На яку суму державної позики може розраховувати фермер-початківець в Україні? Чому вітчизняні фермери втрачають кошти під час реалізації зерна? Яка нині головна перешкода на шляху створення фермерських господарств? Про це, а також про ментальність українців, переваги кооперування та інше «Урядовому кур’єру» розповідає голова правління Полтавської обласної ГО «Асоціація фермерів та приватних землевласників імені Героя Небесної Сотні, Героя України Віктора Чміленка» Василь БУРЛАКА.
Дрібний бізнес потребує підтримки
— Василю Михайловичу, скільки на Полтавщині фермерів, чим вони займаються та скільки виробляють сільськогосподарської продукції?
— На цей час їх в області близько 2450, 430 з них є членами нашої організації. Вони обробляють 15 відсотків загальної площі ріллі, або 250-260 тисяч гектарів, вирощуючи усе, що може рости в нашій кліматичній зоні й давати прибуток. Виробляють 15 відсотків зерна, понад 80 відсотків картоплі, займаються овочівництвом, виноградарством, садівництвом, ягідництвом, птахівництвом, розводять равликів, страусів, утримують свиней, велику рогату худобу. Але таких господарств мало. Крім фермерів, на Полтавщині є більше 6 тисяч приватних землевласників.
— Чому фермери не хочуть займатися тваринництвом?
— З ухваленням постанови Кабінету Міністрів України №106 від 7 лютого 2018 року «Про затвердження порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання фінансової підтримки розвитку фермерських господарств» на Полтавщині створили чимало нових сімейних ферм. Люди відчули певну підтримку держави. Матеріальна допомога початкуючим фермерам надходить і через обласне відділення Українського державного фонду фермерів та приватних землевласників. Тим з них, у кого в обробітку до 20 гектарів землі, раз на три роки виплачують компенсацію в розмірі 100 тисяч гривень або 5 тисяч гривень на гектар.
Для дрібних фермерських господарств це істотна підтримка, у серпні ми отримали відповідні заявки від дев’яти господарств. Цьогоріч у межах цієї програми на область надійшло 3 мільйони 200 тисяч гривень, які розподілили між сімома господарствами. У 2018 році за цією програмою фермерам Полтавщини було надано на поворотній основі понад 15 мільйонів гривень на рік.
Діє в нас і обласна програма підтримки фермерства, з обласного бюджету фермерам спрямовують певні суми коштів на закладення нових садків і ягідників, облаштування шпалер, крапельного зрошення, придбання холодильно-морозильного устаткування тощо.
Крім того, в області четвертий рік діє програма пільгового кредитування фермерів-початківців. Одне господарство може розраховувати на 500 тисяч гривень позики. Цьогоріч області під цю програму надали 5 мільйонів гривень. Поки по 500 тисяч до кінця року отримають три фермерські господарства.
Як втратили понад мільярд на різниці ціни
— І все-таки, чому серед ваших колег мало охочих створити, наприклад, свиноферму?
— Тому що цей вид зайнятості затратний і малоприбутковий. Кілограм свинини в живій вазі нині коштує до 40 гривень. Окрім того, щоб займатися свинарством, треба мати зоотехнічну або ветеринарну освіту. А більшість фермерів такої освіти не має, і не має змоги збудувати сучасні теплі свинарники, з гарною вентиляцією, з автоматизованою подачею кормів. Я побував за кордоном і бачив, як там працюють фермери, які займаються тваринництвом. У них нічого не пропадає. Навіть свинячий гній переробляють на біогаз, на якому працює установка, що генерує електроенергію. Вони її акумулюють і вигідно продають державі.
У цих людей інша ментальність. Наприклад, у Польщі 102 фермери об’єдналися й посадили понад тисячу гектарів саду. Євросоюз компенсував їм 5 мільйонів євро, та ще стільки ж коштів вони зібрали й побудували сучасний комплекс з переробки садовини і ягід, і тепер усі ним користуються. А наші фермери не поспішають об’єднуватися, сподіваються самотужки вижити в цих кризових економічних умовах. Пояснюю їм, що вони помиляються, майбутнє за кооперативами. Один фермер не купить і не збудує елеватор. Ми 2013 року втратили мільярд 200 мільйонів гривень на різниці ціни на кукурудзу саме тому, що в нас немає де сушити й зберігати зерно. За такі кошти можна було б збудувати чотири елеватори потужністю 50 тисяч тонн кожен.
Але я не втрачаю надії, дедалі більше фермерів розуміють переваги кооперативів.
— Вони б швидше в цьому переконалися, якби мали можливість спілкуватися із закордонними колегами.
— Працюємо над цим. Поки не було пандемії коронавірусної хвороби, члени нашої асоціації відвідали з робочим візитом Францію, Німеччину, Польщу. Навіть сьогодні я спілкувався телефоном із польськими фермерами, вони хочуть приїхати до нас, ми — до них, та поки на поїздки існують обмеження.
В Україні в нас тісні контакти з фермерськими господарствами Одеської, Донецької, Луганської, Сумської, Черкаської областей. Цьогоріч на наше запрошення на Сорочинський ярмарок приїжджала фермерська спільнота з 16 регіонів країни.
Фермерами не народжуються
— Ваша організація співпрацює з облдержадміністрацією?
— Так, через департамент агропромислового розвитку ОДА ми беремо участь у розробленні та реалізації програми підтримки фермерів і приватних землевласників. Представники департаменту відвідують усі заходи, які ми проводимо, підтримали нас на всеукраїнському зібранні фермерів у Миргороді в тому, щоб наступний рік був Роком фермера в Україні.
— Які ще питання порушували на всеукраїнському зібранні фермерів?
— У відкритій резолюції звернулися до представників усіх гілок влади в Україні з проханням створити сприятливе політичне середовище для суттєвого розширення мережі сімейно-фермерських господарств та їхнього зміцнення. Щоб не було такого, як у нашому селі Келебердівка Полтавського району. Сім’я має 25 гектарів паїв, але не працює на цій землі, а віддала її в оренду якомусь олігарху, а самі поїхали шукати щастя за кордон. Вони там поневіряються, а село безлюдніє, спустошується. Десять років тому в Келебердівці утримували 72 корови, а зараз у нас одна корова на все село.
Просимо керівництво держави розв’язати проблеми із землею, не відбирати її у фермерів.
— Чи складно зараз стати фермером на Полтавщині?
— Дуже, тому що в області немає вільної землі. Мій онук, який навчається на агрономічному факультеті аграрного університету, створив ФГ тільки завдяки тому, що в нього дідусь, бабуся і тато — фермери, ми йому відвели 21 гектар ріллі. Але в більшості студентів їхнього вишу немає такої можливості. У цьому влада недопрацювала. Треба було потурбуватися про тих, хто здобуває аграрні спеціальності, зарезервувавши для них якусь ділянку, щоб у них було майбутнє. Що з того, що ввели ринок землі? Де в молодої людини, яка хоче стати фермером, кошти, щоб її купити? Йому треба буде ще й трактор, сівалку придбати. Він же не буде цю землю лопатою копати і граблями обробляти. Держава повинна викупляти землю і надавати її в користування тим, хто хоче стати фермером і має до цього хист. Попрацював він кілька років, показав, що вміє господарювати, надайте йому підтримку. Тільки так можна розвивати фермерство.
Я тридцять років ставав фермером тому, що не було належної підтримки. Не давали землю. Сучасні молоді люди так довго не чекатимуть.
ДОСЬЄ «УК»
Василь БУРЛАКА. Народився 2 березня 1958 року в селі Клембівка Ямпільського району Вінницької області.
Закінчив Могилів-Подільські курси водіїв після служби у війську, двічі — Полтавський державний сільськогосподарський інститут, здобувши спеціальності «інженер-механік» і «бухгалтер-економіст», Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (магістр державного управління).
Усе життя в сільському господарстві. Працював причіпником на тракторі Т-74, водієм, помічником бригадира тракторної бригади, бригадиром, інженером з експлуатації та постачання, головним інженером колгоспу.
На Полтавщині живе з 1978 року.
У 1992 році створив ФГ «Щаслива доля». З 2 вересня 2004 року — директор Полтавського відділення Українського державного фонду фермерів та приватних землевласників. З 2003 року — голова правління Полтавської районної, потім обласної ГО «Асоціація фермерів та приватних землевласників імені Героя Небесної Сотні, Героя України Віктора Чміленка».