АЛЬТЕРНАТИВА 

Офіційна Анкара подає приклад спілкування з Газпромом на рівних

Правило  «Розділяй і володарюй» кожен розуміє по-своєму. Приміром Туреччина, яка, не маючи  великих власних запасів  вуглеводнів і відчуваючи дефіцит електроенергії та газу, намагається  максимально використати  своє вигідне географічне розташування для забезпечення енергоресурсами  стрімкого зростання своєї економіки.  Головний козир держави,  розташованої між Чорним і Середземним морями,  у торгах з Москвою  — альтернативне постачання  газу з Ірану. Вміло граючи на  позиціях двох конкурентів, турки тривалий час  добиваються вигідних для себе умов.

Днями міністр енергетики і природних ресурсів країни  Танер Йилдиз  заявив про відмову його держави продовжувати угоду з Росією на постачання природного газу «західним» або ж  трансбалканським  маршрутом — через Україну, Румунію і Болгарію.  Це рішення турецького  уряду  пов’язане  передусім з небажанням  Росії  надати знижку на блакитне паливо в тому розмірі, який запросила Анкара.

При цьому посадовець наголосив, що угоди на постачання російського газу іншими коридорами залишаються чинними, однак  дотримання встановлених правил чітко кореспондується з інтересами самої Туреччини:

— У нас укладено три-чотири угоди з Росією на закупівлю газу. Однієї з них закінчився термін дії, і її не було продовжено. Проблем це не викличе. Частково закупівлю газу здійснює приватний сектор, який зможе, якщо захоче, надалі домовлятися з російською стороною. Просто держава більше не хоче займатися цим, — зазначив він.

Тут варто наголосити, що Туреччина, яка  на проблему диверсифікації постачання енергоносіїв звернула увагу ще  в середині 1990-х, справді  істотно просунулася на цьому шляху. Ще 2005 року Володимир Путін у перший свій прихід  на  державний Олімп намагався  вмовити Анкару  збільшити  постачання  газу «Блакитним потоком», а турки у свою чергу наполягли на  зменшенні ціни. Торги тривали з перемінним успіхом, оскільки Туреччина добре засвоїла правило: власна безпека понад усе.

Не була великою несподіванкою  і відмова свого часу від попередньо заявленої вимоги отримувати  за пільговими цінами  15 % газу  з не менш розрекламованого  проекту — «Набукко». Натомість  Туреччина виборола  право доступу через цей канал до європейських  газових резервів. Тобто  якщо традиційно  Туреччина отримує газ  із Росії, Азербайджану та Ірану, то  в майбутньому  зможе мати доступ до  будь-якого джерела, пов’язаного з газотранспортною системою ЄС. І хоч заплановане на цей рік введення в експлуатацію газогону,  на будівництво якого  виділяють значні кошти з  вільних  ресурсів ЄС (а їх істотно  вкорочує криза в єврозоні), вже перенесено на 2013-й, доки є предмет торгу, доти ним можна козиряти.

Щодо наших теренів, то у зв’язку з цим слушною, на наш погляд, є думка  директора енергетичних програм Центру «НОМОС» Михайла Гончара, який зауважив, що Україні  не варто поспішати в різні спільні форми кооперації з «Газпромом», а звернути увагу на те,  як оперативно Туреччина скористалася ситуацією навколо російського газового монополіста, європейські дочірні підприємства якого нині під пильним оком  Єврокомісії. 

Очевидно, цю ситуацію  спробують повернути на свою користь й інші країни. То, може, й нам час спробувати варити борщ на «дешевшому вогні»?