах і хочуть краще вивчити рідну мову, історію та літературу.

Саме до таких належать харківські студентки Люсіне Папян та Анна Авоян. Люсіне — студентка Харківської державної академії культури — народилася у Вірменії і рівно через місяць приїхала разом з батьками до Харкова. Анна ж навпаки — народилася у Харкові, де також проживає з батьками, навчається у бізнес-гімназії. В їхніх сім’ях спілкуються вірменською, тож вони знали розмовну мову, а читати і писати навчилися вже у недільній школі.

— Усі мої бабусі і дідусі живуть у Вірменії, — розповідає Люсіне, — і я щороку їжджу до них погостювати. Мене тягне на історичну батьківщину, і це почуття прийшло з віком. Однак комфортніше жити мені у Харкові, де дуже багато родичів і друзів.

У планах Люсіне — працювати менеджером у сфері туризму. Саме таку спеціальність опановує дівчина в академії культури. Вона мріє знайомити українських туристів з Вірменією — чудовою гірською країною, з її гостинними, як і в Україні, людьми.

В танці — дух народу

Після занять у недільній школі більшість її учнів ідуть на репетиції відомого в регіоні і далеко за його межами ансамблю пісні і танцю «Вірменія». Разом з художнім керівником і постановником Арменуї Мкртумян та директором Нонною Мірзабекян колектив за 10 років свого існування побував у багатьох містах, у тому числі й у столицях — України і Вірменії. Про це свідчать численні нагороди, виставлені на видному місці у кабінеті директора. У 2007 році ансамбль став членом національної хореографічної спілки України.

З великим успіхом та незабутніми враженнями повернувся колектив, за словами директора ансамблю, з фестивалів «Воску Джейран 2010» та «Єдина нація — єдина культура», які проходили торік у Санкт-Петербурзі й Єревані, де вони представляли вірменську діаспору України. В колективі є вокалісти, які дуже добре співають вірменською, російською і українською мовами. Танці в репертуарі лише вірменські народні — крункнер, арцах, вартавар та інші.  Вікова аудиторія — молодіжна, до 24 років. Однак є й винятки. Кілька учасників ансамблю — зовсім маленькі дівчатка і хлоп’ятка. З чотирирічним Давидом Мангасаряном я познайомилася під час репетиції, на яку він прийшов разом з мамою Маріне та сестрою Крістіне. Вони й розповіли, що в їхній сім’ї трепетне ставлення до культури своєї історичної батьківщини дітям прищепила мама, яка народилася і виросла у Вірменії.

Мої діти дуже люблять Вірменію, хоча я завжди їм говорю: «У кожного птаха свій політ», — ділиться думкою Маріне. — Нашу сім’ю, наприклад, увесь час тягне на історичну батьківщину, але як тільки туди поїдемо — більше місяця не витримуємо, повертаємося додому — в першу столицю України.

Щоб зв’язок не уривався

Про те, що Україна стала для вірмен рідною домівкою, розповідали й інші сім’ї, що живуть на Харківщині. І тут, й у Вірменії є дуже багато родичів, які хочуть навідувати одні одних.

— А щоб до гори Арарат чи від неї до Харкова можна було діставатися без особливих клопотів, ми попросили авіакомпанію «Armavia» відкрити в обласному центрі своє представництво, — розповідає Севан Мкртумян. — Тепер Вірменія стала ближчою до нас. З’явилася можливість купувати квитки без комісії та черг.

Зручно розташувавшись у центрі міста біля станції метро «Київська», представництво «Armavia» гармонійно вписалося в ансамбль місць звичного збору вірмен міста. Адже тут міститься також офіс харківської обласної організації «Вірменська національна община» та національна церква Сурб Арутюн, яка стала духовною домівкою для кожного вірменина.

— Оскільки багато вірменських церков, побудованих в Україні, були зруйновані за часів Великої Вітчизняної війни та знищені радянською владою, після розпаду СРСР стала можливою побудова нових вірменських храмів у незалежній Україні, — каже Севан Мкртумян. — І першого липня 2000 року члени общини заклали перші 16 каменів у фундамент храму.

Будівництво велося силами общини. У 2004 споруду освятили. З того часу вірмени приходять до храму, щоб поставити свічку, помолитися, повінчатися чи прийняти обряд хрещення. Всі вони почуваються господарями у своєму домі.

ПРЯМА МОВА

— Харківська делегація була у Вірменії — зав’язалися важливі знайомства і зв’язки. Вірю, що ми разом працюватимемо, і в Харкова буде місто-побратим у Вірменії. Наші інтереси —  це інтереси харків’ян. І не важливо, якої вони національності, — сказав міський голова Геннадій Кернес під час зустрічі у Харкові з Надзвичайним і Повноважним Послом Вірменії в Україні Андраніком Манукяном.

— Міська влада багато уваги приділяє вірменській діаспорі, тому вірмени відчувають себе в Харкові соціально захищеними і впевненими в завтрашньому дні, —  підкреслив Надзвичайний і Повноважний Посол Вірменії в Україні Андранік Манукян.

ВІРМЕНСЬКЕ РАДІО ЗАПИТАЛИ

— Коли народилася демократія?

— Коли Бог підвів Адама до Єви і сказав: «Вибирай собі дружину».

***

— Як у лісі дізнатися, де південь?

 — Треба поглянути на дерево. Якщо дерево — пальма, то південь уже тут!