Віце-президент Асоціації
«Інформаційні технології України»
Ігор ЛИСИЦЬКИЙ

На розгляді в українському парламенті перебуває законопроект «Про економічний експеримент щодо створення сприятливих умов для розвитку в Україні індустрії програмної продукції», покликаний покращити ситуацію в галузі. Про подробиці законопроекту, труднощі роботи українських програмістів, середні зарплати у сфері IT та постійний дефіцит кадрів ми розмовляли з віце-президентом Асоціації «Інформаційні технології України» Ігорем ЛИСИЦЬКИМ.

— У розробках яких відомих програм беруть участь українські спеціалісти? З якими компаніями співпрацюють?

— Наші розробники перебувають у довгостроковій співпраці з такими компаніями, як  Mercedes, пишуть програмне забезпечення для машин. Також вони співпрацюють з Deutsche Bank, з компанією Microsoft та Motorola. Важлива співпраця з компанією Telcordia — світовим лідером у галузі телекомунікаційних послуг.

— Українських компаній серед перелічених вами нема. Вони не зацікавлені у співпраці?

— Звісно, хтось із кимось співпрацює, але це, на жаль, зовсім інші масштаби. Внутрішній  ринок дуже помітно відстає від загальносвітових тенденцій. Наші інтегратори та розробники програмного забезпечення здебільшого  співпрацюють з держсектором, який постійно проводить закупівлі послуг за кошти державного бюджету. Щільно наші компанії також пов’язані з фінансовим сектором, який традиційно є користувачем програмного забезпечення, розробляють програми для банків. Але там значна конкуренція. Наприклад, є банк, який використовує розробки вітчизняних програмістів. Потім його купує великий іноземний системний банк. А в ньому, в усіх регіонах світу, використовують одне і те саме програмне забезпечення, придбане, скажімо, у великої міжнародної компанії. Тож вони змушують місцевий офіс переходити на загальні корпоративні рішення. З одного боку, це нечесно, адже наше рішення  цілком ефективне і нарікань на його роботу не було. Але конкурувати з такими структурами ми все одно не можемо.

Також багато програм ми пишемо для ринку телекомунікації. Але є сфери, які на Заході споживають багато програм, а у нас відстають. Передусім тому, що у них не вистачає на це грошей. Ось порівняйте, наприклад, концерн Mercedes, із яким ми працюємо, і українських виробників машин. Що наші виробники можуть споживати?

— А чому так мало на вітчизняному ринку впроваджується програм?

— Програмне забезпечення не живе саме по собі. Воно лише обслуговує інші галузі. Тому якщо галузь успішна, то споживає багато продукції. А якщо вона стагнує, то програмне забезпечення її цікавить в останню чергу. І виходить, що, з одного боку, ми залежимо від інших галузей, а з другого — ми ж їх і розвиваємо. Адже якісні програми значно підвищують ефективність виробництва.

Знаючи програмування, цими руками можна заробляти 12 тисяч гривень на місяць. Фото Володимира ЗАЇКИ

Ми вперше побудували конструктивний діалог із владою

— Розкажіть докладніше про експеримент, який розглядатиме парламент.

— У ньому йдеться про створення базових умов для роботи ІТ-індустрії. І це передусім фіскальна складова — податки та всілякі збори. Нині вони не відповідають тій бізнес-моделі, яка склалася в усьому світі для галузі інформаційних технологій. І це легко можна зрозуміти, адже норми, які сьогодні діють, прийшли до нас з епохи індустріалізації. Високі відрахування в різні фонди вбивають бізнес, який грунтується на знаннях. Коли в основі структури витрат лежить використання високооплачуваної інтелектуальної праці, потрібно змінювати фіскальну модель. 

— Яку модель ви пропонуєте?

— Ми передусім пропонуємо розглянути вплив таких податків, як відрахування в Пенсійний фонд та податок на прибуток фізичних осіб, і розглянути їх треба сукупно. А не так, як зазвичай роблять у нас: хтось відповідає за рукав, пришитий до піджака, хтось — за гудзики, хтось — за кишеню. А загалом за костюм чомусь ніхто не відповідає. Так само і з податками: одне відомство відповідає за Пенсійний фонд, інше — за податок на прибуток. А за всі податки і збори, які сукупно сягають майже половини зарплати, не відповідає ніхто. Наша логіка дуже проста: доки податок на прибуток і відрахування у всілякі фонди залишаються високими, зарплати «йдуть у тінь». Щоб «витягти» їх звідти і зробити прозорими, потрібно просто знизити податки. Тоді виплата навіть зниженого податку на прибуток фізичних осіб буде вищою, ніж зараз. І бюджет від впровадження такого експерименту тільки виграє.

До того ж якби ми платили податки і збори за поточною схемою, наша продукція на світовому ринку була б у півтора раза дорожчою, ніж ми продаємо тепер. І ми б втратили галузь, адже є країни, в яких запропонована нами бізнес-модель давно функціонує. Розробники з цих країн формують ціни на світовому ринку. Причому серед них дві  наші колишні братські республіки — Білорусь і Росія.

— Їхні розробники конкурентоспроможні, тому що їм пішли назустріч?

— Так. У Білорусі, наприклад, програмісти давно живуть за таким принципом. Їм влада створила умови для роботи, і вони активно розвиваються. Ці країни з традиційно дуже сильною державною складовою. В Україні ж законодавчо ніхто нам допомагати не поспішав.

Ситуація змінилася лише з приходом нинішньої влади. Десь півтора року тому ми звернулися до Прем’єр-міністра Миколи Азарова. Він доручив створити міжвідомчу робочу групу. І ми разом з представниками Міністерства фінансів, Міністерства економіки, податкової служби та Пенсійного фонду напрацювали концептуальні положення. Вони й були покладені в основу законопроекту про експеримент, який перебуває на розгляді у парламенті. Усе це дає мені підстави із задоволенням констатувати, що ці півтора року позначилися для українських розробників плідною та успішною співпрацею з владою.

— Але поки що законопроект не ухвалено. За якою моделлю ви працюєте? Виводите зарплати «в тінь»?

— Ні, звичайно. Ми працюємо за схемою СПД. Але іноземні замовники до такої моделі ставляться з підозрою. Вони звикли бачити компанію, в якій працівники оформлені офіційно, у них є посади і їм платять зарплату. Що таке суб’єкт підприємницької діяльності, для них не зрозуміло. З іншого боку, коли компанія продається, вона капіталізується саме за рахунок офіційно оформлених кадрів. І коли їх мало, а решта оформлені як СПД, доводиться пояснювати, що це теж наймані працівники, просто оформлені вони таким ось способом. Це все створює складності в роботі й управлінні.

— Ви тільки з дистанційними працівниками маєте справу як з СПД?

— У тому й біда, що ні. Люди сидять в офісах. Причому працівників може бути понад сотня, всі вони — на своїх робочих місцях, але водночас більшість їх оформлені як приватні підприємці. Приходить податкова, дивується, каже, що ми ухиляємося від сплати податків. І, по суті, воно так і є. Просто ми закон не порушуємо. З другого боку, якби ми не ухилялися, мабуть, і галузі б не було. Якщо ви хочете, щоб ми платили податки, змініть фіскальну модель. Адже в середньому по галузі зарплата у програміста — близько 12 тис. гривень. І розумніше заплатити до 500 грн єдиного податку та соціального внеску, аніж віддати майже половину в різні фонди.

— Тобто ви хочете, щоб для вашої галузі знизили базу оподаткування. Фактично, щоб вам надали пільги.

— Це  не пільги. Я категорично проти такого трактування. Пільги надаються компанії або галузі, яка перебуває у важкій фінансовій ситуації і її потрібно підтримати. ІТ-індустрія підтримки не потребує, вона росте і розвивається високими темпами. Йдеться лише про створення базових умов для роботи. Адже пільги — це відхилення від норми. Ми не хочемо таких відхилень. Ми хочемо свої власні норми. Тому що ми конкуруємо з тими, у кого ці умови є. І хочемо рівних умов для розвитку.

Працювати програмістами здатні лише 15% вчорашніх студентів

— Зарплати у програмістів високі навіть за столичними нормами. Вимоги до майбутніх працівників відповідні?

— Насправді нині лише 10—15% випускників здатні відразу після вишу приступити до роботи. Усіх інших доводиться перенавчати і довчати. Адже для того, щоб навчити чомусь студентів, повинен бути викладач, який це знає. А у нас катастрофічно не вистачає спеціалістів, здатних навчити практичному програмуванню. Через це компанії відкривають у себе тренінгові центри, і всіх, кого можна навчити, «дотягують» самостійно. Однак у державних масштабах вони проблему вирішити не зможуть. Тож потрібні зміни на законодавчому рівні.

— Які ВНЗ дають випускників, здатних відразу приступити до роботи?

— Ну, передусім, Київський авіаційний університет, Київський політехнічний інститут, Львівська політехніка, Донецький та Луганський університети. Також добре готують майбутніх програмістів в Харкові. Ось, мабуть, і все.

— А випускники спеціалізованих комп’ютерних академій? Вони останнім часом активно рекламують свої послуги та обіцяють працевлаштування…

— Важко сказати. Мені такі випускники серед працівників поки що не траплялися. Мабуть, там готують переважно дизайнерів, може, веб-майстрів.

— Тобто величезна кількість відкритих вакансій виникає не через завищені вимоги роботодавців?

— Аж ніяк. Ми постійно відчуваємо дефіцит кадрів — не вистачає близько 30% працівників. Ринок розвивається дуже бурхливо, програмістів не вистачає в усьому світі. Тому багато української талановитої молоді їде до інших країн, де їм можуть забезпечити нормальні умови не тільки для роботи, а й для життя. Адже ситуація, коли молодик з високооплачуваною роботою не може створити сім’ю через те, що в нього немає власного житла, а купити його практично нереально, нормальною вважатися не може.

— Але ж важлива не тільки матеріальна складова.

— Безумовно. Мають бути ще можливості для кар’єрного і професійного зростання. Людина повинна знати, що коли їй набридне робота в одній компанії або вона досягне максимуму на займаній посаді, то в будь-який момент може змінити роботу. Стати частиною нового цікавого проекту, який дасть їй можливість отримати додаткову кваліфікацію або навички.

— В Україні це реально?

— Цілком. Ось, наприклад, нині розробляється велика комплексна програма з розвитку науки. Там є дуже цікаві інноваційні проекти, умови для комерціалізації наукових розробок. Якщо ця програма буде реалізована,  людина бачитиме свободу, буде впевнена у своєму майбутньому. І обиратиме життя та роботу в Україні.

Зоя РОМАН,
«Урядовий кур’єр»
 

ДОСЬЄ «УК»

Ігор ЛИСИЦЬКИЙ. Народився у 1968 році у Миколаєві. Проживає у Києві. Вищу освіту здобував у Миколаївському суднобудівному інституті, за спеціальністю «технологія суднобудування». Радник податкової служби I рангу. Працював у Міністерстві економіки та у Державній податковій адміністрації. З 2007 року обіймає посаду віце-президента Асоціації «Інформаційні технології України».

ДОВІДКА «УК»

Асоціація «Інформаційні технології України»

Рік заснування: квітень 2004-го

Місія: Формування конкурентоспроможної індустрії інформаційних технологій для здобуття Україною гідного місця в світовій економіці

Кількість учасників: 52 організації (компанії, профільні освітні та науково-дослідні установи)

Загальна кількість компаній в індустрії: понад 2000

Валовий дохід компаній: 15 млрд грн на рік

Експорт послуг: 10 млрд грн.

Кількість персоналу, зайнятого в компаніях індустрії: 150 000 осіб.