Нині, коли країну руйнує війна, дуже багато залежить від реформ у різних галузях загалом і зокрема від, попри всі наші проблеми, її інвестиційної привабливості. Та міжнародна економічна спільнота зазначає, що потенційних інвесторів відлякує від України зарегульованість діяльності бізнесу, високий рівень хабарництва і слабка захищеність прав власності. Що нам треба робити вже найближчим часом, щоб переломити цю ситуацію, «Урядовому кур’єру» розповідає голова Державної регуляторної служби Ксенія ЛЯПІНА.
— Ксеніє Михайлівно, прийшовши на посаду очільника Регуляторної служби, ви звернулися по допомогу до бізнесу, інтереси якого продовжуєте обстоювати. Відтоді минуло майже півроку. Чи можна вважати вашу співпрацю вдалою?
— Моя співпраця з бізнесом — це насправді безперервний процес. А вдала вона чи невдала? Головне — ця співпраця конструктивна, бо ми знаходимо важливі точки перетину й намагаємося врегулювати їх таким чином, щоб це було вигідно державі й зручно для бізнесових структур.
Потужні асоціації, зважаючи на світовий досвід, самі до цього прагнуть, тобто реагують на ті чи ті пропозиції влади регуляторного характеру, вивчають їх, а потім пропонують альтернативні розв’язання певних проблем. А головна функція Регуляторної служби — відшукати той баланс інтересів, який, з одного боку, дасть змогу розв’язати певну суспільну проблему, а з іншого — не гальмуватиме розвитку бізнесу, отже не слугуватиме стримувальним чинником для економіки загалом. Що, погодьтеся, у нинішніх умовах украй важливо.
А починали ми 5 місяців тому з усвідомлення того, що потрібно створити методику, яка дасть змогу — не емоційно, на пальцях, а цілком кваліфіковано — обраховувати наслідки будь-якого рішення регуляторного характеру, передусім з позиції адміністративних витрат і витрат бізнесу. Саме створенням цієї методики ми нині й займаємося, до кінця червня повинні закінчити. Потім буде проведено навчання, запущено пілотний проект, а з вересня вже вимагатимемо від усіх органів влади не тільки якісної оцінки того, що вони хочуть зробити, а й економічного обгрунтування своїх намірів з чітким розумінням кожної цифри, якою вони оперуватимуть.
Що ж до конкретних результатів співпраці з бізнесом, то головний — після їхніх пропозицій — ухвалення плану з дерегуляції, який, з одного боку, містить понад 130 позицій, а з іншого — мусить бути виконаний не колись там у майбутньому, а вже до кінця цього року.
— Хотілося б почути конкретику.
— Говорити можна дуже довго, бо кожне рішення дається нам важкою працею, але перерахую коротко: найяскравіше — рішення щодо питання «Укрекоресурсів», якого бізнес добивався понад 10 років. Ідеться про ліквідацію схеми, зав’язану на грошах, які бізнес — після ухвалення Кабінетом Міністрів ще в 2000 році постанови №915 — сплачував за утилізацію тари. Усе працювало так, що гроші сплачували, потім якимись невідомими руслами вони розтікалися у невідомих напрямках, а утилізації як не було, так і немає. Європейська практика свідчить, що бізнес у цьому питанні має бути самостійним. І найкращий вихід — ухвалення закону про так звану розширену відповідальність бізнесу, що незабаром і буде зроблено, бо законопроект — за зразком чеського — уже розробляють, а саму постанову кілька місяців тому скасовано.
Були позитивні зміни й у галузі сільського господарства, якому дуже дошкуляли простої залізничних вагонів, поки видавали сертифікати на експорт зерна. Бізнес «прискорював» цей процес за допомогою хабарів, та ми поставили чіткий термін: ці дозволи мають видавати не за місяць, як практикували досі, а щонайдовше за 5 днів. Наслідок цього кроку — економія щонайменше 1 мільярда гривень. До речі, на ліквідації схеми «Укрекоресурсів» щороку економитимуть принаймні 300 мільйонів гривень, які бізнес-структури матимуть змогу використати на власний розвиток.
А, наприклад, у галузі надрокористування ліквідували вимогу обов’язково укладати договір науково-методичного супроводу. Сенс був у чому? Всі, хто користується надрами, повинні були сплачувати державному підприємству за нібито якісь консультативні послуги, насправді зовсім не потрібні бізнесу. Але їх зобов’язали — і вони мусили платити. Щороку надрокористувачі витрачали на це не менш як мільярд гривень. Знову маємо економію.
— Підприємці, з якими доводилося спілкуватися, кажуть, що дуже вже дошкуляє контроль податківців. Невже все так сумно?
— Насправді це питання теж потребує впорядкування. Але спочатку закінчу свою думку: крок за кроком наш план з дерегуляції, за попередніми оцінками фахівців, тільки прямих витрат зекономить ще мільярдів із 10. Непряму економію поки що навіть складно прорахувати. Приміром, один із заходів, який є у плані з дерегуляції на ІІІ квартал: саме тоді ми маємо повернути податкові перевірки у русло закону про державний нагляд/контроль. Що це означає? Закон про державний нагляд/контроль, про що ви й запитуєте, впорядковує діяльність із перевірки в сенсі визначення груп ризиків. Ті види діяльності чи фірми, які мають високий ризик (наприклад високий ризик ухилення від оподаткування, високий ризик виведення в офшорні зони), з податковим контролем стикатимуться більше. А, наприклад, суб’єкти малого бізнесу, які для держави — кожен окремо — не становлять практичного ризику, навіть якщо вони там щось частково недоплатять чи переплатять, мають не бачити контролера десятками років. Саме таке правило у європейських країнах. Таку систему хочемо запровадити і ми.
Крім того, закон про державний нагляд/контроль передбачає процедури, за якими суб’єкт, що його перевіряють, може захистити свої права. Зокрема право вести запис під час перевірки. Приміром, відеозапис може бути доказом у суді, якщо той, хто з’явився з контролем, насправді прийшов вимагати хабар тощо. Тобто все це передбачено процедурно: як захистити права не контролера, який і так захищений всіма своїми законами, а саме того, кого перевіряють. Якщо ми повернемо податковий контроль у це русло, думаю, що бізнес відчує зміни відразу. Проте обрахувати цей процес поки що складно, хоч зрозуміло, що економія буде колосальною.
— Ксеніє Михайлівно, ви згадали про простої вагонів на залізниці через штучно подовжену процедуру оформлення дозвільних документів. Але ж це насправді не єдина проблема, з якою стикаються ті, хто змушений перевозити вантажі залізницею. Як упорядкувати питання тарифів, адже можна добряче наламати дров?
— Те, що відбувається довкола тарифів на залізничні перевезення, — класична історія. Укрзалізниця — суб’єкт господарювання, але специфічний, бо монополіст. Саме через це залізниця має глибокі структурні проблеми. Ми знаємо, як багато років усе доводили до такого стану: інвестиції не заводили, гроші розкрадали, ні парк вагонів, ні колії не оновлювали. Тож проблем там вистачає, але перекласти їх усі, як мовиться, пакетом на бізнес (він інакше просто не може перевезти свої вантажі) буде несправедливо. Скажемо так, це своєрідна підніжка бізнесу, і вона декого може справді надовго збити з ніг. Як, приміром, інакше перевозити руду чи метал? Якщо такі вантажі поїдуть автотранспортом, то від наших доріг взагалі нічого не залишиться. Крім того, автомобільні перевезення будуть набагато дорожчими й не безпечнішими екологічно.
Тобто якщо брати проблему в комплексі, зрозуміло, що там потрібно знайти компроміс між потребами залізниці, її проблемами з технічним дефолтом та реальними можливостями бізнесу, який користується цими перевезеннями. За помахом руки — за рахунок ще одного підвищення тарифів (а на початку року їх уже підвищували на 30%, а тепер хочуть ще на 25%) — ця проблема не розв’яжеться, навпаки — так її можна загнати у глухий кут, бо політика збільшення тарифів до безмежності істотно вплине і на відповідні цінові категорії по всіх товарах. Тобто ці перевезення впливають на ціну всього, що перевозять, бо бізнес спробує перекласти ці навантаження на кінцевого споживача. Тож цілком зрозуміле бажання бізнес-асоціацій перед черговим стрибком цін на перевезення побачити фінансовий план Укрзалізниці й усебічно його проаналізувати. І в цьому є логіка. З іншого боку, профільний міністр каже абсолютно чітко, що він хоче структурну реформу в цій галузі, і в нього є її план. Але спочатку слід подивитися на план цієї структурної реформи і тоді знайти баланс інтересів між державою, її монополістом і бізнесом, який користується послугами залізничного перевезення.
— Одне із завдань, яке стоїть перед Регуляторною службою, — сприяти поліпшенню інвестиційного клімату, щоб в Україну могли заходити іноземні інвестори. Проте на нещодавньому міжнародному форумі, який відбувся у Польщі, йшлося про те, що один із серйозних стримувальних чинників — наш закон про зовнішньоекономічну діяльність. І що з цим робити?
— Як що робити? Скасовувати, як нам і радили на цьому форумі. І, на мій погляд і на погляд багатьох асоціацій і об’єднань, які представляють іноземних інвесторів, цей закон давно застарів. Ухвалювали його у 1990-х, коли не було нормального Цивільного кодексу, щоб заповнити тимчасовий вакуум регулювання питань інвестицій, міжнародної торгівлі тощо. А сьогодні яка різниця, продаєш товар усередині країни чи за кордон, наприклад у ЄС? Для законодавства — жодної: це питання не потребує якогось окремого регулювання. Тобто вже є сучасне регулювання, а ще «висить» оцей закон про зовнішньоекономічну діяльність, який фактично не має предмета регулювання, тільки створює бар’єри. Тому підтримую ідею польських партнерів, які пропонують його скасувати.
— В інтерв’ю ви не раз зазначали, що Регуляторна служба виконує роль своєрідного фільтра, який моніторить ситуацію й не випускає у світ рішень, апріорі шкідливих для бізнесу. На досвід яких країн орієнтуєтеся у своїй діяльності? І як співпрацюєте з галузевими міністерствами й відомствами?
— Насправді можна було б скористатися більш радикальними досвідами, приміром Сінгапуру чи Грузії. До речі, Грузія спочатку провела значно глибше дерегулювання, а потім змушена була ухвалювати деякі регуляторні документи для того, щоб отримати з ЄС зону вільної торгівлі. Але сьогодні — в умовах, коли в нас уже наявна угода про зону вільної торгівлі, коли в цій угоді чітко вказано всі наші зобов’язання, — ми маємо орієнтуватися передусім на узагальнений європейський досвід.
Щодо співпраці, то вона, звісно, є, інакше просто й бути не може. Найбільш проблемна сфера — фіскальна. Так було і ще буде, бо там накопичилося багато суперечностей. Певні регуляторні вимоги можуть узагалі спричинитися до певного соціального вибуху, як, приміром, використання касових апаратів дуже великою кількістю дрібних підприємців, які фактично сьогодні до цього не готові, бо розмір їхніх обігових коштів не дає змоги придбати і обслуговувати касовий апарат. Ми намагаємося скоригувати цю ситуацію, але це складно, бо є обмеження, продиктовані угодою з МВФ. Але й сидіти склавши руки не будемо, тобто ми повинні знайти можливість для дрібного бізнесу почуватися нормально у власній країні.
— Як на тлі сказаного регуляторну реформу сприймає державна машина?
— Класично. З одного боку, її всі схвалюють, тому що всі міністри й політики розуміють, що це все потрібно. А тим більше, що в нас багато міністрів, які прийшли з інвестиційного бізнесу, і знають проблеми не з чиїхось розповідей, тому вони апріорі не можуть не сприймати дерегуляцію. Бо насправді цей процес — своєрідна форма державної інвестиції: ми можемо не забирати у бізнесу гроші через зайві вимоги й зайве адміністрування. У теорії це всі розуміють. Проте коли доходить до деталей, кожен міністр починає думати: я відмовлюся від того чи того регулювання — а що з цього вийде? Крім того, наша бюрократія починає формувати думку міністра так, щоб створити неоднозначність дерегуляторних рішень.
Насправді така поведінка вищих державних чиновників абсолютно прогнозована, бо так було у всіх країнах. Дерегуляція — процес непростий. І тут дуже важлива роль бізнес-середовища, яке тисне на бюрократію, й тоді остання змушена шукати шлях зняття бар’єрів. Сама по собі бюрократія — без тиску бізнес-середовища — хіба що імітуватиме цей процес, не більше.
Лариса УСЕНКО,
«Урядовий кур’єр
ДОСЬЄ "УК"
Ксенія ЛЯПІНА. Народилася 1964 р. у Києві. Народний депутат України ІV, V, VІ, VІІ скликань. Із січня 2015 року — голова Державної регуляторної служби.
Закінчила Київський політехнічний інститут (1981—1987 рр., фах —– інженер-математик); Український християнський університет бізнесу і технологій (1994 р., бухгалтер-економіст); Київський національний економічний університет (2000—2002 рр., магістр з правового регулювання економіки).
Автор численних публікацій з розвитку підприємництва. Володіє англійською мовою. Одна зі співзасновників Інституту власності і свободи.