ПОСТАТЬ
Для одних він — герой, для інших — терорист,
на
чиїх руках залишилась не лише ворожа
кров
Суперечки щодо оцінки ролі легендарного розвідника розпочались відразу по війні. Так, видатний фізик, лауреат Нобелівської премії Жоліо Кюрі захоплено писав: «Якби мене запитали, кого я вважаю найбільш мужнім і привабливим серед плеяди борців з фашизмом, я без жодних сумнівів назвав би Миколу Кузнецова — великого гуманіста, який знищував тих, хто прагнув знищити людство». Натомість відомий письменник Улас Самчук у зверненні до співвітчизників на великій Україні наголошував: «Коли ви будете проходити біля того пам’ятника (Кузнецову. — Авт.), пам’ятайте, що його поставлено провокатору за знищення дуже вартісних ваших братів і сестер». Навіть у ці дні, коли відзначається вже сторіччя з дня народження «ліквідатора бонз фашистського окупаційного режиму на Україні», як зазвичай представляли розвідника у радянських довідниках, давня суперечка щодо його справжнього місця в історії не завершена.
Чудова німецька та вміння перевтілюватися
У передвоєнні роки Микола Кузнецов працював у контррозвідці на посаді «особливо секретного спецагента із окладом по ставці кадрового оперуповноваженого центрального апарату НКВС». Для людини, яка ніколи не була членом ВКП(б), двічі виключалась з комсомолу і навіть притягалась до кримінальної відповідальності (рік умовно) — небачена кар’єра. Втім, для спецслужб досконале володіння Миколою Кузнецовим німецькою мовою (як літературною, так майже десятком її діалектів) та виняткове вміння перевтілюватись важило більше, ніж неповна середня освіта і «сумнівні» анкетні дані спецагента, внесок якого у розкриття фашистської агентури в Москві важко переоцінити.
У перші місяці війни вже досвідчений розвідник пише рапорти з проханням направити його у ворожий тил: «Я досконало знаю мову цих звірів, їх звички, вдачу, спосіб життя. Я спеціалізувався на цього звіра. У моїх руках сильна і страшна для ворога зброя, набагато серйозніша за вогнепальну».
Як бачимо, Микола Кузнецов добре усвідомлює, що найбільш корисним буде саме на розвідувальній роботі, а натомість чомусь стає… «виконавцем актів розплати», якого в складі радянських десантників, членів очолюваного Дмитром Медведєвим загону особливого призначення «Переможці», відправляють у ліси під Рівним — тодішню столицю рейхскомісаріату «Україна».
Обер-лейтенант Пауль Зіберт, за якого видавав себе радянський розвідник, не лише збирав цінні дані про німецькі війська. Він одним із перших повідомив про створення ворогом балістичних ракет ФАУ, встановив точне місце розташування польової ставки Гітлера під Вінницею, доповів про підготовку знаменитим диверсантом Отто Скорцені групи бойовиків для відправки в Іран, що убезпечило лідерів трьох союзних держав по антигітлерівській коаліції від замаху.
Як засвідчує один із керівників радянських спецслужб Павло Судоплатов, однією із причин, через які Кузнецов під час аудієнції у гітлерівського намісника в Україні Еріха Коха відмовився від спроби його вбити, стало повідомлення занадто говірливого рейхскомісара про «великий сюрприз, який фюрер готує більшовикам під Курськом». Утім, як доповів розвідник після повернення у загін «Переможці», в нього не було жодного шансу на успіх: за кожним порухом відвідувача слідкувала добре вишколена охорона.
«Подяка» не забарилась. Як згадував керівник підпільної організації в Рівному Герой Радянського Союзу Терентій Новак, за наказом Медведєва «боягуза» Кузнецова заарештували і в очікуванні рішення Москви прив’язали до дерева: «Так він і сидів, бідолаха, і вдень, і вночі, чекаючи своєї долі». Зрозуміло, що в мемуарах самого Медведєва про це — ні слова. Зате докладна розповідь, як партизанський командир після повернення Кузнецова від Коха буквально за годину склав список сімдесяти добровольців, які, на відміну від «слабкодуха»-розвідника, викликались піти на «неминучу самопожертву в ім’я Батьківщини».
Полювання на терориста
Наука не минула марно. Після цього Пауль Зіберт став холоднокровним «виконавцем актів відплати». Хоча, здавалось би, сама доля протидіяла цьому. Замість глави адміністрації рейхсканцелярії Даргеля жертвою замаху став керівник відділу фінансів Ганс Гель. У підірваному протитанковою гранатою і буквально зрешеченому кулями автомобілі заступника Коха з питань економіки Курта Кнута загинули всі, крім… самого гітлерівського сановника, який відбувся контузією.
Під час уже третього(!) замаху на Пауля Даргеля Кузнецов використовує виготовлену у загоні Медведєва «спецгранату» із додатковою металевою оболонкою. Як наслідок, гине навіть випадковий перехожий на протилежному боці вулиці, поранено самого Зіберта, а Даргель залишається живим і навіть серйозно не ушкодженим. Зате на терориста, прикмети якого стають надбанням німецьких спецслужб, розпочинається справжнє полювання. Відтак на розвідницькій кар’єрі Пауля Зіберта поставлено хрест, а його затримання стає лише питанням часу.
За всіма канонами роботи спецслужб Кузнецова слід терміново відкликати з міста, а йому натомість дають все нові терористичні завдання. Причому викрадений ним генерал Ільген — командуючий з’єднанням тилових «Східних військ», сформованих із колишніх радянських громадян, виявляється нікому не потрібним: «медведєвці» спішно відійшли на північ до Білорусії, бо у лісах під Рівним уже надто небезпечно…
«Розвідка калічить душу»
Як згадував лікар загону «Переможці» Цесарський, у рідкісні хвилини відвертості Микола Кузнецов якось сказав: «Розвідка — нелюдська справа, вона калічить душу». Хто-хто, а легендарний розвідник добре знав, що за кожного знищеного ним фашистського високопосадовця розплачувались життями сотні ні в чому не винних заручників.
Більше того, одним із завдань загону особливого призначення «Переможці» була боротьба проти «українських буржуазних націоналістів». У своїх мемуарах Дмитро Медведєв з гордістю розповідає, що під час убивства Ганса Геля виконавець акту розплати нібито «випадково загубив» портмоне, вміст якого «неспростовно» свідчив — це справа УПА. Вже невдовзі «стало відомо, що у Рівному за підозрою у вбивстві Геля заарештовано і розстріляно 38 українсько-німецьких націоналістів. Арешти не обмежились лише Рівним».
Натомість у вже згадуваному зверненні Уласа Самчука йдеться про знищення фашистами понад півтисячі провідних діячів національно-визвольних змагань та української інтелігенції. Зокрема, загинула Харитя Кононенко — засновниця Українського Червоного Хреста, Союзу українок Канади, доктор економіки, яка врятувала від смерті тисячі військовополонених із рівненського концтабору.
Не менш жорстоко розплачувалось мирне населення за інші вбивства, що жодної відчутної шкоди гітлерівцям, як, наприклад, викрадення генерала Ільгена, не принесли. Є навіть дані, що фашистські спецслужби самі були зацікавлені у знищенні «чужими руками» деяких високопоставлених військовослужбовців вермахту. В усякому разі, важко було не запідозрити у причетності до зникнення генерала його економку — вдову польського офіцера Ліду Лісовську, з якою, згідно з доповіддю Центру від 7 травня 1943 р., Микола Кузнецов «установив близькі стосунки», а потім навіть мешкав у її квартирі. Однак чи не головну підозрювану після недовгого і цілком коректного допиту відпустили.
Донині ні місце загибелі Миколи Кузнецова, ні подробиці останніх хвилин його життя достовірно не з’ясовані. За найпоширенішою із версій, легендарний розвідник з двома товаришами 9 березня 1944 року в селі Боратин на Львівщині натрапив на бійців УПА, в бою з якими особа у формі німецького офіцера підірвала себе гранатою. З точки зору бандерівців, які поплатились життями тисяч своїх соратників за провокації радянських спецслужб, це стало цілком справедливою розплатою.
Не викликає жодних сумнівів, що вже у листопаді 1944-го «компетентні» радянські органи були впевнені у загибелі Кузнецова, бо інакше він, попри всі свої заслуги, не став би Героєм Радянського Союзу. Однак в указі про присвоєння цього високого звання слово «посмертно» чомусь відсутнє. Важко також не звернути увагу на дивну і підозрілу смерть людей, які працювали з Кузнецовим в останній період його життя. Лідію Лісовську та її двоюрідну сестру Марію Микоту вбили у жовтні 1944 року. Найвідоміший російський дослідник біографії легендарного розвідника Теодор Гладков недаремно наголошує, що незадовго до загибелі у Ліди «відбулась важлива зустріч із першим секретарем обкому КП(б)У і партизанським генералом В. Бегмою». Найімовірніше, йшлося про «офіційне» трактування подій, що мали місце в Рівному за часів його окупації. Згодом сестер начебто викликали до Києва для вручення орденів та невдовзі тіла молодих жінок виявили на шосе Острог-Шумськ. Убивць підпільниць-героїнь не знайшли, а за кілька днів загинув… судмедексперт, який оглядав їх трупи. Партизанські розвідники Василь Дроздов і Федір Приступа, які зустрічались із Паулем Зібертом, коли він уже йшов до лінії фронту, незадовго по війні стали жертвами нещасних випадків. Був це просто збіг чи спланована акція, сказати важко. Зате вже ніхто і ніщо не заважало творити легенду, правди в якій про яскраву і трагічну долю Миколи Кузнецова залишилось зовсім мало…