"Контрасти «українського форпосту»"

Павло КУЩ
8 лютого 2020

Наймолодша, шестирічна учасниця проєкту лаконічно, щиро і безпосередньо написала про своє важливе і улюблене місце в Маріуполі. Це драматичний театр. Точніше, територія поряд — сучасний дитячий майданчик, де «класні хатка, драбинка і гірка». Дівчинка навіть трохи сумує: не так часто може відвідувати цей майданчик, як хоче, бо мешкає далеко від нього. А ось якби ближче, то дитячої втіхи було б набагато більше, оскільки «там дуже красиві гірки».

фото з сайту mariupolrada.gov.ua

«Було цікавіше почути розповіді самих маріупольців»

Це тільки одна із 23 історій від жителів приморського міста, що увійшли в довідник — підсумок дослідження живої історії. Він складається з розповідей людей, доповнений їхніми малюнками. Буде доступний онлайн в інтерактивному форматі. Ініціатор і автор проєкту Марина Блудша записала міркування земляків віком 6—77 років. Головна умова: кожного розповідача із пам’ятним місцем Маріуполя має пов’язувати якась цікава життєва історія.

«Ідея з’явилася давно, хоч, щиро зізнаюся, спершу хотіла написати про відомі місця нашого міста — архітектурні та історичні пам’ятки сама. Та потім вирішила, що буде набагато цікавіше почути розповіді звичайних людей. І на мою думку, спільними зусиллями нам вдалося створити цілісну картину життя Маріуполя.

У путівник увійшли історії-замальовки про місця в нашому місті, що викликають у тутешніх людей різні емоції: подив, щастя, гордість. А це дає змогу побачити не лише місто, а й картину світу його жителів, відчути місцеву атмосферу», — розповіла Марина Блудша на презентації свого дослідження, що недавно відбулася в Києві.

Обкладинка дослідження у виконанні художниці Марини Склодовської. Малюнок Марини Склодовської

Історія, яку розказала шестирічна дівчинка, — одне зі світлих і чудових вражень від свого міста. Як і розповідь також юної жительки про місцеву кондитерську фабрику. Ту, де працювали її батьки і тоді виготовляли «найкращі у світі цукерки». Такі самі ліричні спогади 35-річного учасника проєкту про найстарішу в Маріуполі школу №10 (почала працювати як духовне училище ще у 1880 році), з якою пов’язана зворушлива сповідь про перше кохання. Ці зразки творчості увійшли до розділу дослідження «Місця щастя». Також тут представлено розділи «Місця подиву», «Місця пригнічення» та «Місця гордості».

Інші історії, на жаль, менш оптимістичні. Приміром, про міський парк імені Петровського. Місцевий житель навіть порівнює нинішній стан цього колись улюбленого місця відпочинку не одного покоління маріупольців із Чорнобилем чи Прип’яттю, які покинули жителі й вони стали містами-привидами. Тобто парк, де колись вирувало життя і знайомилася на танцях молодь (онук пише про своїх бабусю й дідуся), тепер нагадує пустку.

У парку «Веселка» дуже круті гойдалки

Берегозахисні тетраподи останніми роками стали символом захисту міста від агресора. Фото автора

«Жодних аварій! Тут так завжди…»

Схожі сумні й навіть негативні мотиви переважають у життєвій історії 44-річного маріупольця про відвідини залізничного вокзалу. Точніше, сортувальної станції, що обслуговує вантажні потяги, цілковито занедбаної.

Певна річ, учасники дослідження ніяк не могли не згадати дуже пам’ятних усім маріупольцям територій, сусідство з якими небажане, шкідливе і небезпечне. Ідеться про металургійні велети — комбінати «Азовсталь» та імені Ілліча і їхні токсичні викиди, які істотно забруднюють атмосферу приморського міста-курорту.

До речі, одна з учасниць столичної презентації щиро зізналася: коли вперше приїхала в Маріуполь на море і побачила густі дими довкола, дуже злякалася. Вона подумала, що там трапилася велика аварія і тому треба мерщій тікати звідси. Утім, не дуже зраділа навіть тоді, коли тутешні люди її заспокоїли: усе гаразд, так тут завжди.

А ось 39-річний місцевий житель у розповіді навіть звернув увагу на окремий позитивний штрих індустріального пейзажу. Виявляється, над чорними трубами комбінату можна спостерігати дуже гарний захід сонця. Проте далі йдеться тільки про негативні наслідки постійних густих димів. Від істотного збільшення серед маріупольців кількості серцево-судинних та інших захворювань до різкого розширення територій міських кладовищ.

Показово для дослідження з історіями місцевих жителів те, що з усіх 23 розповідей про «український форпост» тільки одну написано українською мовою.

Хоч загалом цей проєкт у межах Студій живої історії, який реалізовують з ініціативи громадського об’єднання «Інша освіта», видався дуже цікавим і пізнавальним. А його презентація у Києві на локації Portcreativehub трохи нагадувала ще одне дуже пам’ятне для всіх маріупольців місце. Адже поряд плюскотів Дніпро, який темного дощового вечора нагадував Азовське море — місце щастя, до якого в Маріуполі ведуть усі дороги.

ДОВІДКА «УК»

Студії живої історії  неформальна освітня програма, яка протягом року підтримує учасників у розробленні й реалізації ідей довгострокових ініціатив, спрямованих на роботу з актуальними історичними питаннями, що потребують суспільного обговорення і критичного осмислення. Її реалізує ГО «Інша освіта» за фінансової підтримки міністерства закордонних справ Німеччини та Фонду Роберта Боша.



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua