ДОБРІ НОВИНИ
У буковинські ліси повертаються зубри
Назва нової рубрики «УК» «Стежка в природу» говорить сама за себе – це цікаві розповіді про природу, тварин, рослини, про правила співіснування людини з навколишнім світом.
- Вони прийдуть. Вони завжди приходять сюди о цій порі, — запевняє заступник директора з наукової роботи Національного природного парку «Вижницький» Віталій Стратій. — Ви їх обов’язково побачите. Тут у них стежка до годівниць.
Але спочатку ми їх почули, навіть відчули — щось велике рухалося лісом. За хвилину серед засніжених дерев усе виразніше почали вимальовуватись дві величезні постаті. Вони поволі, царською ходою під виразний хрускіт хмизу наближалися до потічка.
Раптом звірі завмерли. Здавалося, вони дивилися нам прямо в очі. «Можуть так простояти хоч дві години. Поводяться завжди спокійно, не підходять до людей близько, але й не тікають», — пояснив Віталій Іванович, що добре знається на звичках зубрів. То був дивний погляд — крізь віки і криваву трагедію винищення цих благородних велетнів, вину за яку тепер ми, люди, намагаємось перед ними спокутувати (у горах, тим більше серед тиші прадавнього лісу сивих Карпат, думки високого настрою приходять самі собою).
«Зубровиця» — земля предків
Кажуть, ми з’явилися з ними одночасно на шкалі історії — Homo sapiens і Bison bonasus. Зубр єдиний з усієї групи диких биків, що заселяли Європу, дожив з епохи пліоцену до наших днів. Але наше давнє співіснування могло враз обірватися. Ці тварини, колись володарі євразійських просторів, зазнали нещадного винищення, перетворившись на об’єкт полювання і жаданих мисливських трофеїв. На початку ХХ століття в диких лісах Європи їх уже майже не залишилося.
Повертати зубра на Буковину почали у 1970 році в рамках загальнодержавної програми. Тоді в угіддя Чемернарського лісництва Берегометського лісгоспу, що на Вижниччині, завезли 19 зубрів. Що дивовижно, через кілька років основне стадо, керуючись таємничими інстинктами, перейшло на територію Сторожинецького району і прижилося у місцині, де урочища зберегли свої прадавні назви Зубринець і Зубровиця. Протікає тут і річка Зубрівка. До речі, так само називається лікувальна трава, яку полюбляють зубри, від того ніби вони і мають смачне ароматне м’ясо (що, врешті, їх і згубило).
Одне слово, зубри повернулися на землю своїх предків і почали тут швидко розмножуватись. Аби влити в стадо свіжу кров, сюди завезли самця і трьох самок з Росії, з Приоксько-Терасного заповідника. Вони добре прижилися. А у 1993 році на території державного підприємства «Сторожинецьке лісове господарство» вперше в Україні був створений зоологічний заказник «Зубровиця» як місце оселення зубра, а також як осередок досліджень особливостей та проблем його реакліматизації. Перегодом рішенням Чернівецької облради територію заказника збільшили удвічі, за рахунок приєднання земель лісового фонду Вижницького та Путильського районів, і нині вона становить 27 тисяч гектарів. Це найбільший зоологічний заказник такого профілю в Європі.
На середину 1990-х кількість зубрів на Буковині зросла до 200 особин.
Емігранти з неволі
Що трапилось потім, куди поділися зубри — ніхто достеменно сказати не може. Точні причини зменшення буковинської субпопуляції мало не на порядок так досі й не з’ясовані. Відіграла згубну роль природна елімінація — вимирання через епідемії, змішування «рідної» крові, що призводило до деградації стада. Не обійшлося і без браконьєрства. До всього, за даними єгерської служби, частина буковинських зубрів, що жили в умовах дикої природи, мігрувала на територію сусідньої Румунії. Масштабні міграції, як кажуть спеціалісти, загалом властиві зубрам. Але подальша доля тих тварин так і не відома...
Не краще почувалися ці тварини і в інших «зубриних» регіонах України. Подекуди зубрів узагалі не залишилося. Врешті, завдяки екологічній громадськості і небайдужим людям, що почали бити на сполох, держава повернулася до проблеми цих тварин, занесених до Червоної книги України, Червоної книги МСОП та Європейського Червоного списку. 2009-й офіційно оголосили Роком зубра. Досить вчасно — зубр знову опинився на межі зникнення. Якщо у 1992-му цих тварин у всій країні було 685, то на 2007 рік — трохи більше 200. Без спеціальних умов відтворення і охорони вони б просто не вижили.
У Чернівецькій області, зокрема, ухвалили програму «Зубри Буковини», розроблену за участі Інституту зоології імені І.І.Шмальгаузена НАН України. Її мета — не лише доскональне вивчення, паспортизація унікальної, єдиної в Європі, гірської субпопуляції тварин, а й розробка практичних заходів щодо їх збереження і примноження. Для цього науковці радили завезти на Буковину зубрів кількох різних генетичних ліній — з Вінницької області, заповідника Асканія-Нова та з Польщі.
Поки спеціалісти обласного управління екології підшукували зубрів і домовлялися про їхній переїзд, співробітники Національного природного парку «Вижницький» разом з колегами з обласного управління лісового і мисливського господарства облаштували спеціальний вольєр. Двометровою огорожею обнесли 1,6 гектара території в урочищі Сухий. Разом з науковцями Львівського національного лісотехнічного університету України, враховуючи досвід зарубіжних країн, напрацювали методи акліматизації цих звірів, розведення і утримання їх у неволі та в природних умовах. Тепер НПП «Вижницький» має цілу багатопрофільну програму зі збереження і розширення генетичного фонду зубра, проведення наукових досліджень з біології, екології, етології цих червонокнижних тварин.
З вольєра — у дикий ліс
І ось цього року до національного парку завезли двох зубрів — самця і самку. Прибули вони з Хмільницького лісгоспу, що у Вінницькій області, де зберігається найбільша популяція зубра в нашій державі. Його назвали Лютим — не за норовом, тільки за місяцем року, в який зубр ощасливив парк своєю появою. Її, відповідно, — Мартою.
— Наші зоологи розробили для них найоптимальніший раціон харчування, спираючись на базові рекомендації науковців Миколаївського зоопарку, — розповідає Віталій Стратій. — Ми готувалися до цієї зустрічі, запасли для зубрів багато сіна, комбікормів, вівса. Злагодили солонці, спеціальні дерев’яні годівниці, куди насипатимемо сіль. Навесні зубри її потребують. Одне слово, забезпечуємо їм належний догляд і охорону. Сподіваємось, незабаром наше «подружжя» порадує всіх малим зубреням.
Якщо все складеться добре, то, за вже започаткованою традицією, буде Грудень чи Січень. Адже зубриха виношує своє дитинча (рідко буває двоє) 9 місяців і до року вигодовує його молоком. Тож молодняк підростатиме у парку, а потім зміцнілих тварин відпустять у дикий ліс або передаватимуть в інші розплідники і зоопарки.
За даними останньої таксації, на Буковині чисельність популяції цього цінного і рідкісного виду дикої фауни становить 34 особини. Є сподівання, підкріплені результатами реальних справ, що зубрів буде більше.
ПРЯМА МОВА
Борис БАГЛЕЙ,
начальник Державного управління охорони навколишнього
природного середовища у Чернівецькій області:
— Ми обіцяли завезти до національного парку зубрів — і ми дотримали слова. Маємо домовленість, що найближчим часом отримаємо ще трьох зубрів з Молдови. Ведемо також з цього питання переговори з Польщею. В наших подальших планах створити українсько-румунський заповідник.
Програма з відновлення кількості зубрів і розведення їх у природних умовах — довготривала. В її реалізації нас цілковито підтримує Міністерство екології та природних ресурсів України, обласне управління лісового та мисливського господарства. Лісівники області закінчують спорудження ще одного вольєра площею 10 га у Банилівському лісництві Сторожинецького держлісгоспу.
ТОЧКА ЗОРУ
Потрібна державна програма
Володимир БОРЕЙКО,
директор Київського еколого-культурного центру:
— У спадок від СРСР нам залишилося понад 720 зубрів. Внаслідок знищення тварин у комерційних цілях під виглядом селекційного відстрілу та масового браконьєрства їх чисельність катастрофічно впала. Аналізуючи матеріали позаторішнього дослідження Інституту зоології НАН України та наші власні дані, вважаю, що нині в Україні близько 200—230 зубрів.
На Волині — 16, Львівщині — 30—33 (при цьому кілька зубрів заходять із сусідньої Польщі й потрапляють в облік), Київщині — 22, Сумщині — 41 (хоч є неперевірені дані, що там зубрів у два рази менше), Вінниччині — 90 (один зубр був збитий машиною в січні 2012 року), Буковині — 28 зубрів. Це вкрай низька чисельність. Також дуже погано, що стада зубрів розкидані по областях. Це робить неможливим схрещування різних популяцій.
Що робити? По-перше, потрібно державну програму відновлення поголів’я зубрів, яка подібна до тих, що існують у Росії або Білорусі. З відповідним фінансуванням! По-друге, треба заповідати (оголосити заказниками, регіональними ландшафтними парками, частиною національних парків тощо) всі місцеперебування зубрів. По-третє, активно розселяти зубрів у національних парках та біосферних заповідниках, тобто там, де є штат, охорона, науковці. Саме так, як це роблять у НПП «Вижницький» на Буковині.