ДАТА
Сьогодні —300 років з дня народження вченого-енциклопедиста, для якого перебування в Україні стало етапною подією
Навчання в Києві студента, якому судилося стати корифеєм не лише російської науки, донині трактується біографами видатного мислителя як малозначущий факт. Мовляв, жадібний до знань юнак «у Києво-Могилянському колегіумі знайшов лише порожні словопріння», через що невдовзі вимушений був повернутися до Московської слов’яно-греко-латинської академії. Отож чи не єдиною реальною користю для молодого Михайла Ломоносова стало ознайомлення з багатющими бібліотеками «матері міст руських».
Лукава хронологія
В офіційних біографіях видатного вченого датою його навчання в Київській академії (саме таким з 1701 року був юридичний статус цього навчального закладу) вказується 1734 рік, а в деяких навіть уточнюється період — осінь. Це часове обмеження випливає з того, що в серпні-вересні майбутній дослідник намагався стати членом оренбурзької експедиції, що свідчить про його перебування в Москві. А серед небагатьох донині вцілілих документів є розписка студента Московської академії про отримання ним стипендіальних виплат за січень-квітень 1735 року. Тож час імовірного навчання в Києві зводиться до вересня-грудня 1734 року, а з врахуванням тривалості переїзду в складі гужового купецького обозу стає ще меншим.
Проте в найповнішій і докладній розповіді про перебування Ломоносова в Києві — виданій 1856 року книжці В. Аскоченського «Киев с древнейшим его училищем Академиею» — стверджується, що майбутній великий вчений став київським студентом …1733 року! Цю ж дату вказує конспект «Похвального слова Ломоносову», написаний невдовзі після смерті вченого Яковом Штеліним. Крім того, в першій друкованій згадці про перебування російського генія в Україні — виданій 1784 року «Жизни покойного Михайла Васильевича Ломоносова» — говориться, що він пробув у Києві «меньше года, упражняясь больше в чтении древних летописцев и других книг». Зрозуміло, що термін «меньше года» краще відповідає 1733-1734 навчальному року, ніж буквально трьом місяцям, про які йдеться в нинішніх офіційних біографіях.
До речі, в автобіографічній записці від 1754 року вже відомий світу вчений називає Московську академію… спаськими школами, якими на час навчання видатного спудея вони були як за рівнем викладання, так і за авторитетністю навчального закладу. Варто нагадати, що більшість викладачів цих шкіл прибули до першопрестольної із… «матері міст руських», де здобували освіту в Києво-Могилянській академії. Тому важко не погодитись із твердженням вже згадуваного В. Аскоченського про професорів-киян: «Все они были первыми витиями и проповедниками в России. Из Киева призывала их Москва и Петербург, а не обратно. Следовательно, Ломоносову, как будущему преобразователю русского слога, было кого послушать, было чему поучиться. Самый латинизм, господствовавший в училище, был полезен Ломоносову, ибо тверже познакомил его с тем наречием, которым говорила тогда вся ученая Европа. При всем том Киевская академия не могла показаться ему верхом совершенства. Точно так же, как не удовольствовала его Академия Наук, в сознании своей немощи отправившая своего гениального питомца за границу».
Михайло Ломоносов: Київ — не Москва. Фото з архіва редакції
«Врата ученості»
Серед перших книжок, що послужили йому «вратами учености», Ломоносов на чільне місце ставив «Граматику» Мелетія Смотрицького — одного з перших ректорів тоді ще Київської братської школи. Перетворена 1632 року на колегію, а в 1701 році, згідно з указом Петра І, на академію, вона аж до заснування в 1755 році Московського університету залишалась найавторитетнішим навчальним закладом вищого рівня у Східній Європі.
У Братському колегіумі навчався видатний російський віршотворець Симеон Полоцький, чий віршований переклад Псалтиря фактично привів юного Ломоносова до Москви як одного з двох у Російській імперії міст, де навчали творення подібної краси. У Київській академії здобув освіту посланий царем на навчання Конон Зотов, який став не лише одним з кращих мореплавців Росії, а й автором виданого 1724 року першого російського посібника з техніки кораблеводіння.
Карта району з Бахмутом і Тором. Фото з архіву редакції
Отож Ломоносов невипадково обрав саме Київ для фактичного завершення своєї освіти на теренах тодішньої Російської імперії. Причому якщо взяти до уваги, що талановитий студент у Московській академії освоїв розрахований на 13 років курс навчання за 4 роки, то «меньше года» у Київській академії — теж немалий термін. Зрозуміло, що навіть тут Ломоносов не міг осягти природничих наук, яких ще ніхто не викладав. Зате теорію поезії, ораторське мистецтво і особливо латину, як визнавали навіть у Москві, в Києві викладали на дуже високому рівні. Крім того, у Києво-Могилянській академії було прийнято прикрашати малюнками всі види навчальних записів і навіть оголошення про проведення традиційних публічних диспутів. Тому є всі підстави стверджувати, що саме в Україні, а не під час навчання у Німеччині, Ломоносов освоїв ази малювання.
Не могли залишити байдужим молодого студента знамениті мозаїки київських соборів і церков, а особливо перлини давньоруського зодчества — святої Софії. Коли вже відомим вченим Ломоносов візьметься за відродження втрачених таємниць виробництва кольорового скла найрізноманітніших відтінків, дослідник запише: «Дістати київської мусії». Так називали тоді матеріал, з якого виготовлені древні мозаїки, що так запали в душу ще зовсім молодому Михайлу під час його перебування в Києві.
До речі, в околицях «матері міст руських» діяло чимало гут, як називали тоді скловарні. На одній із них, у Карпилівці, що входила до маєтностей Києво-Братського монастиря, міг побувати допитливий спудей Михайло, щоб уперше на власні очі побачити процес виробництва скла.
Не менш важливим для Ломоносова стало знайомство із давньоруськими київськими літописами. А використання в наукових працях вченого численних відомостей про Малоросію, в т. ч. старих і нових назв Дніпровських порогів, свідчить про його добру обізнаність з Україною. Яскравим доказом українського впливу на формування світогляду Ломоносова є розподіл ним «єдиної російської мови» на три рівноправні діалекти: «московський», «малоросійський» і… «поморський». Зрозуміло, що над возведенням рідного Ломоносову «говору» в статус самостійної мови нині можна іронізувати. Однак беззаперечний факт, що триста років тому жива розмовна мова поморів суттєво відрізнялась від «московської», підтвердження чого знаходимо навіть у знаменитому словнику Даля. Цікаво, що чимало типових для жителів узбережжя Білого моря слів, що, найімовірніше, дістались їм у спадок ще з часів Великого Новгорода, тісно споріднені з сучасною українською мовою.
Не Києвом єдиним…
Україна в наукових роботах Ломоносова згадується досить часто. Зокрема широко відоме місце із праці «О сохранении и размножении российского народа» засвідчує високу побожність українців, що призводила до «излишеств» при «пострижении молодых людей в монахи и монахини». Та чомусь замовчується те, що видатний російський вчений фактично виступав у ролі адвоката «малоросів», пропонуючи «пограничных с Польшей жителей облегчить податьми и снять солдатские наборы».
У праці «О слоях земных» дослідник наводить приклад добре знайомих йому міст — Києва, Москви і Петербурга — для ілюстрації впливу на суворість і тривалість зим як віддаленості конкретних територій від екватора, так і їх висоти над рівнем моря. За словами вченого, у двох російських столицях зими мало відрізняються, а «киевская короче двумя, а иногда и тремя месяцами, нежели московская». Це ще один аргумент на користь того, що знайомство М. Ломоносова з Києвом не було настільки коротким, як нас намагаються переконати.
Та особливі суперечки донині викликає власноруч написаний вченим «Доклад о соляных делах, между Днепром и Доном положенных, а особливо в Бахмуте и Торе». На переконання В. Данилевського, яке він обгрунтував ще в 1954 році, текст цього документа міг створити лише висококваліфікований фахівець, який особисто ознайомився зі станом солевидобутку на згадуваних заводах.
Чи міг Михайло Ломоносов під час навчання в Києві відвідати Бахмут і Тор (сучасні Артемівськ і Слов’янськ)? Для допитливого студента, який ще під час проведеної на берегах Білого моря юності добре вивчив місцеві соляні промисли, поїздка на українські солезаводи представляла безсумнівний інтерес. Дістатись до Бахмута і Тора із черговим обозом, що регулярно вирушали туди з Києва за сіллю, — теж не проблема. Як і скористатись давнім правом студентів Київської академії, про яке 1738 року писав архієпископ Рафаїл Заборовський: «Инные же в разные какие кто похощет когда, по древним здешним обыкновениям, отлучаются». Тим більше, що, на відміну від спудеїв московських, які забезпечувались хоч якимись коштами, київські жили «на власних хлібах». Тому цілком імовірно, що «ломоносовські місця» в Україні не обмежуються лише Києвом та трактом, що з’єднував це місто з Москвою.
Втім, якщо перебування Ломоносова на сучасному Донбасі ще потребує доведення, то безсумнівний факт, що в Україні природознавчі праці видатного вченого ввели в науковий обіг раніше, ніж на його батьківщині. Там Ломоносова ще довго знали як насамперед автора праць з риторики, російської граматики та правил віршування рідною мовою. Тимчасом як розіслана ще 1769 року по малоросійських вищих навчальних закладах інструкція вимагала вивчати написані Ломоносовим «Фізику» та «деякі промови про фізичні речі, а саме: про явища повітряні, що походять від електричної сили; про походження світла; слово, що являє собою нову теорію про кольори; промову про народження металів та інші цим промовам подібні». Як бачимо, світло знань, отриманих у Києві великим помором, сторицею повернулось на українську землю.