У розпал репетицій виконавця однієї з головних ролей довелося замінити. Ні, справлявся він чудово. Причина як для нашого сьогодення, на жаль, уже буденна — заслуженого артиста України Сергія Авдєєва мобілізували.
«Так, мені довелося нелегко, — каже Андрій Григоренко, який замінив колегу. — Хоч добре розумію, що це дрібниці порівняно з тим, як ведеться співвітчизникам, яких необхідність захищати Батьківщину вириває з буденного плину життя».
Андрієві довелося не тільки притьмом запам’ятовувати тексти, а й вчитися ходити (а також бігати, танцювати і стрибати ) у незвичному вбранні та взутті. А саме — у сукні й на підборах. Адже він виконує роль Джозефіни у світовому хіті — мюзиклі «У джазі тільки дівчата», прем’єра якого днями відбулася у Національній опереті.
«Тепер я іншими очима дивлюся на дівчат, — сказав напарник Андрія Арсен Курбанов, виконавець ролі контрабасиста Джеррі, якому, щоб сховатися від гангстерів, доводиться перевтілитися у дівчину Дафну. — Я тепер розумію, чому для жінок краще запізнитися, ніж злегковажити чаклуванням перед дзеркалом. Адже останнє дає їм стовідсоткову впевненість у собі, відчуття панування над цим світом, який багато в чому залишається світом чоловіків».
Мрія про постановку комедійно-романтичної історії про любов, дружбу, творчість, гроші, жагу до життя та силу волі талановитих людей запала у серце колективу театру кілька років тому. І надважкі перемовини про авторські права нарешті увінчалися перемогою, що знову показало вміння менеджменту театру працювати на світовому рівні, вміння бути успішними, попри нелегкі умови і обставини. Оперета знову виправдала дане їй критиками прізвисько Криголам, вкотре розбивши в друзки скиглення песимістів про неспроможність наших театральних колективів ставити хіти світового рівня.
Вражає і прозорливість художнього керівника театру Богдана Струтинського та його колег. Адже вони націлилися на цю постановку ще тоді, коли життя українців було зовні спокійним і ситим. Нині вистава надзвичайно актуальна для українського суспільства. Події розгортаються в США в 30-ті роки ХХ століття — під час великої депресії, економічних криз, тотального безробіття, процвітання корупції та бандитизму. Саме у такі періоди загострюються теми вірності професії, моральним орієнтирам, людським цінностям, спроможності відчувати вартість життя і знаходити у буденній сірості світлі тони.
Хоч «Sugar, або У джазі тільки дівчата» грають на Бродвеї та світових сценах понад півстоліття, у постановці Національної оперети тема зазвучить цікаво і по-новому. Попри свою сюжетну схожість з однойменним фільмом, вистава не стала калькою цього кінематографічного шедевру. Не кажу вже про живий контакт між акторами, оркестром і глядачами, якого жодними кінохитрощами не досягнути. Дотепний, динамічний, інтригуючий і запальний мюзикл доводить: кожен має право змінити себе і світ навколо на краще!