Про те, що на землях Полтавської області та частково Сумщини розташовані рештки колись могутнього протоміста часу розквіту полісів Еллади, яке сучасники називають Більське городище, а Геродот вважав однією зі столиць Скіфії — містом Гелоном, знаю не перший рік і бував там. Але ця місцина має здатність причаровувати. І ось я знову в дорозі. Поряд зі мною в авто — археолог і історик Олександр Супруненко.
— Більське городище здавна визнане вченими як одне з найбільших укріплених поселень Європи ранньої залізної доби. Площа величної фортеці становить майже 5000 гектарів. Вона оточена глибокими ровами та високими валами завдовжки понад 35 кілометрів. Понад 2500 років тому сучасник Більська Вавилон за розмірами був у п’ять разів меншим.
.jpg)
Уже століття на території городища проводять археологічні дослідження. Щороку вчені відкривають нові свідчення існування тут столичного центру давнього переддержавного утворення племен Дніпровського лісостепу України скіфської доби міста Гелона. Так, виявлено рештки вуличної забудови, господарські споруди, храми і жертовники, об’єкти різних виробництв, численні поховання у курганах тощо. На території та в околицях городища відкрито виразні старожитності інших епох української та європейської історії.
Тим часом наша автівка нарешті виїхала по крутому серпантину асфальтованої дороги до вершини плато, і перед нами постали земляні вали укріплень до десяти метрів заввишки, що захищали колись населення городища від набігів непроханих гостей. Вздовж валів тягнуться напівзасипані, колись глибокі рови, і треба було мати неабияку кмітливість і вправність, щоб подолати такі заслони. Тим більше, коли з-за них стріляли. Але нападники також чудово розумілися на військовому мистецтві: О. Супруненко каже, що в товщі решток цих валів простежуються сліди кількох етапів ремонтів і відбудов захисних конструкцій городища, які засвідчують поодинокі штурми та поновлення окремих ділянок укріплень. Якщо вірити Геродоту і дослідникам, які його тлумачили, то колись ці вали з ровами могли штурмувати і воїни перського царя Дарія I, котрі, переслідуючи скіфів, вдерлись до країни будинів і побачили місто, оточене дерев’яною стіною. Подальша виснажлива і безплідна гонитва за скіфами змусила Дарія закликати царя скіфів Іданфірса до відкритого бою. На що той з гідністю відповів, що Дарій не заважає йому вести звичне кочове життя, а випробувати силу скіфської зброї він може лише після того, як зруйнує отчі могили скіфів.
Давні знахідки бентежать серце
Олександр Супруненко звертає мою увагу на вдале місце розташування Більського городища — воно побудоване на перехресті важливих торгових шляхів, що вели від грецьких міст-колоній Північного Причорномор’я та скіфських кочовищ у віддалені райони лівобережного Лісостепу. Один з них — так званий Муравський шлях, що проліг на північ від укріплення та проходив поміж річками Ворскла і Сіверський Донець. Його інтенсивно використовували аж до часу пізнього середньовіччя. Зручними були й водні комунікації, оскільки поблизу Більська розташовані притоки цих річок та Псла.
В одному місці на схилі пагорба чіпляюсь черевиком за якийсь череп’яний уламок. Уявив: якби оце якимось дивом сканувати шар грунту під нами на глибину хоча б кілька метрів. Скільки б ми побачили тут різних старожитностей! Олександр Борисович розказує, що у фондовому зібранні переданих їхнім центром історико-культурному заповіднику «Більськ» археологічних знахідок налічується більш як 11 тисяч музейних предметів, страхова ринкова вартість яких становить кілька сотень тисяч доларів.
— Поширені тут були і ткацьке виробництво, обробка шкіри, деревини, каменю, — виводить мене із мрійливого стану голос дослідника. — Велике значення для всього Подніпров’я і південніших територій мали чорна металургія і кольорова металообробка. Але найважливішими складовими економічного життя населення Більська й округи були відгінне скотарство та хліборобство. Про садівництво розповідають знайдені зернятка яблук, груш, терносливу і черешень. Додам, що місцеве керамічне виробництво розвивалося на базі чи не найкращих у Поворсклі покладів пластичних гончарних глин, виходи яких відомі під кручами високих берегів між Опішним і Глинськом.
Принагідно він розповідає про некрополі Більського городища, кургани, яких тут понад тисяча, про те, що місцеве населення займалося рибальством, а тисячі будівельників в один сезон поновлювали фортифікаційні та гідротехнічні споруди. Між іншим, на городищі розташовані природничі об’єкти з рідкісним рослинним світом та збереженими історичними ландшафтами. Серед них на під’їзді до пам’ятки — Ковпаківський дендропарк, Барвінкова гора, легендарний так званий дуб Григорія Сковороди, гідрологічні пам’ятки: Більські джерело й озеро. Але про них, і як усе це охороняють, розповім наступного разу, коли побуваю тут теплої пори року.