Усім відомо, що поет народився в Моринцях — тоді Звенигородського повіту Київської губернії. А загалом, свідчать історики, Тарас побував у 19 районах і містах обласного значення за теперішнім адміністративним поділом. Там написав найвідоміші твори.
Біла Церква
Уперше це місто Тарас Шевченко відвідав 1828 року, супроводжуючи пана Енгельгардта, в якого служив козачком. Найбільше хлопця вразив парк «Олександрія» — він йому здався раєм.
Через 18 років Шевченко знову побував у Білій Церкві і згодом свої враження виклав у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали»: «В Белую Церковь приехали мы уже ночью. Посоветовавшись с Трохимом, решились мы ночевать на почтовой станции и, я вам скажу, мы хорошо сделали, что так придумали умно: а иначе мне, может быть, никогда не пришлось бы писать этой «Прогулки», а вам читать ее, мои терпеливые читатели, потому что узел описываемого мною происшествия завязался именно в эту достопамятную ночь».
Загалом поет у багатьох своїх творах відобразив історичні події України, пов’язані з Білоцерківщиною. Це поема «Чернець», присвячена Семенові Палію — організаторові народно-визвольної боротьби на Правобережжі, у вірші «Швачка» він оспівує одного з ватажків гайдамацького загону, що діяв тут. У приписах до поеми «Гайдамаки» розповідає про участь у кривавій розправі над повсталими К. Браницького — майбутнього власника Білої Церкви.
Яготин
У Яготині є парк і будинок, де відчувається присутність Великого Кобзаря. Особливо в музеї «Флігель Тараса Шевченка», адже там відтворено і збережено обстановку й атмосферу далеких часів. А для Тараса Григоровича була вона там дуже сприятливою. 1850 року він писав: «Я дуже часто пригадую Яготин. Усі дні мого перебування колись в Яготині будуть для мене рядом прекрасних спогадів…»
Уперше Тарас Григорович приїхав у Яготин у липні 1843 року. У жовтні завітав удруге і зробив дві копії з портрета власника маєтку М.Рєпніна роботи Й. Горнунга. Тут намалював автопортрет і подарував його дочці князя Варварі Рєпніній, яка захоплювалася поетичним талантом Кобзаря, а також написав і присвятив княжні поему «Тризна». Її надрукував журнал «Маяк» під назвою «Безталанний».
Із Яготина поет часто їздив до Закревських у Березову Рудку, малював портрети господарів маєтку — Ганни вродливої (Ганни Закревської), її чоловіка Платона та його брата Віктора.
Другий приїзд поета в Яготин збігся з Великодніми святами 15 квітня 1845 року. Як пам’ять про це залишилася картина, на якій поет зобразив селянське подвір’я.
Востаннє побував у Яготині Тарас Шевченко після заслання — 1859 року, прямуючи в Переяслав.
Лемешівка
Якщо в Яготині, відвідавши Шевченкові місця, відчуваєш піднесення духу, то в Лемешівці — розпач. Маєток Віктора Закревського, де Шевченко був щасливим, напівзруйнований. Каштанова алея, якою прогулювався поет, занедбана. Ставок, до якого він ходив, висох.
Тричі приїздив сюди Тарас Григорович. Це тут, у Лемешівці, народилися опис військового поселення-фортеці «Телепень» і початок поеми «Кавказ», про Лемешівку пише з любов'ю і тугою Шевченко в поезії «Садок вишневий коло хати», тут Кобзар малює портрет-жарт Віктора Закревського «Веселий товстун» та кілька малюнків олівцем з краєвидами села.
Силами місцевих ентузіастів у селі створено унікальний музей Шевченка. Але конче потрібні кошти на ремонт і утримання будівлі.
Переяслав-Хмельницький
Знайомство з Переяславом у Шевченка відбулося в серпні 1845 року, коли виконував завдання Археографічної комісії.
Славну історію давнього Переяслава Шевченко знав добре. Ще задовго до приїзду сюди написав поему «Тарасова ніч», у якій оспівав події 1630 pоку, коли повстанці на чолі з Тарасом Федоровичем вщент розбили під Переяславом добірне шляхетське військо.
У Переяславі поет ходив на ярмарки, слухав кобзарські пісні, розмовляв з людьми, читав свої вірші. Разом з лікарем Козачковським їздив в Андруші. Про це два малюнки Шевченка — «Андруші» та «Верби в Андрушах».
Він змалював і описав усі архітектурні пам’ятки старого Переяслава.
У другій половині серпня поет виїхав у Потоки. В селі Березова Рудка захворів, тому в кінці жовтня повернувся до Переяслава. А. Козачковський згадував: «В октябре того же года Шевченко приехал ко мне больной и прожил около двух месяцев». У будинку лікаря Шевченко завжди був бажаним гостем. Цікаві відомості наводить Козачковський у своїх спогадах: «Утром он обыкновенно писал, не нуждаясь нисколько в уединении... Я удивлялся его развитию и многосторонности его знаний, дававших каждый вечер новую пищу для разговоров». Вранці до лікаря приходили місцеві жителі в різних справах. Шевченко не виходив з кабінету і уважно прислухався до розмов, втручався в них, смішив усіх своїми жартами, сам сміявся, продовжуючи між тим швидко і безупинно писати без будь-яких поправок.
Поет з господарем посадили дві акації в одну ямку, а їхні стовбури переплели між собою на знак вічної дружби. Ці дерева надали особливої привабливості садибі Козачковського. Переяславці й досі з любов’ю зберігають ці акації як очевидців Великого Кобзаря.
Вражає продуктивність праці поета в той час. З-під його пера вийшли поеми «Наймичка», «Кавказ», вступ до поеми «Єретик».
Наприкінці листопада 1845 року Шевченко переїхав у село В’юнище до знайомого поміщика Самойлова. Тут теж створив поетичні шедеври: «І мертвим, і живим...», «Холодний Яр», «Давидові псалми», «Минають дні...», «Три літа».
Патетична лінія Шевченкової поезії 1845 року вивершується безсмертним «Як умру, то поховайте...». Написано його 25 грудня в Переяславі під час тяжкої хвороби.
Не забував Переяслав Шевченко і на засланні — згадував про нього в поемі «Сон». А про село Андруші писав Козачковському: «Мені тепер здається, що й раю кращого на тім світі не буде, як ті Андруші».
Востаннє поет побував у Переяславі в серпні 1859 pоку, коли назавжди залишав Україну. Саме тоді написав останній вірш, присвячений Переяславу, «Якби-то ти, Богдане п’яний...».
ІНІЦІАТИВА
Буде у Гнідині народний пам’ятник
Громада села Гнідин, що на Київщині, давно виношувала задум спорудити пам’ятник Тарасові Шевченку. Ідея припала до душі й селянам, які вирішили самі допомогти коштами на створення пам’ятника. Однак їхніх пожертвувань на те, щоб збудувати постамент та замовити погруддя, явно не вистачало. Дізнавшись із однієї з передач місцевого телебачення про таку проблему, їхні сусіди, черкащани, не вагаючись, допомогли. З благодійного фонду «За майбутнє Черкащини» виділено 50 тисяч гривень на спорудження пам’ятника.
.jpg)
Вдячні сусідам за допомогу, гнідинці на суботниках облаштували в центрі села сквер, спорудили постамент для майбутнього пам’ятника. За макетом полтавських скульпторів тепер бронзове погруддя відливають у Харкові. Коли встановлять — це буде перша скульптура Кобзаря у Бориспільському районі.
Слава про народний пам'ятник так розійшлася, що гроші передають уже з інших областей та навіть із Москви й Санкт-Петербурга. Назбирали понад 130 тисяч гривень. А кошти продовжують надходити. Тож сільські активісти сподіваються, що вдасться ще й зробити дорогу навколо скверу.
Відкриття пам’ятника заплановано на 9 березня 2014 року.
Владислав КИРЕЙ,
«Урядовий кур’єр»
/p