Посол Республіки Азербайджан
Ейнулла МАДАТЛІ
Ще кілька років тому Азербайджан був залежним від постачань російських енергоресурсів. Нині ж країна не просто вирвалася з енергозалежності Російської Федерації, а й допомагає гарантувати енергобезпеку іншим країнам. Про те, як це сталося, про співпрацю Азербайджану й України в енергосекторі — наша розмова з Послом Республіки Азербайджан Ейнуллою МАДАТЛІ.
Диверсифікація вигідна всім
— Пане Посол, сьогодні, як ніколи раніше, Ваша країна може відіграти ключову роль в енергонезалежності України та Європи загалом, реалізуючи проекти з диверсифікації постачань енергоресурсів. Чи не могли б ви озвучити актуальні та цікаві для вашої країни енергопроекти?
— Так, справді, наша країна багата на енергоресурси, а тому відіграє важливу роль у гарантуванні енергобезпеки регіонального і світового масштабу. Та ще зовсім недавно, на початку 1990-х, маючи підтверджені значні запаси газу — 3,45 трлн кубометрів і нафти — 2 млрд тонн, Азербайджан був залежним від Росії і постачань російського газу, який постійно дорожчав, майже так само, як нині Україна. Та нам вдалося вирватись із цієї залежності. П’ять років тому, 2007-го, ми повністю припинили придбання газу з Росії і почали забезпечувати потреби республіки за рахунок власного видобутку, збільшивши його, а з 2010-го почали його туди експортувати через Північний маршрут. Почали з 800 млн кубометрів, у 2012-му збільшили обсяги експорту до 2 млрд м3 і ще плануємо збільшувати.
Як це нам вдалося? Завдяки правильно обраній стратегії. Вона полягає у створенні кількох різних маршрутів транспортування енергоресурсів на регіональні і світові ринки замість єдино існуючого. Це не лише відповідає національним інтересам країни (через вихід азербайджанських продуктів на світові ринки. — Авт.), а й інтересам споживачів нафтогазових ресурсів і ЄС загалом (нижчі ціни і гарантовані постачання. — Авт.).
Ми почали з диверсифікації маршрутів постачання нафти. Відтак, у 1997-му до єдиного нафтопроводу Баку—Новоросійськ (Північний маршрут) додався ще один — Баку—Супса (початок Південного енергетичного коридору). По ньому Азербайджан експортував свої нафтові ресурси на світові ринки під маркою «Азері лайт» із Каспійського моря через Чорне море. В 2006-му в рамках «Контракту століття» був запущений потужніший нафтопровід імені Гейдара Алієва Баку—Тбілісі—Джейхан (транспортування з Каспію у Середземне море). Нафту транспортують і залізницею з Баку до Чорного моря. За цим маршрутом, крім азербайджанської нафти, експортують ще й сусідську — туркменську і казахську.
З транспортуванням газу аналогічна ситуація. Після здачі в експлуатацію газопроводу Баку—Супса розпочалося будівництво Північнокавказького, або, як його ще називають, Баку—Тбілісі—Ерзурум. Його зводили, насамперед, для забезпечення газом Грузії і Туреччини, а також частково Греції та Італії. Ми постачаємо природний газ до Туреччини за $282 за тисячу кубометрів.
З появою нових родовищ — Умід, Абшерон, Шахденіз-2, Бабек та інших (поетапне відкриття яких розпочнеться вже 2017 року з другої фази Шахденіз-2. — Авт.) виникла потреба в розширенні шляхів постачання газу. І, як ви слушно помітили, Азербайджан з кожним роком відіграватиме одну з ключових ролей в енергонезалежності України, Грузії, Туреччини та інших країн ЄС.
Нині розглядають кілька перспективних проектів — Набукко-вест, АGRI, Транс-Анатолійський газопровід (ТANAP) тощо. Як на мене, ТANAP — найперспективніший, найреальніший і найвдаліший із них. 20% його акцій належать турецькій трубопровідній компанії BOTAS і 80% — державній нафтовій компанії Азербайджану SOCAR. Два дні тому парламент Азербайджану ратифікував угоду між Азербайджаном і Туреччиною щодо TANAP, і будівництво розпочнеться в найближчому майбутньому.
— Нещодавно турецька сторона заявила, що не проти, якщо в проекті ТANAP візьме участь Україна, але вирішальний голос нині за Азербайджаном, у якого 80% акцій. Скажіть, які маємо шанси? Яка роль в цьому проекті відводиться нам і на який відсоток розраховувати?
— Газопровід ТANAP простягнеться зі сходу на захід Туреччини до кордону з Болгарією чи Грецією і стане основною частиною проекту «Південний газовий коридор». Очікуємо, що всі технічні питання, зокрема щодо остаточного маршруту по ньому, вирішать уже цього року. Як заявив президент SOCAR, усе залежатиме від тарифів за транзит і від цін на газ у цьому регіоні. Планується, що цим трубопроводом транспортуватимуть газ із різних джерел (насамперед, з азербайджанського газоконденсатного родовища Шахденіз на Каспії, а також з Туркменістану) на європейський ринок. Коли він буде готовий до експлуатації, Азербайджан зможе постачати до 16 млрд кубометрів: 6 млрд Туреччині і 10 млрд — іншим країнам ЄС. Планується інвестувати в ТANAP 7 млрд доларів і завершити будівництво до кінця 2017 року, якраз тоді, коли розпочнеться розробка Шахденіз-2. До 2026 року пропускну здатність газопроводу можна розширити до 31 млрд м3.
Щодо участі України в цьому проекті, то ми будемо лише раді. Я, на жаль, не можу сказати, на скільки відсотків може розраховувати Україна, та про інші деталі. Бо це технічне питання, яке вирішується на експертному рівні. Можу сказати лише одне: це дуже перспективний проект, і для України, яка є одним із потенційних покупців газу через ТANAP, має великі технічні можливості, логічно було б взяти у ньому участь. До того ж в Україні є вже готова інфраструктура для прийому газу з ТANAP, і особливо не треба буде нічого добудовувати. Газ надходитиме у Туреччину, звідти в Болгарію, потім у Румунію і в Україну. Висока політична воля президентів наших країн, а так само регулярні зустрічі та консультації міністрів енергетики сприяють втіленню участі України в цьому проекті в реальність. Зрозуміло, при цьому враховуватимуться всі інтереси: комерційні, економічні, національні тощо.
Нещодавно SOCAR заявила, що готова надати третім сторонам участь у проекті за рахунок своєї частки. Про намір придбати акції вже заявили компанії BP, Statoil і Total. У цьому процесі може взяти участь й Україна, якщо, звісно, захоче. Ми цьому будемо лише раді, бо Азербайджан зацікавлений в незалежності й енергобезпеці України.
— Чи братиме участь Ваша держава у будівництві Транскаспійського газопроводу в обхід Росії і постачань судами зрідженого та скрапленого газу в Болгарію і Румунію?
— Проект, звісно, цікавий, але він не наш. Ми не зможемо забезпечити Набукко потрібною кількістю газу. На ринку є наші покупці і зобов’язання, які ми виконуємо. Набукко стане вигідним, лише коли туди включаться країни з великими запасами газу — Туркменістан, Казахстан, Іран — і якщо Європа гарантуватиме, що купуватиме цей газ. До того ж, постійно виникають питання щодо його фінансування. Наразі триває переговорний процес між Азербайджаном, Туркменістаном і Євросоюзом за проектом Транскаспійського газопроводу. Гадаю, цей проект з транспортування каспійських і середньоазійських енергоресурсів має хорошу перспективу. Тим більше, що частина цих необхідних інфраструктур в азербайджанському і туркменському секторах Каспію вже є і функціонують. Залишається тільки об'єднати їх. Упевнений, що цей проект здійсниться.
— Коли розпочнеться постачання азербайджанського газу в Україну? І участь в яких вітчизняних енергопроектах, на ваш погляд, цікаво буде брати іншим країнам?
— В Україну постачатимемо газ із Шахденіз-2, орієнтовно з кінця 2017 року, як це передбачено підписаним меморандумом між Президентом Азербайджанської Республіки Ільгамом Алієвим та Президентом України Віктором Януковичем 2011 року в Давосі. Почнемо з 2 млрд кубометрів і поступово збільшуватимемо обсяги до 5 млрд м3. Є кілька варіантів. Зокрема, якщо буде економічно вигідно і комерційно доцільно, можна транспортувати в Україну не лише азербайджанський, а й туркменський газ через ТANAP (Туреччину — Болгарію — Румунію). Хоча є й інші варіанти. Зокрема, зріджений газ через Чорне море.
Днями я дізнався, що нарешті вирішені всі питання, і 26 листопада Україна починає будівництво LNG-термінала в Одесі. Це означає, що через кілька років він буде готовий. До цього часу Шахденіз-2 почне давати зайвий газ, який ми обіцяли Україні, і запрацює ТANAP. До того ж, Азербайджан зможе постачати свій зріджений газ в Одесу. Продати сланцевий газ на європейські ринки зацікавлені й США, де він найдешевший. Поява цього газу пожвавить ринок і створить конкуренцію. Тоді його ціна падатиме. Тож ви йдете правильним шляхом.
Покупка природного газу через Німеччину — теж хороший вихід для України. Це значно дешевше, ніж його експорт із Росії. Треба врахувати, що реалізація кількох російських енергопроектів (Південний коридор, прямий експорт у Німеччину тощо) теж дещо послабила позицію України як транзитера. Та компенсувати втрати можна. Зокрема за рахунок запасів сланцевого і скрапленого газу, видобуток яких уже розпочато, освоєння шельфу Чорного моря, переходу на альтернативні види палива та скорочення споживання природного газу (уже цього року воно скоротилося майже удвічі порівняно з 2011-м. — Авт.) тощо. Тож Україна має добрі можливості виходу з енергозалежності. Ще одна її конкурентна перевага — найбільше сховище газу у світі, розраховане на 17 млрд кубометрів, тоді як наше лише на 2–3 млрд. Гадаю, цим Україна дуже приваблива для Заходу. Тим більше, що воно розташоване поряд із європейським ринком. Це надає країні спеціального статусу і додаткові можливості. Все це дуже важливо для енергобезпеки України.
— Чи працюватиме Азербайджан над розробкою шельфу Чорного моря?
— Чорне море таїть у собі чимало багатств. Треба лише розкрити і виявити їх. Цього можна досягти за допомогою сучасних технічних можливостей. Нещодавно читав, що нарешті в Україну доставлені із Сингапуру дві великі сучасні установки для буріння і ваша країна починає роботу на шельфі Чорного моря. Ми маємо величезний досвід і обладнання для буріння на великій глибині, і якщо пропозиції будуть, то Азербайджан всіляко допоможе Україні в цьому. До речі, нещодавно розробку свого шельфу в Середземному морі в родовищі Шемен Азербайджану довірив Ізраїль, яку здійснюватиме Caspian Drilling Company (дочка SOCAR). Переконаний, що в Чорному морі ще знайдуть чималі запаси нафти. Значні обсяги видобутку можуть дати й реставраційні роботи і поліпшення існуючих родовищ.
— Нещодавно SOCAR розглядала можливість будівництва нафтопереробного заводу (НПЗ) в Україні або придбання Лисичанського. На чому зупинилися і чому?
— Ми вже почали будувати торік величезний НПЗ у Джейхані (Туреччина) і плануємо побудувати ще один — у Киргизстані. В Україні це питання конкретно не ставлять, у всякому разі на офіційному рівні. SOCAR має міні-термінали в 5–6 різних містах України, які забезпечують потребу в бензині 31 діючої заправки. Наступного року їх кількість зросте удвічі. Та поки що SOCAR забезпечує їх нафтопродуктами з Фінляндії, Прибалтики, європейських ринків. Після завершення будівництва НПЗ у Туреччині, можливо, й буде доцільно завозити азербайджанські нафтопродукти в Україну. Щодо придбання Лисичанського НПЗ, то тут питання ще не вирішене. І, наскільки я знаю, конкретних офіційних пропозицій в Азербайджан з цього приводу ще не надходило.
Галина ІЩЕНКО,
«Урядовий кур’єр
ДОСЬЄ «УК»
Ейнулла МАДАТЛІ. Народився 1954 року в Шахбузькому районі Нахічеванської Автономної Республіки Азербайджану. 1981-го закінчив аспірантуру Інституту філософії та права Академії наук Азербайджану. Кандидат філософічних наук, доцент. До 1996 року працював у різних державних, науково-освітніх установах, був завідувачем кафедри, проректором, начальником відділу зовнішніх зв'язків. У 1991–1995 рр. — депутат Верховної Ради Нахічеванської АР. У 1996–2001 рр. — радник Посольства Азербайджану в Ірані. У 2001–2002 рр. — радник МЗС Азербайджанської Республіки. 2002-го — Посол Азербайджану в Пакистані, 2005-го — займає аналогічну посаду в Афганістані (з резиденцією в Ісламабаді). З 2010 року — Посол Азербайджанської Республіки в Україні. Одружений, має трьох дітей і онуків.
ДОВІДКА «УК»
Азербайджан виробляє 29 млрд м3 газу, 12 з яких споживає на внутрішньому ринку, решту експортує.