Війна не закінчується з останнім пострілом. Ні для самих військових, ні для медиків, психологів, тих, хто надає реабілітаційні послуги, соціальну та іншу допомогу. Наша ж війна з агресором-Росією триває. Тому щодня кількість проблемних питань для тих, хто повертається з передової, зростає.
І серед них не лише медична чи психологічна реабілітація. Гідні робота і зарплата для ветеранів не на останньому місці. Нині в України майже 500 тисяч працездатних ветеранів. І далеко не всі з них мають куди докласти працю рук своїх. Та чи насправді наша країна аж така багата, щоб втрачати цей чималий ресурс?
Шлях реінтеграції в цивільне середовище тих, хто повернувся з війни, не простий та безтурботний. Захисники й захисниці часто стикаються зі стигмою суспільства щодо взаємодії у працевлаштуванні. За даними Міжнародної організації з міграції, понад 67% з них не мають змоги або бажання повертатися на колишнє місце роботи.
Як інтегрувати здобутий на війні досвід у кар’єрний розвиток? Які існують можливості для професійної реалізації та створення власної справи? Ці та інші питання обговорили фахівці під час дискусії «Від демобілізації до реінтеграції — Hire a Hero (найняти героя)».
Державна стратегія підтримки
«Кожне питання, яке стосується ветерана, — це питання національної безпеки України. Адже вони серед найактивніших громадян нашої держави. Це патріоти, захисники в минулому й майбутньому. Вони перші, на кого ми розраховуємо в разі нової агресії. Тому питання переходу від військової кар’єри до цивільного життя одне із ключових, яке вирішує Міністерство у справах ветеранів. Питання багатогранне і містить кілька аспектів: психологічний супровід і реабілітація, робота із сім’ями, соціальний захист, професійна реадаптація, перекваліфікація та багато іншого», — розповів заступник міністра у справах ветеранів з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Володимир Левчук.
Відомство презентувало ідею розроблення державної стратегії підвищення рівня конкурентоспроможності захисників України на ринку праці, сприяння підприємницьким ініціативам ветеранів війни, яка отримала назву «Захист — розвиток — добробут». Основні завдання стратегії полягають у створенні онлайн-платформи підтримки ветеранського бізнесу, дієвих інструментів державної підтримки ветеранів, унормування визначення ветеранського бізнесу, суб’єктів його підтримки та їхніх повноважень. Нині вже створено робочу групу і дорожню карту для вирішення цих питань та їх законотворчого врегулювання.
Нині ветеранами опікуються чимало органів влади, міжнародних організацій та української громадськості. З одного боку, це добре. А з іншого, — це великий потік інформації, розібратися у якому не завжди просто. На допомогу цим людям має прийти презентована нещодавно система інформаційних сервісів «е-Ветеран».
«У ній за принципом єдиного вікна буде зібрано максимально все, що потрібно ветеранові. На сьогодні це кілька пріоритетних аспектів: органи соціального захисту населення, заклади психологічної реабілітації й санаторно-курортного лікування, а також у співпраці із представництвом ОБСЄ в Україні мережа закладів із профорієнтації й перепідготовки та перелік вишів, де ветерани можуть здобути освіту», — інформує посадовець.
На цій е-платформі ветерани зможуть безплатно розміщувати інформацію про себе як про фізичних осіб-підприємців — власників бізнесу, про послуги, які надають, або свій товар. Це слугуватиме першим безплатним рекламним майданчиком для цих людей до того, як вони побудують власні канали комунікації з потенційними покупцями.
На «е-Ветеран» можна буде знайти всю актуальну інформацію про державні та регіональні програми підтримки бізнесу. Адже часто ветеран не знає про такі можливості для себе навіть на рівні області, де живе. На ресурсі буде розміщено інформацію про міжнародну допомогу — гранти для заснування, підтримки та розвитку бізнесу саме для них. Планують навіть розмістити форми для подачі заявки на одержання такої підтримки, приклади бізнес-планів для цього.
Та й самі ветерани — власники приватного бізнесу зможуть розмістити там інформацію про вакансії. Адже не таємниця, що перший, кого покличе на роботу у власну фірму ветеран, — передусім побратим-ветеран. У подальшому цю платформу планують інтегрувати для обміну інформацією про вакансії з іншими ресурсами з пошуку й надання роботи.
Залучати і підтримувати
Голова громадської організації «Об’єднані війною. 90-й батальйон» ветеран Віталій Баранов зауважив, що державні програми хороші й корисні, але доступ до них мають здебільшого ветерани, які живуть в обласних чи хоч би районних центрах. А долучитися до них жителям сільської місцевості, глибинки майже неможливо. Навіть для тих, кому це вдалося, головна проблема — знайти роботу. Адже програми з перекваліфікації справді працюють, надають кошти, ветерани здобувають нову професію. Але що далі? Де і як знайти роботу за нею? Це, мабуть, так само важко, як студентові-випускнику знайте перше місце роботи.
Віталій Баранов зауважив, що нині ветеранів мало представлено в центральних і місцевих органах влади. І це слід виправляти. Адже люди, які не були в АТО/ООС і не знають проблем ветеранів, не завжди, попри навіть велике бажання, можуть зрозуміти їхні потреби і допомогти. Тож на рівні держави має бути ухвалено рішення, що до органів хоч би місцевої влади слід залучали певний відсоток ветеранів, які розуміють потреби таких, як самі.
Сидячи вдома без роботи, дорослі мужні чоловіки можуть впасти в депресію. Звідси проблеми в родинах, психологічні проблеми. Тож вирішивши питання із працевлаштуванням цих людей, можна розв’язати й інші.
«Ветерани не просять у держави пільг чи грошей. Вони кажуть: дайте нам роботу! Ми вміємо і хочемо працювати й реалізовувати себе. Тому я переконаний, що на рівні держави має бути пільгова програма для працевлаштування саме ветеранів. Аби роботодавець міг отримувати за це певні преференції, а сам ветеран — гідну зарплату. Це могло б стати інвестицією держави у власне майбутнє», — наголосив Віталій Баранов.
Зупинився він на темі приватного бізнесу. Ветерани отримали від держави по 2 гектари землі. І могли б об’єднуватися у невеликі фермерські господарства, до 20 спільних гектарів. Але допомагати ніхто, на жаль, не хоче. Найпростіше, що пропонують, — взяти цю землю в оренду або купити майже за безцінь. Тож ветерани потребують держпідтримки у вигляді позики на власну справу під невисокі відсотки, а також адресної підтримки від Мінагрополітики у таких питаннях.
Потрібні сумлінні, дисципліновані й відповідальні
Т.в.о. директора департаменту житлової політики та благоустрою Міністерства розвитку громад та територій Світлана Старцева розповіла, що один з напрямів, який може бути корисним для залучення ветеранів, — житлово-комунальна галузь. Зокрема посада управителів будинків ОСББ. Попит на професійне управління тут великий. А ветерани — люди із сильною волею, підвищеною відповідальністю, почуттям справедливості й дуже дисципліновані. Це могло б бути корисним житловому фонду, сприяло б поліпшенню стану житла самого ветерана і його родини. Адже нині 180 тисяч багатоквартирних будинків у всій країні чекають на відповідальних управителів.
«Ми готові надати зацікавленим ветеранським організаціям механізми побудови бізнесу в цій галузі. Якщо ветерани організують такий бізнес і співпрацюватимуть з органами місцевого самоврядування, це дасть позитивний ефект для суспільства і житлового фонду на певній території. Саме таким людям на посадах управителів довірятимуть мешканці», — зазначила фахівець.
Вона наголосила на наявності коштів з держбюджету та від міжнародних організацій у Фонді енергоефективності, які застрягли без руху, тому що немає попиту. І запросила ветеранів до участі в навчальних програмах, закликала обіймати посади проєктувальників, енергоаудиторів, фахівців з обслуговування внутрішньобудинкових, прибудинкових і газових мереж. Короткострокові курси (72 години) для навчання за різними спеціальностями з отриманням відповідного сертифіката їм допоможе пройти міністерство.
Проти подвійної дискримінації
Голова громадської організації «Жіночий ветеранський рух», ветеранка Андріана Арехта розповіла, що жінкам-ветеранкам удвічі складніше знайти роботу, адже до дискредитації через стать додається ще й тягар військового досвіду. Тому, за її словами, багато жінок навіть не повідомляють у резюме, що побували на передовій.
На жаль, траплялося, що жінкам відмовляли у працевлаштуванні через наявність групи інвалідності внаслідок травми під час бойових дій. Адже цим людям потрібен додатковий час, який слід приділяти власному здоров’ю, відвідуючи медичні процедури або психолога, а це додаткові вихідні, відпустки тощо. Роботодавцям зазвичай це не подобається.
Проте буває, що ветеранка прагне змінити життя, працевлаштуватися, але не може визначитися, чим хоче займатися. І тут Андріана Арехта згадала досвід Великої Британії та країн-учасниць НАТО, в яких ветеранів готують до цивільної спеціальності за рік до завершення військового контракту. Дізнаються, чим займався раніше, запитують, чим і де хотів би займатися після демобілізації, вивчають наявність вакансій та пропозицій роботодавців. Можливо, майбутній ветеран хоче навчатися, але на цей час йому потрібен певний ресурс, щоб утримувати себе і родину. Такий досвід вона вважає дуже корисним і порадила фахівцям Міністерства оборони його вивчити й застосовувати в нашій країні.
Навіть шукаючи роботу на різних сайтах, ветерани обох статей насамперед переглядають вакансії не за власною професією, а ті, де бувають помітки «робота для ветеранів». Роботодавцеві слід про це знати та зважати. А державі варто змінювати ставлення до самого питання працевлаштування ветеранів. Ставитися до цього не як до певного навантаження, а що взяти таку людину на роботу — честь і гідність роботодавця.
«Жіночий ветеранський рух» навчає підопічних писати бізнес-плани для реалізації власного бізнесу. Жінки запропонували чимало власних ідей для цього: від маленьких фірм з ручного виготовлення виробів до великих аграрних та інших проєктів. Нині для них шукають так звані менторські програми, коли протягом року людині допомагатимуть розвивати її бізнес, аби вона могла вистояти в сучасних непростих економічних реаліях. Такі програми широко застосовують за кордоном, а в Україні лише починають їх запроваджувати. Проте ті, що вже є, ефективні.
Питання працевлаштування тих, хто повертається з передової й адаптується до цивільного життя, непросте й багатовекторне. І вирішувати його слід, об’єднуючи зусилля всіх гілок влади, залучаючи міжнародний досвід, українську громадськість та небайдужих і гідних роботодавців.