Буквально за одну ніч з відомого в наукових колах фахівця він перетворився на зірку світового масштабу. Минулої осені про нього дізналися навіть ті, що наукою особливо не цікавилися. Ім’я Клима Чурюмова зазвучало на провідних світових телеканалах і з’явилось на шпальтах друкованих ЗМІ. Торік 12 листопада космічний апарат «Розетта» спрямував на поверхню комети спусковий апарат «Філи». За цим історичним моментом і величезним кроком на шляху до розгадки таємниці виникнення Сонячної системи в прямому ефірі спостерігали сотні тисяч людей. Комету, на яку приземлився «Філи», відкрили в жовтні 1969 року українські астрономи Клим Чурюмов і Світлана Герасименко. Сьогодні наша розмова з директором Київського планетарію член-кореспондентом Національної академії наук України Климом ЧУРЮМОВИМ.
— Климе Івановичу, коли це все сталося, ви були там, у Європейському агентстві. Що відчували?
— Спочатку дуже хвилювався, адже зонд летів 10 років. За цей час під дією космічного пилу, міжпланетних частинок у нього могли зіпсуватися якісь вузли тощо. Але все сталося як гадалося. Я був щасливий. Це велика подія для всього людства, її можна порівняти з висадкою людини на місяць і посадкою зонда на супутник Сатурна Титан.
— А ще — велика подія для України…
— Я завжди повторюю, що я українець. Для мене це принципове питання. Я народився в Миколаєві, Світлана Герасименко, разом з якою ми відкрили комету, — в Баришівці на Київщині. Це абсолютно українська комета і досягнення України. Мені дуже образливо, коли мене називають російським чи радянським ученим. Під час посадки модуля всі іноземні мас-медіа — США, Канади, Європи — називали комету українською, а нас, звичайно, — українськими відкривачами.
Але були там і журналісти з російського каналу НТВ — нахабні, безцеремонні, розштовхували всіх. Я їм сказав, що відповім на запитання за умови, що вони не назвуть мене в своїх репортажах радянським ученим. Вони присягалися, що виконають мою вимогу. А коли в Росії вийшли ці сюжети, мене разів десять назвали саме радянським ученим.
— Нагадувати світовій спільноті про Україну ви почали задовго до того, як комета Чурюмова—Герасименко прославила нашу країну?
— Так, за моєю ініціативою ще в 80-х роках минулого століття малі планети, що були відкриті вітчизняними і американськими астрономами, отримали назви Кобзар, Каменяр, Знання. Вже тоді Україна звучала в усьому світі. Те саме я хочу зробити й нині. На ядрі нашої комети є кратери, гори, долини. Я пропоную дати їм назви Карпати, Говерла. А один із кратерів назвати на честь мого вчителя професора Сергія Всехсвятського. Коли йому виповнилося 100 років, ЮНЕСКО назвала 2005-й Роком Всехсвятського. Тобто це учений з України, відомий у всьому світі. А інші об’єкти комети можна назвати на честь українських місць — наприклад мого рідного міста Миколаєва.
— А чому ви не згадуєте про зворушливу назву однієї малої планети — Чуранта?
— Так, це справді дуже дорога для мене назва. Американський астроном і мій друг Елеонор Хелін назвала астероїд №6646 Чуранта на честь 90-річчя моєї мами Антоніни.
— Не кожній жінці пощастить мати планету свого імені!
— Моя мама дала життя вісьмом дітям — п'ятьом синам і трьом дочкам. Вона була дуже красивою жінкою, писала вірші, добре стріляла. Навіть вагітною моїм братом Семеном поїхала на стрільби. Там у неї й почалися перейми, її відвезли до пологового будинку, вона народила сина і незабаром повернулася на позиції. Ворошилов подарував їй іменний золотий годинник. Як багатодітну матір її нагородили орденом Пошани. Вона отримувала його разом із Расковою і Гризодубовою на урочистих зборах сиділа поряд зі Сталіним, Ворошиловим, Тухачевським — усіма цими людожерами. Незабаром Тухачевського розстріляли, тож на фото з цієї події, яке мамі подарували, його обличчя було замальовано. До речі, також зафарбували обличчя деяких жінок, яких теж розстріляли як «ворогів народу». А мамі пощастило, її пощадили.
— А своє ім’я ви отримали на честь Ворошилова?
— Ні, це зовсім інша історія. Коли я мав народитися, вийшов друком роман Максима Горького «Життя Клима Самгіна». Мама ним зачитувалася. Головний герой — мій повний тезка, Клим Іванович. У книжці багато цікавих думок, я раджу всім прочитати її. Максим Горький був великим письменником, щоправда, людиною виявився слабкою, продав свій талант Сталіну. Лише наприкінці життя намагався виправитися. Можливо, за це його і отруїли.
— Чому ви стали астрономом?
— Мій старший брат дуже багато читав, у тому числі й наукову літературу . Розповідав мені, малому, про зірки. Від нього почув, наприклад, що біля Сіріуса є зірка, білий карлик, горошина з речовини якого важить кілька тонн! Старший брат, за освітою філософ, був моїм першим учителем. У нас була політична карта світу, і брат показав на ній усі країни, міста, острови. Я й досі можу їх перелічити. По цій карті й вивчився читати вже у чотири роки. Звісно, у такому віці мене цікавили казки і життя тварин за Бремом.
Коли підріс, почав цікавитися фантастикою: Жуль Верн, Уеллс, Лем, Єфремов, Бредбері, Шеклі. З Робертом Шеклі я познайомився згодом у Києві, розповів йому про «Розетту», і він дуже здивувався. Сказав: «От ми, фантасти, постійно щось вигадуємо, а тут фантастична реальність збувається. Те, що ми вигадуємо, це вже, може, навіть і не актуально порівняно з тим, що робиться людськими руками».
Я спочатку вступив на фізичний факультет. Мені хотілося займатися теоретичною фізикою, але під час розподілу було мало місць, і мені запропонували перейти на кафедру астрономії. Виявилося, що це надзвичайно цікаво. А вже в аспірантурі мені запропонували займатися кометами.
— Чому так важливо досліджувати комети?
— Комета — наче капсула часу. Вона несе інформацію з далеких часів, коли Сонце було молоде, а Земля тільки зароджувалася. В ядрах комет зберігається первинна речовина, з якої п’ять мільярдів років тому утворилася Сонячна система. Комета зібрала лід, замерзлі гази, тверді частинки, складну органіку. Через опромінення відбувався радіаційний синтез, ускладнювалися молекули, і таким чином зароджувалося нове життя. Хотіли ж алхіміки зі свинцю зробити золото. Загалом це можливо. Якщо в спеціальних термоядерних прискорювачах стріляти в ядра свинцю, можна так перетворити атом, що він утворює золото.
Так і тут. Звідки на Землі з’явилася вода? Земля була гаряча, і жодної краплі води тут не було. Не було і органіки. Переважно вода на Землю потрапляла з ядер комет, 60—80% яких становить крига. Мільйони, мільярди ядер комет падали і на Землю, і на Місяць. Тому ми бачимо і на Місяці кратери — це результат такого бомбардування. На Землі було стільки ж кратерів, але тут є атмосфера, вода, тому сліди стерлися. Лише Аризонський кратер зберігся в первісному стані — він молодий, йому всього 40 тисяч років. З космосу на Землі можна побачити приблизно 200 таких кільцевих структур, або «зоряних ран», як і на Місяці — вони вже покриті шаром грунту, зникли під водою.
Коли падали кометні ядра, лід випаровувався і охолоджував Землю. А коли Земля охолола, цей лід уже не випаровувався, а в рідкому стані заповнив впадини. Це наші океани і моря. Звідки ми це знаємо? У 2010 році космічний апарат Deep Impact наблизився до ядра комети Хартлі-2 на відстань 694 кілометри. Коли дослідили ізотопний склад води на цих кометах, виявилося, що він точно такий, як і в земних океанах. Отже, джерело води на Землі — це комети. Вони занесли на неї і органіку. Нині на кометі Чурюмова—Герасименко також відкрито складні органічні молекули: метанол, формальдегід, спирти, а це органіка.
— Чому обрали саме вашу комету?
— Бо вона короткоперіодична, кожні 6,5 року наближається до Землі, тобто дуже часто ми її бачимо. Було вже 8 повернень до перигелію, і визначено точну її орбіту. А це дуже важливо для точного попадання зонда. Все йшло як по маслу, можна сказати. Це дуже точна наука — небесна механіка.
— Які дані з модуля «Філи» ви чекаєте найбільше?
— Кожен експеримент надає новітню інформацію про кометну речовину, магнітне та електричне поля, елементний та хімічний склад. Очікуємо на дані по складній органіці. Нарешті з'явиться уявлення про те, як садити ракету, скажімо, на небезпечні ядра комет або астероїди, що загрожують Землі. Наприклад, на небезпечний астероїд, який загрожує Землі, можна відправити ракету з ядерними боєголовками. Їх виготовили стільки, що вистачить знищити нашу планету і водночас використати для її порятунку.
— Чи існує ще десь розумне життя?
— Уже відкрито планети, схожі на Землю. Там є органіка.
— А люди?
— Є й люди, але дістатися до них неможливо, летіти треба кілька поколінь. Потрібні фотонні двигуни, які можуть розігнати ракету майже до швидкості світла. Тоді можна за 20 років долетіти навіть людям, якщо сідати десь на астероїд, заправлятися органікою, водою. Загалом Землі пощастило, бо вона перебуває на такій відстані від Сонця, де можлива рідка вода, атмосфера, в якій кисень і азот так перемішані, що це комфортно для життя.
— Але людство чомусь не цінує цих умов, руйнує все навколо себе.
— Люди вже побачили наслідки своєї діяльності й почали боротися за довкілля.
— Особливо ті, хто поливає нашу землю «градами»…
— Напевно, така природа людства з первісних часів. Але агресорам це так просто не минеться.
— Ви пишете вірші на астрологічні теми. Чи можна, на вашу думку, довіряти прогнозам астрологів?
— Вірити в гороскопи? Не можна в жодному разі! Це шарлатанство. Науковці зібрали мільйони гороскопів, заклали їх у комп'ютер і не виявили жодного зв'язку з днем народження людини і його майбутнім. Передбачити майбутнє орбіти Землі та інших планет на мільйони, мільярди років можуть астрономи. Астрологи не в змозі зробити цього навіть на кілька днів. Хіба що зовсім випадково якийсь шарлатан може щось вгадати. А мої вірші — це просто жартівливі гороскопи «Зодіакальне сузір'я для малят».
— Чи існує в астронома рецепт, як навчити людей добра?
— Поки не пізно, вивчайте небо. Ми всі — діти зірок. Перші зірки утворилися з водню, потім вони вибухали, з речовин, які були розкидані по всесвіту, утворювалися нові зірки. Сонце — зірка другого покоління. Ці речовини містяться і в наших тілах. Тож ми — зоряні люди і повинні дотримуватися законів всесвіту.
Наталія ДОЛИНА,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Клим ЧУРЮМОВ. Народився 1937 року в Миколаєві. Закінчив Київський університет імені Тараса Шевченка. Працював на станції в бухті Тіксі, де досліджував полярні сяйва, земні струми та іоносферу. На київському заводі «Арсенал» розробляв астронавігаційну апаратуру для космічних ракет. Після закінчення аспірантури став науковим співробітником Київського університету, а з 1998 року — професором. З 2004-го — директор Київського планетарію.