Мій однокласник Віктор Степаненко із самого початку війни на сході України возив нашим бійцям на фронт продукти харчування, одяг, будівельні матеріали, інші товари. Його «газель» радо зустрічали бійці добровольчих формувань і регулярних частин ЗСУ. Бо «Дмитрович» (такий позивний йому дали на фронті) привозив хлопцям не лише необхідні товари, а й частинку рідних домівок солдатів: листи від земляків, малюнки школярів, артистів, які просто на передовій влаштовували концерти.
Торік і я взяв участь в одному з караванів «Дмитровича», завітавши з волонтерським колективом до одного з підрозділів Української добровольчої армії та морських піхотинців. І хоч дорога (майже 18 годин) виснажила, всі незручності та випробування відійшли на другий план, коли фронтовики щиро дякували за привезені яблука і виступ молодої співачки з міста Василькова Київської області Алли Отруби. Бо найкорисніший фрукт на світі, який був популярним серед солдатів ще давньої римської армії, і українська пісня у виконанні талановитої дівчини перенесли на хвильку наших вояків додому.
Ставлюся з великою повагою до волонтерів, які часто на шкоду власному добробуту, здоров’ю, навіть стосунків у сім’ї безкорисливо допомагають армії бити ворога на фронті. Звісно ж, нині їх не стільки, як у 2014—2015 роках (прочитав в інтернеті, що, за даними засновника однієї з найбільших в Україні волонтерських організацій «Народний проект» Давида Арахамії, у травні 2015-го систематично займалися волонтерством 14,5 тисячі осіб у 2,5 тисячі організацій), але ті, що й досі намотують на власному автотранспорті кілометри фронтових доріг із провізією для армії, роблять дуже хорошу справу.
А ще показують приклад іншим співвітчизникам, як можна бути корисним державі й фронту фактично в домашніх умовах. Дуже зворушила зустріч із пораненими бійцями студентів агробіотехнологічного факультету Білоцерківського національного аграрного університету, які приїхали разом з викладачем Олександром Яковенком з подарунками для госпіталю.
Факультет — структурний підрозділ білоцерківської волонтерської групи, заснованої ще в березні 2014 року, коли з Білої Церкви на фронт вирушали перші ешелони 72-ї окремої механізованої бригади, що дислокується в місті.
У вересні 2014-го до міських волонтерів приєдналися й студенти агробіотехнологічного факультету. Вони зголосилися допомогти госпіталю 72-ї бригади збирати кошти для поранених військовослужбовців частини, яких почали доставляти з-під Іловайська. Перший рік молодь вишу підтримувала воїнів медикаментами і продуктами харчування. А з 1 вересня 2015-го студенти стали частиною волонтерської фронтової групи.
— Нас підтримали не лише студенти у виші, а й жителі Білоцерківського, Володарського, Ставищенського районів Київської області, — розповідає Олександр Яковенко. — Звісно ж, хлопці й дівчата рвалися з волонтерами на фронт, але поки що туди їжджу (коли випадають кілька вільних днів) лише я. Чотири роки і три місяці діє студентська волонтерська група. Сьогодні ми привезли пораненим воїнам фрукти, печиво, цукерки, мед, горіхи й моральну підтримку. Дещо студенти готували, щось купили в магазині на зібрані кошти.
Хлопці й дівчата розійшлися по відділеннях госпіталю, а мені подумалося, що вони хороші люди. Студенти-другокурсники могли б, як і тисячі їхніх однолітків, сидіти безтурботно в кафе чи гопати на дискотеці. Але вони обрали у вільний від навчання час (і займаються цим постійно, сказав Олександр Яковенко) благодійництво. Спілкування з пораненими бійцями — це своєрідний тест на людяність, який проходять ці хлопці й дівчата. Успішно та чесно.