Дивний збіг обставин: саме в такі ж самі грудневі дні народився, а через 89 років пішов на потойбічний виток життя Микола Амосов. Всесвітньо відомий український кардіохірург, Людина-енциклопедія, мислитель, кібернетик, основоположник біокібернетичних інформаційних технологій. Час плине швидко — скоро мине вже десять років, як немає з нами цієї неповторної Особистості, що майже півстоліття очолювала Київський інститут серцево-судинної хірургії, повернула життя тисячам пацієнтів. Кореспонденту «Урядового кур’єра» свого часу пощастило двічі спілкуватися з Миколою Михайловичем у тривалих бесідах, що торкалися найширшого кола питань. Друкуємо його інтерв’ю за результатами обох зустрічей, вважаючи відповіді легендарного вченого на питання журналіста досить актуальними і пізнавальними й для сьогоднішнього читача.
Під час нашої першої ексклюзивної бесіди йому було 82 роки. І порок серця, і кардіостимулятор, вдруге вживлений в його тіло, — з ним він вимушено поріднився 11 років тому... Для Миколи Михайловича Амосова ці роки були найкритичнішими в його житті. «Я по-справжньому відчув, що таке старість: тіло, руки й ноги обважніли, почало хитати під час ходьби, немічність буквально оповила мене. Чітко позначилося закінчення життя. Переді мною у «всій своїй красі» постали місяці, роки доживання... І я сказав собі: ні! І вирішив поборотися... Сьогодні вже можу сказати: експеримент над собою поки що вдається — старість відступила, я почуваюся молодим».
БЕСІДА ПЕРША
Молодості не повернути ніколи, а от омолодження можливе
— У чому ж суть вашого експерименту?
— Узагалі що таке старість? По-перше, вона запрограмована в генах. Спочатку ріст і розвиток, розмноження. Коли програма розмноження закінчується (в основному до 40 років), людина більше для природи, для підтримки свого біологічного виду не потрібна. І далі старіння йде саме по собі, прискорено чи загальмовано, залежно від того, як ти виконав свою програму з витрати енергії.
Так, кожному з нас відведено запас енергії. Витратиш — помреш! Гіпотеза суто умоглядна, але на пацюках доведено: якщо заощаджувати енергію з народження, то життя подовжується аж на 30–40 відсотків.
Друга причина старіння — накопичення різних перешкод. У печінці, нирках, мозку. Дається взнаки забруднене довкілля, неправильний спосіб життя. І людина поступово вибуває з гри... Врешті зменшуються фізичні навантаження, розвивається детренованість. Це третя причина старіння. Саме з нею я і вирішив поборотися.
Посиленими фізичними навантаженнями підвищити тренованість, а зменшення мотивів від вичерпання потреб компенсувати мотивами від переконань, від ідеї. Тобто використовувати унікальну якість людського розуму: створити ідею і так «натренувати» її, що вона зможе частково замінити біологічні потреби, які вгасають при старінні.
— Ви сьогодні вранці пробігли свої три кілометри?
— Це була моя норма до експерименту. Дистанцію збільшив удвічі. А щодо гімнастичних вправ, то число рухів під час кожної вправи зросло в чотири рази. Тепер роблю чотири тисячі рухів, з них три тисячі з гантелями.
Микола Михайлович показав мені дві обшиті м’якою тканиною п’ятикілограмові та одну десятикілограмову гантелі, що лежали на підлозі біля його робочого столу. А далі, під стіною, біля величезних стелажів з книжками, займає своє місце тренажер. Одразу помітно, що він не простоює. Поряд на підлозі ваги.
— От і тягаю гирі тричі на день. Загалом три-чотири години. А що мені, старому, залишається робити? Вмикаю о шостій годині Бі-Бі-Сі й починаю, слухаючи інформацію, робити зарядку. Потім вибігаю на вулицю. Щоправда, у ці дні, коли була ожеледь і сніжні замети, доводилося свої 5 кілометрів компенсувати додатковими фізнавантаженнями з гантелями. Всі інформаційні телепрограми дивлюся і роблю зарядку. Уже звик... Після зарядки обов’язково приймаю холодну ванну. Раніше її боявся. Відчуття старості зникло, ніякої задишки. Знову навчився стояти на одній нозі. А то як одягав штани, сідав.
— Невже все так безконфліктно зі здоров’ям?
— Хвороб за два роки мого «експерименту без строку» не було. Ознаки стенокардії, які з’явилися останніми роками, зникли. Навіть мій давній ворог — хребет — поводився пристойно. Загалом я почуваюся цілком здоровим. Головне зрушення — у відчутті фізичної міцності. Ходжу й бігаю так само, як 10 років тому, ще до серцевого блока й стимулятора. (У цьому я особисто переконався, коли з легкістю юнака Микола Михайлович піднімався зі мною на другий поверх до своєї квартири. — С.П.). Але настрій поганий: незатребуваність омолодження. Ви ж знаєте, що я відмовився від операцій (непристойно старому в 80 років вшивати іншим штучні клапани в серце), від директорства в інституті — і вибув з професії. З’ясувалося, що там цілком обходяться без мене. Це добре — значить «справа живе».
— Який же головний підсумок реалізованої вами амосовської методики повернення молодості?
— Молодості не повернути ніколи, а от омолодження можливе. Звичайно, це не відлік генної програми назад, а лише посилене тренування, до того ж не тільки м’язів, а й регуляторів. Воно дає змогу розірвати або хоча б загальмувати порочні зворотні зв’язки, що прискорюють старіння: детренованість, хвороби. Хіба міг би я два роки тому робити 200 стрибків на одній нозі й мінімум п’ять разів підтягуватися на поперечині, а свої 5–6 кілометрів бігати нині швидше, ніж колишні 1,5–2 кілометри?
— Як такі надмірні навантаження поєднуються з вашим раціоном харчування? Адже стільки енергії витрачаєте. Чим ви її, Миколо Михайловичу, поповнюєте?
— Тренування здійснюється через надлишкову функцію, що стимулює синтез білка. Погано те, що швидкість синтезу в старості зменшується, а швидкість розпаду залишається незмінною. Отже, старій людині тренуватися потрібно більше, ніж молодій, щоб виробити потрібну масу білка. Тому харчуюся, суворо контролюючи свою вагу. Вона у мене 52–53 кг (при зрості 168 см. — С.П.). Харчування нехитре. Головне, щоб менше було калорій і більше фруктово-овочевої їжі. Там багато вітамінів, мікроелементів, тобто того, чим підтримується організм. На день з’їдаю грамів 300 сирих овочів і приблизно 100–200 грамів яблук. Хліб їм із задоволенням. Уранці випиваю півлітрову кружку кави, завареної на молоці, або какао. Не їм вершкового масла, сметани. Олії в овочі дружина додає мінімум. М’ясо? Одну котлету вдень і шматочок ковбаси ввечері.
— Давно стала звичною порада, яку нібито давав Амосов по секрету своїм близьким друзям для зняття стресу: чи сильно напитися, чи на кілька діб усамітнитися з коханою жінкою. Чи правда це?
— Ні... А дружину куди подінеш... Нічого я такого не казав. А напитися...
Запитання моє вочевидь було несподіваним для прославленого академіка.
— А взагалі, Миколо Михайловичу, як ви ставитеся до алкоголю?
— Загалом позитивно. Всю молодість і зрілість я зовсім не пив. У ранній молодості кілька разів якось напився до блювоти, і відтоді багато років алкоголь мене відвертав. Доки не зустрів письменника Дольд-Михайлика. Ми з ним товаришували. Я оперував його, на жаль, через п’ять років він помер. П’яниця був. Саме він і навчив мене правильно пити... І я так років п’ятнадцять вживав добре й отримував задоволення. І тепер можу випити.
— Горілку чи вино?
— Що завгодно. Вино, втім, не люблю. А от міцне — горілку, коньяк... Грамів сто.
— А правда, що алкоголь знищує радіонукліди?..
— Так, дотримуватися міри — і від спиртного жодної шкоди не буде.
— Стверджують: чим багатша людина, тим коротше її життя. Від постійної зацикленості на прибутку, від переїдання, перепивання...
— Неправда. Вважаю: чим багатша людина, тим життя її має бути довше, бо якщо вона багата, та ще і розумна, то умови собі забезпечить для продовження життя. А крутитися, думати, як вижити? Сьогодні всі змушені крутитися. Адже суспільство бідне.
Найдовше живуть ті, хто нікому не заздрить
— Який ви бачите взаємозв’язок характеру людини з тривалістю її життя? Подейкують, що заздрість, ревнощі, підлість укорочують роки.
— Поза сумнівом. Є навіть статистика. Найдовше живуть ті, хто нікому не заздрить. А також добрі люди, котрі доброзичливо ставляться до тих, хто їх оточує.
— Ваш товариш академік Вадим Євгенович Лашкарьов казав, що «існує інша фізика. Іноді вона замикається на нашу, і тоді відбуваються дива». Як ви ставитеся до електросенсорики, психотропної зброї? Деякі фахівці навіть пов’язували відносне умиротворення, спокій населення під час подій 1991 року з нібито масовим «утихомиренням» настроїв людей, їхньої психіки якимось секретним зомбуванням. Чи можливо це практично на великому «піддослідному масиві»?
— Я цими питаннями дуже цікавлюся. Цілком у курсі справи, з огляду на велику науку. Так, психотропну зброю розробляють у всіх країнах. Наше КДБ, союзне Міністерство оборони надто цим цікавилися. Секретили екстрасенсів, гіпнотизерів. Але нічого досягти серйозного не вдалося. І на Заході нічого немає. Бажане видається за дійсне. А роботи тривають. Не можна сказати, що це безнадійно. Але щоб усю країну «загіпнотизувати» — абсолютна нісенітниця.
Що ж стосується екстрасенсорики, то вона, звичайно, існує, але в жодному разі її не можна перебільшувати. Тим паче, коли кажуть, що екстрасенс рак вилікував. Це цілковита нісенітниця! Ніколи я не зустрічав доказів, а за свою 55-річну лікарську діяльність, повірте, я багато чого бачив. І особливої «могутності» екстрасенсорних методів лікування я не помічав. Змагатися з нашою раціональною медициною вони не можуть. Те саме можна сказати про лікування травами. Травами можна вилікувати — так, — але їхнє передозування (а дозу підібрати надто складно, адже ростуть вони в різних місцях) може так само завдати шкоди, як і традиційні медпрепарати.
— «Не може людина утримуватися на вершині Духу, залишаючись на самоті без нагляду з боку Вищої Ідеї». Це ваші слова, Миколо Михайловичу. Ви вірите в Бога, у потойбічне життя?
— Якщо б вірив у Бога, то як би мені було добре! Адже в чому виражається віра в Бога? У тому, що немає смерті. Людина, яка глибоко вірує в Бога і вважає до того ж, що вона більш-менш веде правильний спосіб життя, що вона не такий вже великий грішник, упевнена, що після смерті переселиться в інший світ. Смерті як знищення всього для віруючого не існує. Для людини будь-якої релігії. У цьому головна суть релігії. А вона — велика сила. Тому що в людей є потреба вірити в щось. Людина — стадна істота, і їй потрібно вірити у ватажка, так само як дитині треба вірити своєму батькові, поки не стала на самостійні ноги. «Бог за нас не зробить, але, можливо, допоможе зробити самим». Як бачите, цілком необразливе формулювання й усіх влаштовує. Ідея Бога стала матеріальною, тому що впроваджена в нейрони нашого мозку. Як ідея соціалізму. Утопія, але матеріальна...
— Одне слово, ви стверджуєте: Бога вигадали?
— Так. Але він зафіксований у нейронах мозку мільярдів людей, розтиражований у книжках і цим, повторюю, став таким самим матеріальним, як природа чи техніка. Отже, у генах більшості людей, але не всіх, є рецептори віри в добро, є потреба в ідеалі. Пояснення — тільки в «біологічності» ідеї доброго Бога. Вона стала наймогутнішою матеріальною силою з величезним позитивним впливом на суспільство. Пропагувати свій атеїзм я не буду, а пропаганда релігії, поза сумнівом, корисна. І те, що комуністи знищили релігію, — цим було завдано набагато більшої шкоди, ніж колективізацією, репресіями...
— Чи не в цьому криються причини надмірного егоїзму та агресивності людини, її жорстокості?
— Людина, поза сумнівом, найагресивніша у тваринному світі, більш жорстока. Але оскільки еволюція дала їй розум, вона ще й винаходить. Може тренувати свої думки, будь-які емоції, жорстокість зокрема. А може тренувати і миролюбство, і шляхетність. Свою шляхетність людина проявляє не більше, ніж будь-яка тварина стосовно до свого виду. Егоїзм і жадібність занадто в ній сильні, щоб розраховувати на безхмарний прогноз. Свобода, приватне підприємництво сприяють егоїзму, і тільки релігії об’єднують людей, наполегливо нагадуючи про милосердя.
— Чому ж таку людину, агресивну, заздрісну та егоїстичну, природа терпить?
— Принцип живого розуму — примат задоволення. Звичайно, людина працює на родину, на суспільство, навіть на майбутнє, але все тільки тому, що це приємно їй самій. А з другого боку, нею рухає вічна незадоволеність, яка штовхає на нові зусилля, — знову-таки для досягнення ефемерного щастя. Біологічна сутність людини ввійшла в суперечність із силою розуму... До прямої загрози біосфері й людству ведуть наші жадібність, лінощі, прагнення до лідерства, які стимулює цивілізація...
— Де ж вихід? Повернення до кам’яного віку? І в чому суть вашого вислову: «Людство погублять мільярд м’ясоїдів і півмільярда автомобілістів»?
— Я сказав це надто концентровано і грубо. Якби європейці та американці їли м’яса стільки ж, як у Південно-Східній Азії, — дуже мало, то їм на душу населення було б досить 300 кілограмів зерна на рік. А в цивілізованому суспільстві європейського зразка на людину в рік потрібна тонна. Утричі більше! Куди воно йде? На виробництво м’яса. Дефіцит їжі визначається передусім тим, скільки з’їдається м’яса й м’ясопродуктів, тому я кажу, що м’ясоїди погублять цивілізацію. А автомобілісти отруюють повітря... Та найголовніше — розмноження. Доки не зупиниться зростання населення в Африці та Азії, людство перебуватиме під страшною загрозою. Вони дають два-три відсотки щорічного приросту!..
Єдиний порятунок, який бачу, — це зростання освіченості, культури. Скорочення народжуваності прямо визначається культурою. Тільки-но жінка стає культурнішою, вона менше народжує. І контроль за приростом населення треба підсилити. Китайці притиснули... Але це складно. Людина, як і раніше, живе своїми тваринними інстинктами. Потреба в їжі, лідерстві, як і сімейні потреби, надто сильні... Біологічно людина дуже жадібна, від багато чого в «своєму єстві» відмовитися добровільно не може.
— І довгоочікувана демократія тут не допоможе?
— Демократія — поняття кількісне. Вона корисна лише в оптимальних дозах. Надлишок її веде суспільство до втрати стійкості, а брак її зменшує щастя волелюбних громадян і гальмує економіку та науку.
— Святослав Федоров, ваш колега-мікрохірург, запрограмував, за його словами, своє життя, стверджуючи, що він знає рік своєї кончини. Ви теж у думках відміряли свій термін?..
— Якби у мене не було стимулятора й пороку серця, то я більш-менш упевнено сказав би, що доживу до 90 років. А так у будь-який момент мій експеримент може закінчитися... Та й життя втратило гостроту інтересу. Біологічні потреби відпали, суспільні — значно зменшилися, тому що роль моя в суспільстві змінилася, професійна улюблена моя робота відпала. Марнославство мене не підштовхує. Що в мене залишилося? Із всіх потреб залишилися тільки цікавість і читання, а цього обмаль. Так, ще «інша фізика» — екстрасенсорні явища — хвилює.
Хотілося б дізнатися, чи є щось реальне за всім цим галасом. Не уточнюватиму, але пульсує таємна надія: а раптом виявиться Бог? Така специфіка розуму. Знаю, що нічого немає, а все-таки думаю... Вигадати б собі Бога, повірити й одразу одержати всі відсутні сенси. Залишається тільки подивитися на себе збоку й посміятися: «Саме час іти в скит!»
...На хвилину в кімнаті запала тиша, на сухорлявому, обвітреному обличчі Амосова, завжди серйозному, навіть суворому, з’являється ледь помітна усмішка:
— А все-таки для мене сенс в експерименті з омолодження є. Іншим також раджу пошукати...
— Миколо Михайловичу, дозвольте останнє запитання: як вам, академіку і Герою Соцпраці, всесвітньо відомому вченому, уславленому кардіохірургу, який врятував життя сотень і сотень хворих, живеться в цей нелегкий час для України?
— Загалом матеріальний достаток непоганий. Я почесний директор Інституту серцево-судинної хірургії, там мені платять майже 22 мільйони карбованців (понад 100 доларів на той час. — С.П.). У мене і в дружини пенсії — як у всіх учасників війни. Потреби невеликі. Харчування обмежене, тому що більшого не можемо дозволити через здоров’я. Одягу всілякого старого повно. Я як Герой нічого не плачу за ці величезні хороми. Кажуть, в Америці за таку квартиру треба на місяць викладати 2–2,5 тисячі доларів. А що стосується кардіостимулятора, якого мені вшивали в нашому інституті, — то це подарунок фірми «Інтер медікс». Прошу передати велике спасибі її представнику Вадиму Архипову. Де б я міг нашкребти 6 тисяч доларів? Так, саме стільки коштує ця штуковина...
Прощаючись, Амосов обмінюється зі мною міцним рукостисканням. Я бажаю йому на завтрашній ранок сприятливої для бігу погоди.
БЕСІДА ДРУГА
Друга й остання наша зустріч із цією могутньою, унікальною Людиною, наукові та філософські твори якої перекладені десятками мов світу, відбулася десь за півроку до відходу Амосова на інший виток життя. Я заїхав за ним, як і домовлялися, прямо до будинку. Дружина Ліда і дочка Катерина вже супроводжували Миколу Михайловича на сходовий майданчик. З другого поверху, де його квартира, він спускався обережно, але без моєї допомоги. Кілька місяців тому у нього стався інфаркт. До клапана на серці, шунтування серця і кардіостимулятора, якого він носив уже 16-й рік, додалося зненацька і це. Але, судячи з усього, легендарний хірург і вчений гідно переносить наслідки хвороби, а йому вже 89-й рік.
У колишньому директорському кабінеті Інституту серцево-судинної хірургії, більш відомому в Україні як «амосовський» (він очолював його 45 років), все так само, як було 15 років тому. Тоді Амосов вирішив припинити оперувати хворих і поступився місцем молодому спадкоємцеві, нині досить авторитетному в науковому світі хірургу Геннадію Книшеву. На дверях ліворуч напис — «Директор». Кабінет з табличкою «М.М. Амосов» — праворуч, у цій самій приймальні. Єдине, що впадає в око, — у кабінеті Амосова стало тісніше через безліч книжок і журналів.
— Миколо Михайловичу, може, інфаркт ви забезпечили собі гантелями і надмірними тренуваннями? Або причина в якомусь стресові?
— Прихопило 7 січня. Без жодного приводу. Довелося трохи посачкувати, але вже через півтора місяця знову повернувся до активних фізичних навантажень. Щоправда, тепер 10-кілограмове залізяччя боюся тягати. Займаюся легшими. Та й ступінь інтенсивності зменшив. Але тисячу гімнастичних рухів роблю.
— Від гіршого результату врятували, ймовірно, гени?
— Гени тут, напевно, ні до чого. Батьки мої померли в 50 років. Батько не дожив до цього віку, а мати трішки пережила. На спадковість не розраховував. Зі старістю доводиться боротися самотужки.
— Але генетична програма, закладена батьками і предками, як стверджують, пов’язана з тим, чи довго нам жити. Щоправда, наші гени нібито тільки на одну третину відповідають за це.
— Якщо в людини не трапляється серйозної патології, то генетична спадковість справді відіграє свою роль у тривалості життя. У будь-якому разі потрібно вести нормальний спосіб життя, серйозно займатися фізичними навантаженнями, не об’їдатися.
— А як психологічний стан людини? Скажімо, її зосередженість на своїх болячках?
— Немає нічого шкідливішого для здоров’я, ніж зацикленість на ньому. Хворобам треба запобігати і фізично, і психологічно. Треба завжди казати собі: «Я здоровий», «Я абсолютно здоровий» — і не перебільшувати недугу.
— Схоже, ви почали і медитувати?
— А що, самонавіювання — велика справа. Медитація відкриває можливості придушення розумом фізичних страждань. Як і раціон харчування. Нині я додав до нього більше фруктів. Чотири яблука на день, кілька мандаринів чи один апельсин. Коли є свіжі ягоди — теж додаю.
Шість років тому, коли ми востаннє зустрічалися з цією непересічною людиною, він надавав перевагу вареній картоплі, квашеній або свіжій капусті, огіркам і помідорам. І тепер це улюблена їжа вченого. Але якщо раніше він дозволяв собі в день з’їсти шматочок м’яса, то сьогодні практично його виключив. Максимум — півкотлетки. Відмовився від масла. Хліб їсть, тільки коли дозволяє вага. Все життя тримав вагу в діапазоні 55–58 кілограмів.
— Найчарівніша сила на землі — любов, любов до людей. Але добра людина, як підмічав Ключевський, не так той, хто вміє робити добро людям, як той, хто не вміє робити зла. Злість, підлість укорочують життя?
— Добра людина, за логікою, має жити довше. Це пов’язано з тим, що у добрих людей настрій кращий, психологічно вони витриваліші. Вони належать до оптимістів. А якщо оптиміст не зловживає «принадами» нашого цивілізованого життя — обжерливістю, застіллями й, скажімо, саунами з випивкою, то він, поза сумнівом, живе довше від злої людини.
— А взагалі, що, на вашу думку, прискорює старіння людини? Ми так і напишемо в газеті: Амосов закликає — менше їсти, менше пити, менше займатися сексом.
— Стоп. Проти сексу я ніколи не виступав. Найголовніше, що забезпечує активне довголіття, — фізична праця, фізичні навантаження, підтримка тіла в одній вазі. Вага має бути однакова все життя. Було в тобі 65 кг у 18 років — стільки має бути і у 80. Навіть менше. Адже старість вчиняє з нами злий жарт: у старих відбуваються такі гормонні зміни, в результаті яких розсмоктуються м’язові білки. Це спостерігається принаймні після 80. От я роблю, здавалося б, потужну гімнастику, а які в мене м’язи?! Хіба вони повинні бути такими після двох тисяч рухів?
Амосов простягає мені свої жилаві, худі кисті. Я пробую на дотик біцепс його правої руки. Звичайно, вона не така тверда, як у каратиста чи 20-річного гімнаста, але й слабкою я її не назвав би... Знаменитий хірург завжди був скромний.
— Миколо Михайловичу, дай Боже, щоб у всіх, кому під 90 років, були такі м’язи. Але дозвольте повернутися до попереднього запитання: активність і регулярність сексуальних відносин між чоловіком і жінкою вкорочують чи подовжують життя?
— Чи впливає секс на тривалість життя? Сексуальність — необхідна частина біології людини, корисність її не треба доводити. Але в людині все дуже гармонійно. Не можна сказати, що якщо чоловік через певні фізичні недуги не має можливості жити статевим життям, то це призведе до передчасної смерті. Це не так. Можна прожити і довго. Ця функція дітородна, вона покликана продовжувати рід людський. У тваринному світі так і відбувається. А людина зробила із цього насолоду. Стимулювання чи пригнічення цієї функції йде через психіку. Людина, котра позбавлена цього задоволення, звичайно, зубожіла, психологічно зубожіла. Її настрій також «в’яне». Але зайва сексуальність, поза сумнівом, шкідлива.
Надмірний секс психологічно шкідливий і тому, що він руйнує сімейне життя, сприяє зрадам.
— Так, але якщо між чоловіком і дружиною повна гармонія, якщо вони, скажімо, постійно жадають одне одного?
— Гармонійність і затребуваність, хоча б які вони були, не потребують статевої близькості більш як раз на день, та і то не щодня. Настає адаптація, отож задоволення від цього дедалі менше. Чим позитивний безладний секс: часто змінюються суб’єкти, емоційність різна. Тому і кажу, що зайва сексуальність шкідлива. Щастя немає, шлюби розвалюються. А взагалі щоб зняти стрес, не треба шукати жінку, не треба напиватися: бери, приміром, гирі й тягай їх. Стрес — це приплив адреналіну, він одразу мине. Хоча випити іноді й корисно.
— Влада старить чи молодить людину? Під вашим керівництвом майже піввіку були сотні людей. Чи не це додало вам років?
— Успішна влада дає масу задоволення. Якщо, звичайно, людина, наділена владою, шляхетно й уміло нею користується, добре, ефективно управляє підлеглими, і люди її за це поважають, дякують. Влада — один з чинників душевного комфорту. Це те саме, що гарне харчування, правильний режим. Тому влада може сприяти подовженню життя людини.
— Прагнення лідерства, постійне бажання бути першим, у всіх завжди на видноті — потребують, як і влада, постійної концентрації енергії, розумових здібностей. Не думаю, що це погано для здоров’я.
— Вдало реалізоване лідерство, як і успішна влада, повторюю, сприяють подовженню життя. Але є лідерство обмежене. Прагнення бути першим, найкращим не обов’язково завжди поєднано з високим інтелектом і високою працездатністю. Нерідко лідерство перетворюється на самоціль, просто на чвари. Такий «лідер» і щастя не зазнає, і тривалість його життя коротка. Буває погана дружина, у якої стільки лідерства, що замучить усю родину й близьких, але це не означає, що вона сама довго житиме. Лідерство — риса, відокремлена від інтелекту.
— Якщо завели мову про інтелект, то скажіть: розумово активне життя впливає на довголіття?
— Дуже впливає і, поза сумнівом, подовжує життя людини. У нашому мозку, у лобовій частині голови є ділянки, у яких зберігаються так звані первинні стовбурні клітини. Їхня відмінність у тім, що вони розмножуються попри вік. Триває постійний процес відновлення нервових клітин, які підтримують активність кори головного мозку. Ці ділянки первинних стовбурних клітин (у тварин їх немає), які дають потомство і нові зв’язки, сприяють накопиченню інформації та напрацюванню розумних висновків. Ось чому старі люди мудрі, хоча їх, як і мене, під час руху хитає: ці клітини на фізичний стан не впливають.
Великі гроші не гарантують тривалого життя
— Багато хто вважає, що обмежувати себе в харчуванні, виснажувати фізичними навантаженнями — марна справа: головне — треба мати в житті мету, сенс свого існування, стрижень, заради якого варто жити. І це дає людині здоров’я, подовжує життя. Чи не так?
— Не зовсім подовжує. Але громадська затребуваність, поза сумнівом, робить людину щасливою. Це зовсім точно. Людина — суспільна тварина, про це ще Аристотель зазначав. І громадське життя людини має велике значення. Тому мені не надто подобається, коли сьогодні на перший план ставиться особистість, а потім держава, суспільство. Це глибоко хибна ідея. Філософія переважання особистого над суспільним дуже збиткова, навіть небезпечна. Егоїст теж може бути по-своєму щасливий — переспав, випив, наївся досита, але чи це справжнє щастя?
— А щаслива людина довго живе?
— Цього я не можу стверджувати.
— «Старість — зима для невігласів і час жнив для вчених». Такі слова приписують Вольтерові. Ви з ним згодні?
— Не згоден. Поняття жнив для вчених, про яке говорили вчені XVIII століття, з нашим часом не сумірне. Тоді справді в 60 років людина була зріла. Тривалість життя була менша. Тепер, коли старість відсунулася до 80–90 років, казати, що в цьому віці людина мудріша, неправильно. Справжні відкриття робляться в досить молодому віці. Старенькі лише систематизують свої знання, оформлюють, приводять у гармонію, але не роблять відкриттів. Пам’ять погіршується...
— А чим можна пригальмувати процес старіння мозку? Вітамінами, дієтою?
— Не впевнений. Найголовніше — не допустити атеросклерозу. Це веде до загибелі нервових клітин і явної деградації мозку. Але зі склерозом можна запросто боротися — не вживати жирів, особливо тваринних. Тільки-но холестерин підвищився — склероз забезпечено.
— Так, але для більшості українців основна їжа — саме те, що веде до склерозу: хліб, молочні продукти, дешеві жири, сало. Цитрусові та яблука не всім по кишені. До речі, поняття «багатство–бідність» і «довгожительство» тісно взаємопов’язані?
— У «радянських громадян» досвіду в цьому немає. Гадаю, що гроші в якогось Форда, поза сумнівом, подовжували йому життя, тому що вони служили засобом ефективної лідерської діяльності. А у гоголівського Плюшкіна його багатство і скнарість укорочували життя. Біднякові, звичайно, погано. Середня забезпеченість, на мою думку, — саме те, що треба...
— Англійська приказка гласить: «З роками ти стаєш не старшим, а кращим». Як би ви могли прокоментувати це?
— У християнському світі це справді так. Для кожного смертного наближається кінець. Незабаром треба відповідати. З віком людина стає у своїх вчинках мудріша, тверезіше і виваженіше оцінює себе і оточення, зважає на можливий суд...
— Миколо Михайловичу, ви самі підвели мене до того запитання, яке я хотів поставити на прощання. «Не може людина утримуватися на вершині Духу, залишаючись на самоті без нагляду з боку Вищої Ідеї». Це ваші слова. Чи змінилося за останні роки ставлення Амосова до Бога, до потойбічного життя?
— Нічого не змінилося. Я дуже хотів би повірити в Бога, повірити по-справжньому. Тому що жити віруючому набагато ліпше, ніж невіруючому. Але не бачу місця для Бога як вищого створіння, що все бачить, управляє всім нашим життям, нашими вчинками. У такого Бога я не вірю. Бога люди вигадали. Не випадково. Віра в Бога надзвичайно важлива для суспільства. Особливо тепер. Суспільству потрібна якась ідея, яка б утримувала людей від поганих вчинків, щоб вони порівнювали свої дії з якимись зразками. Якщо людину позбавити такого універсального регулятора правильної громадської поведінки, то через руйнівні інстинкти, які закладені в людській натурі, ми всі поб’ємося, і жодне суспільство не зможе нормально існувати, протистояти зростанню агресивності з усіх боків...
На хвилину в кабінеті М. Амосова запала тиша. За дверима чути голоси тих, хто прагнув побачитися з ним. Злегка поправивши свій слуховий апарат, Микола Михайлович завершує нашу бесіду:
— Фізичного Бога немає, але ідея Бога є. Вона абсолютно необхідна. Без ідеї Бога не буде міцної моралі, стійкого суспільства. До Бога, зазначу, ми ще не повернулися — лише намагаємося повернутися...