Для багатьох дніпропетровців останнім часом стала звичною така картина: на вході до супермаркету стоять жіночки з магазинними візочками та надписами «Підтримаємо українську армію!» Вони збирають від небайдужих покупців товари для бійців. А щоб ця допомога не була стихійною, жінки роздають листівки з переліком того, що конче потрібно в зоні АТО. «Насамперед бійці просять привезти їм цигарок. Також потрібні чай-кава, рибні та м’ясні консерви, шоколад, який додає сили, багато трусів, шкарпеток, бо прати на війні ніде, засоби гігієни — зубні щітки, пасти, креми для гоління», — пояснюють Тетяна й Олена з Волонтерського жіночого батальйону Дніпропетровська.
Бабусі пишуть молитви, а діти — листи з малюнками
У батальйоні неписане правило: грошей не беруть! Тільки речі, продукти, засоби гігієни. Цим вони і відрізняються від шахраїв та охочих заробити на благодійності. Відвідувачі супермаркетів спершу запитують у волонтерок, що найбільше потрібно, аби відразу ж купити. Дехто, попри відмову, наполегливо пропонує гроші — немає часу йти за покупками.
А бувають і такі, що обурюються і навіть ходять до адміністратора супермаркету з вимогою заборонити волонтеркам стояти в магазині.
«Є тут у нас криклива бабуся, — розповідає Тетяна, — яка інколи з’являється і волає: «Навіщо в простих людей збирати? Хай можновладці допомагають, у них мільйони!» Щоправда, такі агресивні трапляються нечасто — приблизно на 20 бабусь одна. Більшість стареньких пишуть і приносять молитви для порятунку наших бійців, а діти — малюнки. Солдати дуже вдячні за такі подарунки, вішають їх на стінах у наметах, бо там у них інші цінності».
Пів на дев’яту вечора. По зібрану волонтерами допомогу приїхала одна з координаторів жіночого батальйону Наталія Холодова. До речі, машини в батальйоні використовують власні чи на волонтерських засадах — люди самі телефонують і пропонують безкоштовну допомогу. Зібраний крам везуть на спеціальний склад (приміщення безоплатно надав один з міських депутатів), а вже звідти він потрапляє до армії: волонтери доставляють продукти й речі у військові частини, а потім бійці забирають їх у зону АТО. Іноді вояки самі присилають посильних. Пані Наталія поспішає, бо на склад ще мають приїхати по «гуманітарку» з батальйону «Крим». Їй телефонують: назавтра о п’ятій ранку треба встигнути відвезти бійцям од?нієї з військових частин, які вирушають у зону бойових дій, дуже необхідні їм розвантажувальні жилети. Домовляємося поїхати разом.
За два дні був прилад нічного бачення
На ранок водій-волонтер Олександр Сінчук забирає зі складу допомогу для військових і нас — трьох Наталь (мене й координаторів жіночого батальйону Наталію Коваль і Наталію Холодову). Поспішаємо до військових. Дорогою Олександр розповідає про те, як мешканці його багатоповерхівки організували волонтерську діяльність: «Збираємо допомогу для армії і на роботі, і вдома. На будинку розмістили оголошення про те, що саме потрібно бійцям. Потім звітуємо: «Дякуємо! Ваша допомога пішла до таких-то військових». У нас діє ОСББ, успішно керує всім колишня директор школи. До нашої ініціативи долучилися ще чотири сусідні будинки».
Дві Наталі показують записки-сюрпризи, які вони підготували для військових і покладуть їм у кишені жилетів. Наприклад: «Дорогий друже, молюся за тебе, повертайся живим!», «Дякуємо за те, що ти там, а в нас тут мирне небо. Ти наш захисник і наш герой! Повертайся з перемогою!». І підпис: «З любов’ю, Волонтерський жіночий батальйон Дніпропетровська».
Волонтерки кажуть, що їм дуже щастить на хороших людей: до них звертаються багато охочих допомогти українській армії. У жіночому батальйоні склався колектив, який працює постійно, та є багато людей, котрі допомагають час від часу, за можливості.
Нещодавно на своїй сторінці у ФБ волонтерки зробили такий запис: «Два дні — дві тонни гуманітарної допомоги! Дніпропетровці! Це стало можливим лише завдяки вам! За 29—30 липня Жіночий батальйон передав на допомогу українській армії близько двох тонн продуктів харчування, намети, рюкзаки, інструменти. «Гуманітарку» отримали бійці 93-ї аеромобільної бригади. Вчора частину допомоги було відправлено на Краматорськ. Ми вдячні всім, хто до нас долучається. Лише завдяки вашій довірі до нас і зібраним коштам ми змогли закупити такі необхідні для наших вояків намети, рюкзаки, каністри, інструменти, примуси тощо. Також ми висловлюємо подяку магазинам і підприємцям, які роблять нам знижки, коли дізнаються, що ми допомагаємо українській армії».
Буквально через два дні після того, як у соціальних мережах з’явилося повідомлення, що військовим терміново потрібен прилад нічного бачення, на нього зібрали гроші. Прилад коштує від 10 тисяч гривень, жіночому батальйону ж завдяки знижкам він дістався дешевше. А протягом тижня таких приладів уже було чотири!
«Після спілкування з військовими я усвідомила, що допомога харчами, амуніцією — це чудово. Але цього замало. Наколінники, якісна форма, каремати й палатки — усе це потрібно для комфорту. А є те, що зберігає ЖИТТЯ. Наближення ворога слід вчасно відстежити й запобігти його агресії. І зробити це без використання спеціальних приладів не можливо. Особливо це важливо, коли у ворога є такі засоби, а в тебе немає, і вночі ти перетворюєшся на сліпе безпорадне кошеня», — переживає за наших військових Наталія Коваль.
Повертайтеся живими і з перемогою
За розмовами час сплинув швидко. Під’їхали до КПП військової частини. Тут волонтерок добре знають, тому, привітавшись, пропускають. Ось і наметовий табір, де бійці вже завантажують машину, збираючись туди, де війна. Із собою вони візьмуть також чергову партію волонтерської допомоги: розвантажувальні жилети, маленькі сокири, дещо з провізії. «А найголовніше, заради чого ми тут сьогодні, — провести тих, кого добре знаємо, щиро побажати їм успіху. Віримо, що хлопці повернуться тільки з перемогою», — говорить Наталія Коваль.
Спілкуюся з бійцями, всі вони вже побували на передовій. Наскільки їм важлива волонтерська допомога? Чи правда, що наші військові воюють голі, босі й голодні? «Держава постачає боєприпаси і частину продовольства, сухі пайки. Інше постачають волонтери. Ми не голодні, в базових таборах працюють польові кухні, однак їжа зазвичай одноманітна, — розповідає майор Микола (імена всіх військових змінено. — Авт.). — Завдяки допомозі людей ми не голодні й не босі. Інша річ, що взуття вітчизняного виробництва не пристосоване для військових маневрів: воно швидко розвалюється, в ньому паряться ноги. Що найпотрібніше? Звісно, бронежилети. Але їх однозначно слід перевіряти, бо інколи привозять просто шматки металу».
У вантажівку якраз скидають сумки з бронежилетами. «Це «Корсари», вони не дуже якісні», — коментують бійці. — «А які ж якісні?» — питаю. Командир роти Михайло показує свій бронежилет (чеського виробництва, сьомого рівня) і пропонує поміряти такий самий. Вдягає на мене кількакілограмову металеву амуніцію, зверху — розвантажувальний жилет, у який солдати по кишенях розкладають боєприпаси. І «для цілковитого щастя» бійці дають мені в руки АКС — автомат важить 4,5—5 кілограмів. Таким чином на собі солдат носить до 30 кілограмів, ще й має в цьому швидко маневрувати. Я ж можу лише трохи постояти на місці. Бажано не рухатися, бо «поведе» у бік.
За командира Михайла, який від’їжджає в зону АТО, «на господарстві» тимчасово виконуючим обов’язки залишився 21-річний Олексій — випускник військової академії. Хлопець теж уже встиг побувати на війні. «Сьогодні особовий склад вирушає для виконання бойових завдань у зону АТО, — по-військовому чітко пояснює молодий офіцер. — Волонтери нам дуже допомагають. На польових кухнях їжа примітивна — перловку з комбіжиром та сухі пайки весь час їсти не хочеться. Тому привезені волонтерами чай, кава, тушонка нас виручають. У нашій частині служать строковики, контрактники і резервісти».
На моє запитання, чи вчать військових, як поводитися в полоні, Олексій суворо відповідає: «Вчать, як у полон не потрапляти. Я офіцер у п’ятому поколінні, тому й обрав цю професію. Мій батько казав, що не дай Боже потрапити в оточення. Тоді треба відстрілюватися до останнього і обов’язково мати при собі гранату, щоб можна було підірватися разом з ворогами». Господи, допоможи хлопцеві та його бойовим товаришам не скористатися цією батьковою порадою!
Машину завантажили, зброю отримали. Бійці розмістилися «в салоні» вантажівки — хто на невеличкій лаві, а хто й прямо на долівці. Попереду — кілька годин дороги на війну. Наостанок волонтерки дають бійцям іконку-оберіг і дитячі листи, написані в літньому таборі учнями однієї з дніпропетровських шкіл. «Діти пишуть чудові листи, — коментує Наталія Холодова. — Бажають солдатам повернутися живими, здоровими і з перемогою, обіцяють молитися за них». Читаємо разом лист від 9-річного Івана, який перейшов у четвертий клас: «Я тебе не знаю, але ти мій найкращий друг! Ти мене захищаєш. Вірю, що розум переможе, тому що добро завжди перемагає зло».