ДОБРИЙ ПРИКЛАД
На Тернопіллі побачила світ своєрідна краєзнавча енциклопедія — книжка Миколи Шота
У культурному житті області поява 600-сторінкового видання «На пагорбі долі» може претендувати на одну з вагомих подій. Адже в нас не так часто народжуються творчі здобутки, де у сконцентрованому вигляді блискуче показані єдність історії, традицій, сьогодення і надії краян на краще завтра.
Отож місцеву виконавчу владу і тернопільських краєзнавців, організаторів туристського бізнесу можна привітати з непересічною подією: через погляд талановитого журналіста для прийдешніх поколінь назавжди зафіксований потужний пласт історичних колізій та оригінальної культури, яку зберіг і розвиває цей регіон.
Таку книжку, поза сумнівом, не соромно виставити на полиці в бібліотеках, покласти в подарунковий пакет туристу, запропонувати будь-якому VIP-гостю. Бо практично кожна її сторінка — концентрат життя минулого і сучасного тернополян.
Воно потужно дихає у кожному з шести розділів книги. Чи то «Роду свого звичаї», чи то «Принади Тернопілля», «З плеяди славетних», «Нашого цвіту» чи «Людина та її справа» або «Суспільство». І причина цього не тільки у вмілому виборі теми, а й у майстерному її розкритті.
Таке враження, що Микола Шот, який майже десятиріччя працює в «Урядовому кур’єрі», часто буквально проживає своє життя разом зі своїми героями. І не так важливо, хто вони — гончар Василь Бардачевський, який відродив секрети давнього промислу, колишні зв’язкові УПА Галина Дидик, Ольга Ільків, Дарія Гусяк, які десятками табірних літ заплатили за свою надію на краще життя для народу, геніальний художник Іван Марчук, ще не відкритий сповна український письменник Улас Самчук чи перший європейський міністр охорони здоров’я Іван Горбачевський, який на рідну землю з Австро-Угорщини повернувся лише бронзовим пам’ятником у Тернополі…
До безумовних плюсів видання можна додати величезну інформаційну насиченість і використання гарної мови.
«Стиль письма Миколи Шота претендує і на вишуканість, і на буйноквіття слова, яким така багата розмовна українська мова. Це стиль роздумів інтелігента-патріота над долею країни, народу і над власною долею, долею рідні, роздумів гірких і болісних, де хизування, як пише Юлія Лех, веселковим слівцем банально недоречне, бадьора емоційність безглузда. Зате в деколи песимістичній загалом канві закладено потужний інтелектуально-емоційний потенціал, високу напругу думки, щирої справедливості, аналітичної переконливості та твердості чоловічого характеру, без чого сучасну публіцистику неможливо назвати публіцистикою взагалі, — пише в передмові до книжки доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Богдан Андрушків. І далі лауреат Всеукраїнської премії імені братів Лепких зазначає: — Ще одна неповторна грань стилю автора — його оптимізм, вкритий легким флером гумору, тонкої іронії, яка іноді переходить у сарказм, що надає його роздумам печальної легкості, щирості й достовірності. Автор, як справжній лицар, не дозволяє подіям і фактам гнітити себе, а навпаки, іронізуючи над ними, домінує над негараздами, хоч би якими гіркими вони були».
Поява книжки «На пагорбі долі», просування її до читача також сприятиме подоланню комплексу меншовартості, викликаного тривалим життям українського народу у складі різних імперій, репресіями проти його кращих синів, тим страхом, що загнаний у підсвідомість голодоморами та репресіями комуністичної доби. Адже в книжці безліч прикладів, як люди із, здавалося б, непереборних обставин виходять переможцями, як вони утверджують у собі людське, високе. Нині, коли доля держави завмерла на шальках геополітичного вибору, особливо цінною є поява саме такої яскраво вираженої проукраїнської і проєвропейської книжки, яка відстоює найперше свій, національний інтерес.
ПРЯМА МОВА
Олена ОСОБОВА,
власкор «УК» у Луганській області:
— Дуже вдячна за книжку. Тепер я вечорами допізна не можу заснути — весь час даю собі слово, що прочитаю наступний нарис, і продовжу завтра. Але не виходить — читаю і читаю!.. Ви пишете так гарно, легко, підкреслюючи найкраще в людях. Навіть по-доброму заздрю — в нашому краї немає традиції таких людяних відзначень народних свят. На жаль.
Для мене особисто ця книжка — ще й відкриття української мови у всій її повноті та красі. Колись прочитала, що за Буніним головна ознака таланту письменника — «легке дихання». У вас цього сповна. Тож особисто для мене ваша книжка — це ще й «майстер-клас».
.jpg)
Євдокія ТЮТЮННИК,
власкор «УК» у Чернігівській області:
— Дуже дякую за величезне читабельне задоволення! Я дійшла до сотої сторінки, з деякими матеріалами привіталася, як з добрими знайомими: з розповіддю про Різдво у Різдвянах, а ще — про дефіцит Миколаїв у Миколаївці, про фестиваль у Борщові... Читається напрочуд легко, я б сказала — смакується. Я по-білому заздрю тому, які барвисті і красиві у ваших краях народні традиції. На моїй рідній Кіровоградщині свого часу нічого схожого й близько не було. Бо навіть найближча до мого села церква стояла далеко в райцентрі, а вперше освячену паску аж у свекрухи на Чернігівщині спробувала. Ваше Тернопілля — надзвичайно цікавий край!
Видати свої публікації окремою книжкою — мудре і дуже правильне рішення. Тим більше, що з них вийшов справжній путівник між долями і пам’ятними подіями Тернопілля. А ще — своєрідний «пам’ятник нерукотворний» нашій урядовій газеті, яка не один рік наполегливо працює на ідеєю національного відродження.