Тепер це вже історія. Під час організації цього інтерв’ю кореспондент Укрінформу пропонував главі Місії України при НАТО Вадиму Пристайку варіант, за яким зустріч та бесіда з агентством мали б відбутися вже після президентських виборів в Україні. «Навіщо відкладати? Наші відносини з НАТО є сталими. Будемо говорити до виборів», — зауважив дипломат. Автор дозволить собі суб’єктивне судження — така позиція викликає виключну повагу. Отже, говорили про все — про НАТО, про Україну, про досягнення й помилки. І про майбутнє. Яке для України вже важко уявити без тісного партнерства з Альянсом та без євроатлантичної солідарності.
НАТО ЧЕКАЄ НА РЕЗУЛЬТАТИ ВИБОРІВ
— Ми не можемо ігнорувати той факт, що наша бесіда проходить напередодні вирішального раунду президентських виборів в Україні. Як результати цих виборів, на ваш погляд, можуть вплинути на характер та рівень співпраці між Україною і НАТО?
— Інтерес до президентських перегонів в Україні значний. Деякі союзники прямо запитують мене: Who is Mr. Zelenskyi?
Вони знають, чого очікувати від діючого Президента, вони бачать офіційні заяви претендента про, те, що НАТО залишається пріоритетом зовнішньої політики України. Вони вітають демократичний, змагальний процес виборів. НАТО чекає результатів.
Я переконаний, що співпраця з Альянсом і майбутній вступ України до Організації не стануть розмінною монетою при будь-яких політичних розкладах.
ВІДМОВА ВІД КУРСУ В НАТО У 2010 РОЦІ БУЛА ТРАГІЧНОЮ ПОМИЛКОЮ
— Наші партнери в НАТО вже одного разу були свідками того, як після більш ніж 10 років особливого партнерства в рамках Мадридської Хартії Україна документально відмовилася від прагнення вступити до НАТО. Що, на ваш погляд, змінилося з 2010 року? Чи не зробить Україна той самий «фінт» знову, і чи не хвилюються з цього приводу наші партнери по НАТО?
Як показав час, наш позаблоковий статус лише зробив нас легшою жертвою для агресора
— Відмова тодішнього прем’єр-міністра України Януковича навіть від ідеї переходу до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), який пропонували наші партнери, — це трагічна політична помилка. Як показав час, наш позаблоковий статус лише зробив нас легшою жертвою для агресора.
На жаль, тоді українське суспільство було не готове до швидкої та твердої реакції. Лише після повторної зради Януковича, який за три роки вирішив відмовитися також від Угоди про асоціацію з ЄС, народ усвідомив, що у нього, насміхаючись над волевиявленням та надіями людей, крадуть майбутнє. Після цього був Майдан.
Війна, яку веде Росія, — це реакція хижака на нашу нерішучість, нашу слабкість і роздробленість
У 2010 році ми втратили шанс наблизитись до безпекової парасольки Альянсу. Результат відомий. Ми втратили тисячі людей вбитими і частину території нашої держави, були відкинуті назад у цивілізаційному та економічному розвитку.
Зараз змінилось все. Росія більше не погрожує нам. Вона вбиває наших людей. Саме так, війною, Кремль реагує на наш зовнішньополітичний вибір. Це реакція хижака на нашу нерішучість, нашу слабкість і роздробленість. Сподіваюсь, висновки зроблені. І будь-який наступний український лідер, обраний або переобраний цього тижня, як і на всіх наступних виборах, пам’ятатиме цей урок.
Наше уявлення про місце в євроатлантичній системі безпеки еволюціонувало
Наше уявлення про місце в євроатлантичній системі безпеки еволюціонувало. Ми усвідомили себе частиною великого Євроатлантичного простору та назавжди розпрощалися з ілюзіями «братської любові». Ми зупинили агресію потужного ворога. Врешті, українці усвідомили себе суспільством, яке за будь-яких умов не дозволить владі відхилитися від обраного курсу на європейський розвиток, адже тут, в Європі — наше майбутнє і майбутнє наших дітей. Ми позбавилися комплексу меншовартості й зрозуміли, що можемо все, і лише від нас залежить, куди рухатиметься країна.
За ПДЧ НАТО, яке нам пропонували до 2010 року фактично «на тарілочці», зараз ми вимушені боротися щодня
Чи хвилюються наші партнери по НАТО, що ми повторно наступимо на цей самий… «фінт»? Знаєте, союзники по Альянсу — це не група в дитячому садочку. Вони бачать ситуацію в регіоні, реагують на зростаючу агресивність Росії, розуміють наші безпекові потреби і нашу стратегічну важливість, як і наш потенціал. Але маю визнати, що за ПДЧ, яке нам пропонували до 2010 року, фактично «на тарілочці», зараз ми вимушені боротися щодня.
УКРАЇНА ПРОДОВЖИТЬ ВИКОНАННЯ РІЧНИХ ПЛАНІВ СПІВПРАЦІ З НАТО
— Напередодні, 10 квітня, Президент Петро Порошенко підписав Указ «Про затвердження Річної національної програми під егідою Комісії Україна-НАТО на 2019 рік». Чи можемо уявити ситуацію, коли інша людина на цій посаді одним зі своїх перших указів скасує РНП України у співробітництві з НАТО?
— Ні, не можемо такого собі уявити. Трохи історії. Після повернення з Бухарестського саміту Альянсу в 2008 році, де замість ПДЧ нам пообіцяли доволі абстрактну перспективу, що «Україна стане членом Альянсу», ми вирішили самостійно, може навіть дещо волюнтаристськи, почати роботу в рамках Річних національних програм, які б ми виконували, якби були запрошені до ПДЧ. Такий-от, суто український підхід. І виконуємо ці програми останні 10 років. Так, з перемінним ентузіазмом, іноді «для галочки», в інші роки — більш серйозно та завзято. Зараз — незмірно краще та ефективніше. Навіть за часи президента Януковича виконували. Хто міг би ці Програми скасувати зараз? Не думаю, що навіть колишні однопартійці ростовського втікача на це ризикнули б. Народ не дозволить.
КУРС У НАТО СТИМУЛЮЄ ДЕМОКРАТИЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ
— Чи можете ви назвати пункти РНП, які ухвалені під тиском з боку НАТО, або які суперечать національним інтересам України? Про що взагалі ця програма?
— Річні національні програми — це сформований нашим урядом об’ємний план розвитку, в якому розділ зміцнення безпеки та оборони займає лише п’яту частину. Все інше — це те, про що українці говорять щодня, що наповнює нашу політичну дискусію, всі найбільш важливі питання: верховенство права, ринкова економіка, докорінне реформування всіх сфер життя.
Задача урядової команди, яка координує діяльність у рамках виконання Річних програм — підготувати нашу державу до майбутнього вступу в Альянс. Щоб, коли політичні умови дозволять сформувати консенсус серед союзників, ми були готові зробити останній крок до членства.
Перед нами приклад — Республіка Північна Македонія, яка виконувала РНП найдовше в історії Альянсу, адже цю країну запросили до Плану дій щодо членства ще у 1999 році. З того часу країна пройшла складний шлях реформ, етнічного протистояння, внутрішньополітичних конфліктів, непорозумінь із сусідами. Але все подолала, і вже цього року, після завершення формальної процедури, ця держава стане 30-м членом НАТО.
Одним із елементів РНП, який дається нелегко, але за яким пильно спостерігає НАТО, є зміцнення демократичного цивільного контролю над сектором безпеки та оборони України. Це мета, яку ми ставимо перед собою добровільно, оскільки це відповідає нашим інтересам. Не думаю, ще це суперечить бажанням всіх українців.
Коротко: якби не було ПДЧ НАТО та Річних національних програм, як інструменту підготовки до вступу в Альянс, їх треба було б придумати нам самим. А майбутній вступ до НАТО, який майорить наприкінці цього шляху, дозволяє нам консолідувати зусилля, мобілізувати міжнародну допомогу, а також політичними засобами долати власні закостенілі традиції, включаючи хворобу корупції.
АЛЬЯНС НЕ ВИСУВАЄ ВИМОГ ДО КРАЇН-КАНДИДАТІВ ЩОДО РЕФЕРЕНДУМУ
— Під час нещодавньої дискусії, яку було проведено Фондом Маршалла щодо президентських виборів в Україні, одна з представниць української громадськості зауважила, що на практиці проведення референдуму щодо входження України в Альянс означатиме, що Україна ніколи не стане членом НАТО. Наскільки ви поділяєте, або не погоджуєтеся з таким припущенням?
— Я не чув цього емоційного припущення, але із задоволенням скористаюсь цією можливістю, щоб додати своє слово до дискусії з приводу референдуму щодо членства в Альянсі. Схожі тези містяться у заявах та програмах обох претендентів на президентство. Така дискусія точиться роками, ще президент Віктор Ющенко такий референдум обіцяв.
Дозволю собі припустити, що питання референдуму не має багато спільного з самим курсом України у напрямі НАТО. Це продукт, так би мовити, суто внутрішньополітичного вжитку. Ніяких вимог Альянс з цього приводу не висуває. Ніякої передачі суверенітету наднаціональній організації, який вимагав би такого рішення всього народу, із вступом країни до НАТО не відбувається. Хочу нагадати, що всі рішення в НАТО приймаються консенсусом і будь-який член може блокувати будь-яке рішення.
В історії Альянсу були випадки проведення таких референдумів, але це була, скоріше, данина політичній ввічливості. Мені взагалі більше імпонує приклад Румунії, яка, на додаток до парламентських процедур, відкрила до підписання спеціальний меморандум про приєднання до НАТО. До цієї ініціативи приєднувались усі бажаючі представники влади та опозиції, політичні партії та неурядові об’єднання, у тому числі релігійні, демонструючи тим самим єдність суспільства в євроатлантичних поглядах. Таке волевиявлення не залишає місця для будь-яких маніпулювань або подвійних тлумачень.
БЛИЗЬКО ПОЛОВИНИ УКРАЇНЦІВ ВЖЕ ЗАРАЗ ПІДТРИМУЮТЬ ЧЛЕНСТВО В НАТО
— Агресія Росії проти України, реальна війна, триває п’ять років. Навіть попри це, більш як 30 відсотків українців все ще виступають проти членства України в НАТО. Якими ще можуть бути аргументи, щоб переконати цих людей у зворотному? І чи варто переконувати?
Свого часу навіть Радянський Союз подавав заявку на членство в НАТО
— Треба визнати, що роки компанії дезінформації з боку РФ не минули безслідно. Вони ж не згадували, що свого часу навіть Радянський Союз подавав заявку на членство в НАТО.
Проте, спроби Росії відвернути наш народ від НАТО успіху не мали. Останні опитування демонструють, що майже половина українців підтримують членство України в Альянсі. Це значний прогрес. Наприклад, у тому ж 2010 році рівень підтримки ледь сягав 17 відсотків.
Існує набір кліше про НАТО, який часто заважає українському населенню правильно зрозуміти, що таке Альянс. Наприклад, про «натівський чобіт, який буде топтати святу українську землю». Ну, немає натівських чобіт. Взагалі. Є черевики — чеські, угорські, канадські й словенські з норвезькими. А натівських немає. Чобіт з онучами — це суто російський «винахід».
Ще одна легенда росагітпрому — про бази НАТО, які, буцімто, несуть суцільне зло. Пошукайте в інтернеті. Ви будете здивовані — насправді, й баз НАТО, як таких, не існує. Це завжди багатонаціональні батальйони, які розгортаються на базі національних збройних сил. Кожна держава Європи мріє про такі формування на своїй території — це означає економічне зростання, нові робочі місця, соціальний розвиток — медицина, школи, дороги, інвестиції. Але, передусім, це гарантія безпеки та стабільності. Економічний розвиток Республіки Північної Македонії, наприклад, значно прискорився, щойно стало відомо про запрошення їх до членства в НАТО.
НАТО ПЕРЕДАЄ УКРАЇНІ КРАЩИЙ ДОСВІД ВІЙСЬКОВОЇ РЕФОРМИ
— Наскільки важливою, на ваш погляд, є роль НАТО у реформуванні Збройних Сил України, та у підвищенні їхніх спроможностей у протистоянні російській агресії?
— Це дуже об’ємне питання і «тягне» на окреме інтерв’ю.
НАТО не реформує наші Збройні Сили. Кожна країна самостійно визначає пріоритети такого реформування, виходячи з національних інтересів та готовності брати участь у спільних зусиллях Альянсу з підтримання миру й безпеки.
Із цією метою країни узгоджують між собою національні плани реформування, щоб уникати дублювання, та задля обміну передовим досвідом (це так званий Процес оборонного планування НАТО). Це дає змогу значно економити кошти на впровадженні передових технологій та сучасної методики у підготовці військ.
У відповідь на наше звернення Альянс погодився надати допомогу в подоланні найбільш критичних проблем, які впливають на здатність наших Збройних Сил протистояти російській агресії. Зокрема, були ініційовані вісім Трастових фондів, які охоплюють такі важливі сфери як зв’язок і комунікації, спостереження за повітряним простором, кібербезпека, логістика, стандартизація та кодифікація, розмінування, військова освіта й підготовка, медична реабілітація поранених, очищення території від радіоактивного забруднення, знищення непридатних боєприпасів та забезпечення безпеки складів і арсеналів.
НАТО та окремі країни-члени активно допомагають Україні у новій для нас справі — підготовці професійного сержантського корпусу, що є якісним кроком вперед.
У відповідь на появу загроз із боку Росії у Чорному й Азовському морях союзники сприяють розвитку військово-морських спроможностей України, включаючи спільні навчання й тренування на морі, стажування військових моряків на кораблях НАТО, покращення обізнаності з ситуацією на морі.
У сфері озброєнь Україна активно вивчає найкращі стандарти у робочих групах з бойового спорядження, ведення наземного бою, протиповітряної оборони, безпілотних комплексів, проектування кораблів, розробки та випробування боєприпасів, управління життєвим циклом озброєнь та багато інших. Більше ніж 1040 угод НАТО зі стандартизації відкриті зараз для України, з яких ми обрали для імплементації на цьому етапі 205.
Деякі ініціативи з реформування, а також із підвищення операційних спроможностей Збройних Сил України координуються безпосередньо Альянсом через наявні інструменти НАТО у рамках Комплексного пакету допомоги Україні, Процесу планування і оцінки сил, Програми розвитку військової освіти (DEEP), Річної національної програми України-НАТО, Робочого плану Військового комітету Україна-НАТО тощо.
Підтримка з боку НАТО не обмежується консультативно-дорадчою допомогою та проведенням заходів з підготовки військ — вона також включає постачання Збройним Силам України, надання на безоплатній основі матеріально-технічних засобів, включно з наданням сучасних зразків озброєння та військової техніки.
Основна практична допомога НАТО та окремих країн Альянсу здійснюється у площині підготовки підрозділів та особового складу Збройних Сил України. Через таку системну підготовку з 2014 року пройшли майже 20 тисяч військовослужбовців Збройних Сил.
До кінця 2018 року Об’єднаною багатонаціональною групою з підготовки — Україна (JMTG-U) підготовлено за стандартами НАТО 13 батальйонних тактичних груп разом із штабами, а з 2019 року започатковано підготовку бригад у повному складі.
Підтримка на адресу України міжнародної спільноти, зокрема, з боку НАТО, постійно зростає. Нещодавно на зустрічі у Вашингтоні союзники схвалили так званий Чорноморський пакет. Можу сказати, що ця ініціатива значно розширить співпрацю України з Альянсом, особливо у сфері безпеки в Азово-Чорноморському регіоні.
ЗАЯВА МЗС РОСІЇ ПРО ПОВНЕ ПРИПИНЕННЯ СПІВПРАЦІ З НАТО — ФЕЙК
— Буквально в понеділок, 15 квітня, МЗС Росії оголосило про «повне» припинення співробітництва Росії з НАТО, як у військовому, так і в цивільному вимірі. Чим така позиція може загрожувати європейській безпеці та конкретно інтересам України?
— Припинення співробітництва Росії з НАТО відбулося не в цей понеділок, а з нападом на Україну. Загально відомо, що 1 квітня 2014 року союзники одностайно відмовилися від будь-якої практичної співпраці з Росією, як із ненадійним партнером, у відповідь на захоплення Криму. Проте Альянс зберіг із Росією діалог на політичному рівні, що дає змогу постійно вимагати від Москви припинення війни і звільнення українських земель.
Натомість Росія намагається різними шляхами відновити практичну співпрацю з НАТО та хоч якось заявити про нібито готовність Альянсу піти на поступки Росії. Згадана заява російського МЗС, як і всі попередні такого роду, є фейком «для внутрішнього використання», щоб відволікти увагу російського населення від економічних проблем. Насправді, це не Росія припинила співпрацю з Альянсом у відповідь на його «агресивну поведінку». Обмеження контактів із Росією мінімально можливим рівнем комунікації було рішенням НАТО у відповідь на відкриту і фактичну агресію Росії проти України.
Позиція НАТО щодо Росії базується на двох головних принципах. З одного боку — стримування й оборона, з іншого — підтримка хоча б мінімального діалогу, для уникнення випадкових інцидентів у військовій сфері, які потенційно можуть призвести до катастрофічних наслідків.
НАТО ТА ЄС СПІЛЬНО ВИМАГАЮТЬ ВІД РОСІЇ ЗВІЛЬНИТИ НАШИХ МОРЯКІВ
— Чи означає припинення контактів між Росією й НАТО те, що союзники по Альянсу втратили всі можливі важелі впливу на РФ, в тому числі, у питанні щодо звільнення українських моряків, яких було захоплено під час російської провокації в Азові у листопаді минулого року?
— Ні, абсолютно не означає. Сила НАТО — в єдності. Якщо щось каже Альянс, то так каже й кожний член НАТО, на будь-яких інших форумах і рівнях. Якщо НАТО вимагає звільнення українських моряків, то й кожний лідер цих націй вимагає того самого від Путіна.
Крім того, не варто забувати, що більшість країн НАТО є членами Європейського Союзу, який також займає чітку та абсолютно недвозначну позицію у цьому питанні. Вже сьогодні (17 квітня — авт.) ЄС оприлюднив заяву після того, як європейці спостерігали за судилищем над нашими моряками в Лєфортово. Вимога до Росії що від ЄС, що від НАТО однозначна — негайно звільнити українських моряків, повернути кораблі та забезпечити свободу судноплавства Керченською протокою, відповідно до міжнародного законодавства. Це потужний міжнародний тиск, і він буде продовжений.
ЩОБ НЕ СТАТИ ПОЛЕМ БОЮ, УКРАЇНА МАЄ ВИЗНАЧИТИСЯ — НА ЯКОМУ ВОНА БОЦІ
— Один із російських аналітиків, Андрій Піонтковський, нещодавно підтвердив думку, що кремлівське керівництво намагається грати із Заходом у ядерний шантаж, тому що єдиним важелем для Росії у цьому протистоянні залишається наявність ядерної зброї і показова готовність принести в жертву мільйони життів. Україна, очевидно, є одним із ймовірних «об’єктів» для демонстрації такої російської рішучості. Чи розуміють це союзники по НАТО, і що в цій ситуації Україна може зробити для власного захисту? Чи не перетвориться Україна, за такого сценарію, на «поле бою» між Росією і НАТО?
Щодо змалювання глобальної політичної поведінки Росії я б використав термін «булінг»
— Про поле бою спочатку. Існує такий поетичний образ України, нав’язаний нам із близької Східної Півночі, як «місточка між Сходом та Заходом, Європою та Росією». Звучить, на перший погляд, навіть привабливо. Але, якщо дивитися на ситуацію в контексті таких сумнівних аналогій, щось не спостерігається черги тих, хто хотів би жити на мосту, всі намагаються по ньому ходити туди-сюди, а жити, все ж таки, на одному з берегів. Так і полем бою між двома берегами стати можна. Наше завдання — чітко визначити, де нам бути і ким ми хочемо стати, щоб із наших ланів і гір ніхто не створював для себе комфортного буфера, на якому і повоювати можна було б.
Щодо змалювання глобальної політичної поведінки Росії, я б використав термін, який останнім часом закріплюється в українській дійсності — «булінг». Так сповнені комплексів, а отже агресивні діти поводять себе в школі й садочку, знущаючись над підлітками, хизуючись і залякуючи недоведеною більшою фізичною силою, а ще частіше — неадекватністю. Це все пройде із дорослішанням нації. Цьому іноді треба допомагати твердою рукою.
Поведінка в стилі путінської метафори «для чого нам Світ, якщо в ньому немає місця Росії», або жуковської «русскіє баби єщо наражают» жахає цивілізований світ, але змушує консолідуватися.
Звичайно, спочатку з «булінгнутими» хуліганами в школі проводять довгі задушевні бесіди, потім позбавляють права ходити в школу, а на останньому етапі — за справу беруться правоохоронці. Нічого не нагадує?
УКРАЇНА І ГРУЗІЯ МАЮТЬ ЄДИНУ МЕТУ ЩОДО ЧЛЕНСТВА В НАТО
— Ймовірно, це суб’єктивне судження, але вищі посадовці НАТО конкретно говорять про підготовку Грузії до членства в НАТО, і якось дуже опосередковано — про «євроатлантичні прагнення України». Це пов’язано з війною, яку проти України розв’язала Росія, чи є ще якісь чинники, що впливають на консенсус країн-членів НАТО в питанні щодо входження України?
— Суб’єктивно і об’єктивно, грузини значно просунулись на шляху до НАТО. Далі, ніж ми. Вони досягли переконливих успіхів у реформуванні своїх Збройних сил і в боротьбі з корупцією та роблять вражаючий внесок в операції НАТО.
Ми щиро раді за наших грузинських друзів, які впевнено рухаються до мети. Чому ми відстаємо? Це очевидні фактори. Війна на Сході, й те, що шлях Грузії до НАТО не переривався, як це було з Україною за часів Януковича.
До 2010 року Альянс розглядав євроатлантичні прагнення Грузії й України в пакеті. Стратегія “пакетного розгляду” відповідності стандартам НАТО та ведення переговорного процесу щодо майбутнього членства є поширеною практикою всередині Альянсу, яка допомагає, з одного боку, спростити процес інтеграції цих держав, а з іншого — дозволити їм більш ефективне та скоординоване лобіювання своїх інтересів.
Враховуючи, що й кінцева мета, і шляхи її досягнення для Грузії й України збігаються, об’єднання наших зусиль сприяло б просуванню спільних інтересів на шляху до членства в НАТО та слугувало б демонстрацією готовності спільними зусиллями захищати фланги НАТО від безпосередньої загрози з боку РФ.
Ми багато зробили, щоб розглядатись Альянсом як майбутній член на рівні з Грузією, але додаткові зусилля — критично необхідні.
БЛОКУЮЧИ УКРАЇНУ, УГОРЩИНА ЗЛОВЖИВАЄ ПРИНЦИПОМ КОНСЕНСУСУ В НАТО
— Чи є наразі шанс розблокувати роботу Комісії Україна-НАТО, яка вже тривалий час гальмується позицією Угорщини?
— Наше основне завдання — це розбудова незалежної процвітаючої держави, яка цінує свою культурну ідентичність та шанує свою рідну мову. Завдання нинішнього керівництва Угорщини полягає в реставрації імперської політики, від якої сьогодні страждають не лише українці, а й сусідні європейські держави, в яких компактно проживає угорська нацменшина. Протистояння угорського керівництва з Єврокомісією також спровоковано саме Угорщиною з метою доведення своєї “особливої” позиції всередині ЄС.
Консенсусне прийняття всіх рішень у НАТО — суттєва зброя в руках Угорщини, яка, зловживаючи цим принципом, продовжує блокувати політичне співробітництво нашої держави з Альянсом.
Проте ми докладаємо максимум зусиль для розблокування цієї ситуації. Уряд України вже розробив план заходів, який передано на розгляд Верховної Ради. Якщо депутати підтримають зазначені пропозиції, сподіваємося, нам вдасться в найближчому майбутньому відновити повноцінний діалог на високому рівні між Україною та НАТО.
У НАТО ВІД УКРАЇНИ ЧЕКАЮТЬ КОНКРЕТНИХ ДІЙ
— Якою була реакція в штаб-квартирі Альянсу на рішення Верховної Ради щодо конституційного закріплення курсу України на членство в ЄС і в НАТО? Здається, аплодисментів не було чутно… Республіка Північна Македонія вже майже в НАТО, Грузія має непогані шанси на входження. А що Україна? Ми «пролетіли» повз першу та другу хвилю розширення НАТО. Третя, де факто, вже розпочалася. На якому етапі Україна знаходиться зараз у питанні щодо членства в НАТО?
— НАТО та союзники позитивно оцінили внесення змін до Конституції України щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства в Альянсі та звернення Верховної Ради стосовно надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО. Союзники звернули увагу: майже одностайне схвалення депутатами зазначених документів свідчить про те, що в Україні сформувалася єдність політичної та громадської підтримки вступу країни до НАТО.
Як зазначають союзники, на сьогодні найважливішим питанням є реалізація українською стороною практичних заходів, спрямованих на реформування сектору безпеки й оборони у відповідності до норм і стандартів НАТО, що є основною передумовою для отримання нашою державою ПДЧ.
ЧЛЕНСТВО В НАТО ПОТРІБНО, ПЕРЕДУСІМ, САМІЙ УКРАЇНІ
— Питання для «скептиків». Навіщо взагалі НАТО потрібне Україні? Хто й кому більше потрібен — НАТО для України, чи Україна для НАТО?
— Україні НАТО потрібне більше.
Головна перевага членства в НАТО полягає у політичній здатності Альянсу забезпечувати мир в інтересах громадян, упереджувати конфлікти та знімати протиріччя шляхом компромісу, співробітництва і партнерства.
До того ж, як ми вже зазначали, сам процес вступу держави до НАТО стимулює внутрішні політичні, економічні та соціальні реформи в усіх сферах суспільного життя, від конституційних засад до комунальних тарифів, від системи оподаткування до гарантій дотримання прав людини. Це Україні потрібно. В НАТО це все вже існує.
Дмитро Шкурко,
Укрінформ
Брюссель