Незвично було почути в одному зі столичних вишів, що там не повинні займатися виховною роботою. «Комерціалізація життя, — стверджував його керівник, — вимагає від нас підготовки конкурентоспроможного спеціаліста. Моральність і духовність – то його особисті проблеми»…

Як мовиться, приїхали! Прискорення на шляху до такої позиції відбулося за останні 20 років. Наслідки комерційного підходу до організації освіти пожинає кожен з нас. Адже бездуховність, цинізм, ігнорування моральних цінностей стали звичним явищем. Щоб цього не сталося, ще 25 років тому група вчителів-новаторів проголосила «Маніфест гуманної педагогіки». Відтоді життя різко змінилося. В липні ц. р. його ініціатори зібралися в Тбілісі, аби знову забити на сполох. Вони констатували, що в різних країнах світу здійснюються реформи, які суспільство сприймає як антинародні, адже вони призводять до зниження рівня освіченості людей і завищення в них пристрасті до задоволень, матеріального блага хай навіть на шкоду іншим. Така спільнота людей легко піддається маніпулюванню. При цьому з освітнього процесу витісняються завдання духовно-морального становлення молоді.

Власне, про це ж ішлося у вересні ц. р. на зустрічі в столичному педуніверситеті ім. М. Драгоманова ректорів профільних вищих навчальних закладів Європи, на якій обговорювались проблеми підготовки нового вчителя до об’єднаного континенту ХХІ століття. А також у Києві на форумі міністрів освіти європейських країн. Як у Тбілісі, так і в Києві учасники зустрічей констатували, що суспільні катаклізми ХХ – ХХІ століття на педагогічній практиці позначаються переважно негативним чином: навчання і виховання поступово втрачають свій гуманістичний дух і спрямованість, замість них — вузький прагматизм, вульгарна діловитість, показова успішність.

Катастрофічно знизилася роль учителя як провідника наукового знання, гуманістичних цінностей і духовного багатства особистості. Водночас сучасна Європа, що інтенсивно об’єднується, потребує якісно нового, інтелектуально вищого і духовно багатшого суб’єкта — особистості, яка, залишаючись представником і провідником національної культури, постає, мислить, почуває і діє як громадянин Європи і світу.

Виховати таку особистість може вчитель. Проблемам його підготовки й присвячувались зустрічі. При цьому одним з найголовніших завдань визначили переведення проблеми в практичну площину з урахуванням національних та інших особливостей країн європейського простору.

Вчені, звичайно, обговорювали, як краще передові теорії впроваджувати в педагогічних навчальних закладах. Але, переконаний, самотужки із завданням їм не впоратись. Теорія завжди сильна практикою. І всі ми вже переконалися на реаліях нашого життя, що найкраща теорія не допоможе вчителю, якщо дитина в школі чує одне, а за її порогом, а також вдома бачить інше. Сьогодні європейським педагогам легше здійснювати задумане, ніж українським, — там виконуються закони. За їх порушення карають. А в нас героями почуваються якраз ті, хто навчився обходити закон і жити за рахунок інших.

Тому суспільство має підтримати прагнення педагогів не лише словом, а й несприйняттям насильства, обману, бездуховності. Гуманна педагогіка передбачає ствердження краси і гармонії життя через творення їх всередині себе. До цього маємо прагнути. А тим, хто зводить сенс життя до накопичення шляхом експлуатації інших, варто нагадати слова президента Франції Н. Саркозі: «Капіталізм, щоб вижити, має бути моральним».