Як відомо, наприкінці грудня 310 народних депутатів проголосували за зняття з 1 січня 2015 року заборони продажу домашнього молока, сиру та м’яса на ринках законом №1499-1, яким внесли зміни у Закон «Про безпеку та якість харчових продуктів».
Вони дозволили й надалі продавати власну продукцію, але виключно після її дослідження в акредитованій лабораторії при ринку та висновку інспектора щодо її придатності для споживання.
«У міністерстві усвідомлюють, що продаж домашньої продукції для багатьох людей — основне джерело прибутку. Наші пропозиції, а також ініціативи фахових експертів, бізнесу, галузевих асоціацій лягли в основу ухваленого депутатами і підписаного Президентом закону. Аграрії отримали змогу поступово перейти до нових європейських правил. При цьому запроваджено європейські принципи контролю безпеки продукції. Для дрібних товаровиробників контроль здійснюватимуть безпосередньо на ринку», — деталізував новації міністр аграрної політики та продовольства Олексій Павленко, додавши, що якщо раніше питання заборони постійно відтерміновували, то тепер закрили назавжди.
З тим, що таке рішення парламентаріїв зніме соціальну напругу і вірогідність торговельного колапсу, який міг виникнути внаслідок заборони, згоден і керівник напряму «Розвиток ринкової інфраструктури» проекту USAID «АгроІнвест» Микола Гриценко. Він вважає, що це не вирішить питання створення інфраструктури з обслуговування тваринників, зокрема пунктів прийому молока та продуктів, вироблених з молока, видоєного виключно доїльними апаратами, без дотику рук, а також із гуманного забою тварин (приміром, електрострумом), як це передбачено нормами ЄС. Держава має фінансово та організаційно посприяти створенню такої інфраструктури, звільнивши на два-три роки кооперативні забійні пункти від оподаткування, надавши їм у лізинг необхідне обладнання, переконаний експерт.
— ЄС не каже, скільки має бути забійних пунктів і де. Європейців цікавить лише одне: щоб тварин забивали під контролем ветеринарів і лише потім м’ясо надходило на реалізацію. Бо те, що є у нас, — нонсенс, — уточнює директор департаменту тваринництва Мінагрополітики Андрій Гетя.
Але де брати 2 мільярди гривень на розбудову системи з прийому молока і м’яса, боєнь?
Цих коштів не передбачено у держбюджеті-2015, хоча держава брала на себе такі зобов’язання ще під час вступу в СОТ. Проте, за даними Української аграрної конфедерації, після вступу навпаки — їх кількість невпинно зменшувалася. Приміром, якщо у 2009 році пунктів прийому худоби та птиці від господарств населення було 487, то нині лишилося 162 (на 67% менше), з прийому молока і молочних продуктів — 5473 і 10 956 відповідно (на 50% менше).
Навряд чи знайдуть такі гроші й селяни, які на початок грудня 2014-го утримували 77,8% корів загального їхнього поголів'я у країні, 52,3% — свиней, 86,6% — овець і кіз, 45,7% — птиці. Адже для них утримання худоби — чи не єдиний заробіток.
Нині розглядають кілька варіантів виходу із ситуації. Президент Асоціації свинарів України Артур Лоза зауважує, що доцільно запозичити досвід Іспанії, яка посідає друге місце в ЄС з виробництва свинини і має перевагу завдяки кооперації у створенні локальних забійних пунктів і ефективної системи виробництва свиней у приватних господарствах.
Він розповів, що там є компанії-інтегратори, які поширюють поголів'я у дрібних господарствах населення у межах певних населених пунктів, розповідають селянам про ефективне утримування худоби, а потім організовано збирають її і забивають на своїх м'ясопереробних підприємствах. За такими схемами в Іспанії виробляють 60—80% свинини.
Отже, поки у держави немає грошей на розбудову інфраструктури села, потрібно принаймні створити умови для вигідної роботи обслуговуючих кооперативів (скажімо, по молоку). Останні, на відміну від фермерів-одноосібників або сільгосппідприємств, перебувають на загальному, а не на пільговому режимі оподаткування.