ПРЕЦЕДЕНТ
У Нижній Хортиці, що межує із Запоріжжям, ідуть «бої місцевого значення»: ініціативна група прагне відібрати землю в орендаря
Василь ТУГЛУК,
«Урядовий кур’єр»
Київ—Запоріжжя— Нижня Хортиця—Київ
Уже давно не таємниця, що абсолютна більшість протестуючих часто навіть не здогадується, що їх використовують «в темну». Свідомо чи ні, але не дуже цікавляться такими випадками й журналісти. Тому, приміром, «війну», про яку йтиметься далі, варто, мабуть, розглянути з урахуванням всіх «за» і «проти», в тому числі на предмет відповідності тим гаслам, під якими вона ведеться.
Лише один бік «медалі»
Раніше про село Нижню Хортицю, яке входить до складу Розумівської сільської ради Запорізького району, знали хіба що в обласному центрі та ближніх районах. Однак минулого літа події, що там відбувалися, знайшли своє відображення в інформаційних передачах кількох центральних телеканалів та в публікаціях загальноукраїнських друкованих видань, не кажучи вже про місцеві. Головною їх темою став конфлікт між місцевим орендарем та представниками сільських громад Розумівки і Нової Хортиці.
Відверто кажучи, про ті події й не згадав би, якби не лист у редакцію «УК», що надійшов від представника орендаря з проханням провести журналістське розслідування. Оскільки, на його думку, всі сюжети й публікації відображали позицію лише однієї сторони.
Пошук в Інтернеті підтвердив написане в листі. А також те, що фраза про створення перешкод селянам у вільному доступі до річки стала ключовою для двох постійних «спікерів» ініціативної групи під час їхнього спілкування з друкованими й електронними ЗМІ. Тож головний аргумент тих, хто затіяв тяжбу з орендарем, став відомим ще до відрядження і вислуховувати його вчергове особливої потреби не було. Водночас ніхто з журналістів не обтяжив себе спробою вийти за межі викладеної для них «на тарілочці» причини конфлікту.
На перший погляд, все, начебто, просто і правда на боці селян. Точніше ініціативної групи, яка відіграє ключову роль у цьому дійстві. Адже на захист територіальної громади стала навіть прокуратура Запорізького району, яка 27 червня минулого року звернулася в Запорізький районний суд Запорізької області з позовною заявою. Головна її суть — зобов’язати орендаря Романа Якося усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою в селі Нижня Хортиця, яка надана йому в оренду в 2007 році, та забезпечити вільний доступ територіальної громади Розумівської сільської ради до Дніпра.
Однак ще до винесення судом постанови по справі прокуратура раптом надіслала уточнення до позовної заяви, в якій ішлося вже про розірвання договору оренди. Мотивація — ідентичне рішення сесії Розумівської сільської ради. Щоправда, незрозуміло, чому про нього немає жодного слова в самому позові, який прокуратура подала через два тижні після сесії. В ньому ж ішлося лише про усунення перешкод у вільному доступі жителів сіл до Дніпра. Проте Запорізький районний суд знайшов підстави для підтримання позову про розірвання договору оренди. Це, так би мовити, один бік медалі. Але ж, як відомо, вона має ще й другий бік, хоча в цьому конкретному випадку всі робили вигляд, що його не існує взагалі.
Один із членів ініціативної групи, що протистоїть орендареві, проблему доступу до води розв’язав
ось таким чином —тепер він може ловити рибу в Дніпрі зі своєї веранди. Фото автора
Одним — права, іншому — обов’язок
Тим часом, як свідчать документи, ті 56 соток, які одержав в оренду Роман Якось, це аж ніяк не пляж на березі Дніпра. Тут і захисні насадження, і заболочена місцевість, і земля, на якій можна випасати хіба кілька корів. Передусім він звільнив узбережжя від сміттєзвалища, зайнявся берегоукріпленням, поглибив і розчистив невелику затоку, в яку заходить з Дніпра на зимування риба. Тобто орендар почав займатися тим, що й було прописано в договорі між ним і територіальною громадою. А місцеві жителі та приїжджі з обласного центру — тим, до чого звикли: під час купального сезону та після нього орендар змушений був вивозити гори сміття, пляшок, розчищати узбережжя від битого скла, хоча в угоді про оренду цього не значилося. Взимку ж орендареві доводилося спостерігати, як на невеликій затоці, яку він облаштовував для зимування дніпровської риби, що навесні виходить звідси на нерест, лід ставав червоним від її крові. Його ж спроби напоумити браконьєрів закінчувалися їхніми погрозами, найменша з яких — вижити його з цього місця і відібрати землю. Тобто одні вважали, що вони мають право робити що завгодно, навіть всупереч закону, а орендареві залишали обов’язки, не прописані в жодному документі.
Зрозуміло, що в такій ситуації в будь-якої людини рано чи пізно терпець увірветься. Однак навіть не вседозволеність відпочивальників та свавілля браконьєрів стали головною причиною того, що орендар змушений, наголошую, змушений був припинити всі ці неподобства. Річ у тому, що тут, на березі Дніпра, встановлено обладнання для забору води із застосуванням споруд та технічних пристроїв для зрошування території. На цілком законних підставах, з дозволу Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Запорізькій області на спеціальне водокористування.
І, мабуть, не секрет, що така територія завжди охороняється і вхід на неї стороннім не дозволяється передусім з причин безпеки. Адже, не дай Боже, когось із відпочивальників уразить струмом — відповідальність нестиме однозначно той, хто не забезпечив об’єкт належною охороною. В нашому випадку — орендар. Окрім того, після одержання спеціального дозволу орендована ділянка з розряду загального перейшла в статус спеціального водокористування. Однак Запорізький районний суд, який задовольнив позов прокуратури щодо розірвання договору оренди, чомусь керувався нормами права, які регулюють загальне водокористування, а не спеціальне. Це, так би мовити, юридичний бік справи, і ставити крапку в ній явно зарано, оскільки на суді першої інстанції світ клином не зійшовся. Але існує ще й моральний аспект, який свідчить, що розв’язана проти орендаря війна принесе користь хіба що її ініціаторам, а не територіальній сільській громаді загалом.
Хай діляться ті, хто замовив «музику»
Те, про що йтиметься далі, ЗМІ на огляд широкого загалу взагалі жодного разу не винесли. Передусім тому, що це розмило б «чорну фарбу», якою вони користувалися для оцінки конфлікту. А по-друге, орендар ніколи не прагнув робити піар на своїх добрих справах. І про них докладніше вдалося дізнатися знову ж таки не від Романа Якося, а від сільського голови Марії Марченко. І хоча вона теж ратує за вільний доступ до Дніпра на орендованій ділянці, проте об’єктивно оцінює й те, що зробив орендар для громади.
Марія Петрівна не заперечує, що конфлікт існує, але вона проти розірвання договору оренди. Адже хоч кошти, які надходять від оренди цієї ділянки, й не дуже великі, але це все-таки підтримка, за нинішнього скрутного становища, для місцевого бюджету. Окрім того, і це найголовніше, орендар завжди йшов назустріч сільській громаді. Саме він, як зазначає сільський голова, щорічно надавав найбільшу допомогу. Без неї територіальна громада не змогла б відновити дитячий садок, капітальний ремонт якого зроблено коштом орендаря. Чималу суму вклав він у газифікацію місцевого фельдшерсько-акушерського пункту, щорічну підготовку школи до нового навчального року, під час якої лише за фарбу треба викладати понад чотири тисячі гривень. Оскільки ж класних дощок не міняли ще з часів будівництва школи, якій уже 35 років, то орендар почав закуповувати нові й планував поміняти всі. Вивезення сміття зі стихійних звалищ у населених пунктах, яке влітає в круглу копієчку, і допомога в ремонті сільських доріг та багато інших робіт, на які в сільраді немає коштів, теж в активі «нехорошого» орендаря. «У нас також ніколи не було проблем з підвезенням на різні заходи дітей, інвалідів, пенсіонерів, з організацією різних святкувань — у цьому нам теж надавав допомогу Роман Францович», — розповідає Марія Марченко. І додає: «А ось після того, як ми почали з ним судитися, допомогу нам призупинили».
Однак, як зазначив під час спілкування з автором цієї публікації Роман Якось, він не відмовляється й надалі допомагати сільській громаді. Просто, зробивши паузу, хоче побачити, що ще, окрім підбурення людей, може робити ініціативна група, яка «продавила» на сесії сільської ради рішення про розірвання договору оренди з ним. Мовляв, на адвоката, ЗМІ, запрошення на свої акції центральних телевізійних каналів, хвилинні сюжети на яких коштують кругленьку суму, кошти в них є. Хай тепер ініціативна група чи той, хто за нею стоїть, поділиться ними з односельчанами для загального блага, а не викидає гроші на обдурювання людей.
Ймовірний сценарій
Кому це вигідно й хто за цим стоїть — відповівши на ці запитання, можна з великою вірогідністю побачити приховані важелі будь-якої справи. І коли за основу брати названі критерії, то стає очевидним, що для територіальної громади розірвання договору оренди нічого, окрім збитків, не несе. Стосовно ініціативної групи, то, як вдалося дізнатися, до неї входять браконьєр з дуже солідним стажем, що зафіксовано міліцейськими документами (згадаймо конфлікти орендаря з браконьєрами), пенсіонер, який займається купівлею-продажем земельних ділянок, екс-сільський голова, котрий, напевне, краще від інших знає ціну землі в Нижній Хортиці та Розумівці. Цікаво також, що зять одного з ініціаторів конфлікту працює в обласній прокуратурі. Тож чи не в цій площині перебуває «щільний супровід» цієї справи наглядовою інстанцією? Одне слово, запитань чимало, і відповідь на них слід, вочевидь, шукати аж ніяк не в «секторі» боротьби за доступ до Дніпра. Тим більше, що орендар пропонував облаштувати повноцінний пляж для обох сіл на Дніпрі.
Кому ж тоді вигідний такий фінал, якого домагається ініціативна група? Припускаємо, що одному з її учасників, який свою кінцеву мету не афішує. Можливо, вже є замовник на довгострокову оренду чи купівлю цієї земельної ділянки? Довелося почути також версію про інтерес до цієї землі народного депутата, знаного широкому загалу більше за «кличкою», ніж за прізвищем. Якщо це так насправді, то далі можна вести мову про підготовку плацдарму для захоплення іншої, значно більшої ділянки землі, що межує з цією. Але в будь-якому разі навряд чи ті, хто одержував, приміром, запрошення до участі в протестах через сільське кафе, знають справжню, а не задекларовану їхню мету. Мабуть, її не знає і більшість ініціативної групи. Але, можливо, над цим врешті-решт задумаються ті, хто має захищати права всієї громади, а не окремих її представників, цілі яких не завжди збігаються з потребами простих селян.