Тринадцять родовищ нафти та газу, на які вже видано спеціальні дозволи на користування, серед них два найбільших і найперспективніших — Джанкойське та Задорненське (Тарханкут), видобуток на яких здійснював державний «Чорноморнафтогаз», — це лише частина ресурсів, які вкрала в нас Росія через анексію Криму. Про це дізнався завдяки рішенню Мінекології про відкриття даних щодо українських георесурсів та їхніх користувачів. Зібрало, опрацювало й оприлюднило інформацію через Інтернет Державне науково-виробниче підприємство «Геоінформ України».
Ця інформація не лише пізнавальна, а й дуже корисна, наприклад для підготовки відповідного позову до міжнародних судів. Скільки там мільярдів за окупацію Криму нам федерація винна? Зокрема за газові родовища?
Є змога оцінити і розміри вкраденого рашистами на Донбасі. І йдеться не лише про вугіллячко (завдяки сайту «Геоінформу» можете побачити, де рилися приватники, а де — державні підприємства, хто «сидів» на антрациті, хто мав ще й метан, тощо).
Є на Донеччині та Луганщини й інші цікавинки. Так, у тимчасово окупованій зоні опинилося одне з півдесятка українських родовищ золота, на які видано дозволи. Воно розташоване за 1,5 км на південь від села Бобрикове Луганської області. Право на дослідно-промислову розробку тамтешніх родовищ золото-сульфідних руд уже два роки має ТОВ «Донецький кряж». Та чи буде це ТОВ працювати в умовах рашистської окупації — невідомо. А ось що держава у будь-якому разі не отримає відповідних податків, доки триває окупація, — це, на жаль, уже зрозуміло.
Про решту родовищ золотих руд сайт повідомляє, що одне з них розташоване біля села Сергіївка Дніпропетровської області, інші — на Закарпатті. Усі спецдозволи — в руках приватників. Руди золото-поліметалічні, що за кілометр на північний захід від села Квасово для геологічного вивчення надр та дослідно-промислової розробки віддали до березня 2017 року ТОВ «Західна геологорозвідувальна компанія», яка угніздила свою штаб-квартиру у місті Береговому. А ТОВ «Карпатська рудна компанія» (теж із Берегового, але юридична адреса інша) так само ще на два роки має такий самий дозвіл на Берегівське золото-поліметалічне родовище.
Мені ці назви мало що говорять, принаймні зараз. Але якщо таки дотиснемо Верховну Раду і змусимо її у другому читанні ухвалити закон про розкриття кінцевих власників компаній, то отримаємо ще одну частину пазла. І зрозуміємо, з кого саме в разі чого питати про невиконання умов надання дозволу — наприклад, дотримання екологічних вимог.
Карта підземних скарбів
Є серед відкритих документів також точні географічні координати кожного родовища, його площа, в кого яка частка (якщо власників дозволу кілька), термін чинності дозволу, які відомства і які саме узгодження давали та хто дозвіл підписав (корисна інформація для прокуратури) і ще кілька цікавих дрібничок.
До послуг небайдужих громадян й інтерактивна карта. На ній позначено місцезнаходження корисних копалин, а при «клацанні» на позначці родовища відкривається текст самого спецдозволу.
Навіть якщо ви не цікавитеся газом та нафтою як патріот чи потенційний інвестор, все одно знайдете цікаве для себе. Якщо живете неподалік потенційних розробок, то матимете шанс і без екстрасенсів побачити своє майбутнє. Мені вже доводилося писати про бідолах, предки яких колись оселилися над родовищем залізних руд у Полтавські області. Їх ще кілька років тому почали примусово переселяти у зв’язку з активною розробкою родовища одним з олігархів. Хто ж знав кілька століть тому, що воно так обернеться. А нині — ось вам карта, будь ласка, думайте: ставити тут хату чи не варто. Мій знайомий брокер днями над картою сидить, вивчає.
Хоч міста, сподіваюсь, навіть розташовані на чомусь суперцінному, переселяти не стануть. Свого часу довелося побувати в білоруському Солігорську. Навколо цього містечка всі запаси калійних солей уже видобули, тунелі шахт простягнулися далеченько від переробних потужностей. А ось під саму столицю калійного промислу, яка через недосконалі розрахунки радянських проектувальників теж стоїть на рудній жилі, мудро вирішили не копати, щоб уникнути можливих провалів.
Звідки в крані вода
Варто відкрити, наприклад, і сторінку карти, де є дані про запаси підземних вод. Знатимете, з якої свердловини у ваш водогін потрапляє живильна волога. Якщо ваш водоканал смокче її з підземних горизонтів, звісно. Суми, наприклад, п’ють виключно підземну воду. Але не заздріть їм — мають серйозні проблеми із розчиненим у багатьох свердловинах фтором.
Також можна побачити, чи давно ваші водні горизонти експлуатують, як довго ще водгоспники ними користуватимуться тощо. Нерідко це допомагає зрозуміти, що саме і якої якості тектиме з вашого крана в найближчому майбутньому і чи не пора змусити міськраду перейнятися водними перспективами (за законом, саме місцева влада відповідає за забезпечення населення якісною питною водою).
Чимало можна дізнатися і з таблички про дозволи на користування надрами, які не містять корисних копалин. Про те, наприклад, що Росія разом із Кримським півостровом окупувала і наше підземне газосховище «Глібовське» (ним теж користувався державний «Чорноморнафтогаз»), і всесвітньо відомі печери — Красну та Мармурову, і виробки, в яких зберігаються винні колекції «Масандри», «Нового світу» та «Інкермана».
На щастя, під контролем України перебувають виробки гіпсової шахти з артемівськими винами (вже переходимо у Донецьку область). Далі мандруємо геокартою і бачимо, що недалеко від підвалів із шампанським — виробки солі, в яких надія астматиків та алергіків — спелеосанаторій, також усе ще наш. А в іншому штреку — щось загадкове, бо користується спецдозволом на нього військова частина. Та давно ні для кого не секрет, що там з радянських часів розташовані склади старої зброї.
Що підклали нам російські ядерники?
А тепер — увага! Переходимо до дозволу на користування ділянкою у старих гірничих виробках біля Артемівська, який належить… Інституту ядерних досліджень Російської академії наук (адреса:
м. Москва, проспект 60-річчя Октября, 7-а). Коментарі, як кажуть, зайві. Це щодо власника ліцензії. А щодо її призначення — шкода, що ця інформація була закритою, коли два десятки років тому екоактивісти вели боротьбу за недопущення складування ядерних відходів у соляних товщах. Утім, мабуть, пора попросити міністра екології та природних ресурсів докладніше розповісти, що там робить ядерний російських інститут.
Робота ДНВП «Геоінформ України» заслуговує найвищої похвали (і хорошої оплати, з чим, наскільки мені відомо, у інституті сутужно). Так само, як і позиція нової команди Мінекології, яка рішуче просувається у напрямку відкритості важливої для суспільства інформації. Так тримати!