Українському суспільству бракує обізнаності щодо деталей Угоди про асоціацію з ЄС, а професійний аналіз вигоди та ризиків її підписання сприймається досить однобічно. Про це заявив голова Державного агентства України з питань науки, інновацій та інформатизації Володимир Семиноженко під час круглого столу  «Європейська перспектива України: можливості та ризики», зорганізованого Громадсько-політичним об’єднанням «Український форум» у четвер.  Хоч на той час про офіційні підсумки Вільнюського саміту ще було невідомо, учасники дискусії у своїх прогнозах не помилилися. Тому й шукали відповідь на запитання «Що далі?»

Володимир СЕМИНОЖЕНКО,
голова громадсько- політичного об’єднання 
«Український форум»:

— Відомо, що угода складається з двох частин: політичної та економічної. Зокрема економічна — це 90 відсотків  документа про зону вільної торгівлі. Тож тут виникає дуже багато різних фактів, які потрібно обговорювати не з політичною упередженістю, а економічно виважено, грунтуючись на чітких методиках економічного аналізу й оцінок, зокрема всіх інтересів, які має Україна.

У цьому контексті одним з найвагоміших інтересів та необхідністю для  нашої країни є дотації для приведення української економіки до стандартів ЄС. Україна потребуватиме коштів на ці потреби щорічно, і такі інвестиції знадобляться впродовж 10 років. Це теж потрібно обговорювати: звідки їх брати?

Водночас Україна значно просунулася саме секторально до співпраці з Європейським Союзом, щоб на рівних партнерських умовах реалізовувати різні проекти. Хоча б останній — підписання Міжнародної угоди про членство України у найбільшій за масштабами європейській організації — Європейському інституті ядерних досліджень.

Валерій ГЕЄЦЬ,
директор Інституту економіки і прогнозування НАНУ:

— Асоціація з ЄС може залишити Україну без кваліфікованої молоді, як це сталося в Польщі. Нам дуже часто наводять успішний приклад євроінтеграції Польщі. Але насправді стан справ не зовсім такий, як нам подають. Професор Вітольд Гезун, який викладає в академії Леона Кузьмінського у Варшаві, наводить у своїх дослідженнях такі факти: нині за кордоном працює 1,5 мільйона поляків. Які будуть наслідки масової трудової міграції? 

Нам катастрофічно не вистачає фахівців і кваліфікованих робітників, а це обмежує можливості для розвитку. Найздібніші їдуть, і тільки невеликий відсоток їх повернеться. Нині вони ще надсилають гроші до Польщі, але це закінчиться, коли сім’ї возз’єднаються. Вимирає цілий народ, оскільки середньостатистична полячка в дітородному віці народжує 1,03 дитини. Ось таке дослідження польського науковця.

Щодо наших реалій. Середня українка народжує 1,46 дитини, але цього теж недостатньо. Ми повинні розуміти, що у нас повторюватиметься така сама ситуація, яку пройшла успішна Польща, що навіть в умовах кризи зуміла забезпечити економічне зростання. Україна в цьому плані тепер у важчому становищі.

Я економіст, а не політик. Однак якщо в економіці домінує політика, це не завжди на користь справі.

Віктор СУСЛОВ,  
представник України при Євразійській  економічній комісії:

— Про вигоди України від підписання Угоди про асоціацію з ЄС багато говорили, однак  аналіз був неповний, бо не говорили в повному обсязі про вигоди ЄС, які він отримає від підписання цієї угоди. Поглиблений аналіз показує, що вигоди Євросоюзу можуть виявитися більш значними, ніж вигоди України.

Створення зони вільної торгівлі та взаємне скасування імпортних мит завжди вигідніше більш конкурентоспроможній  економіці. Звідси виникає реальна загроза, що більшість українських виробників в умовах зони вільної торгівлі з європейськими виробниками не витримають відкритої конкуренції, й це може призвести до зупинки тисяч підприємств та  виникнення масового безробіття в Україні.

ЄС отримає значне розширення ринку збуту своїх товарів, а українські виробники можуть втратити внутрішній ринок. ЗВТ потрібно створювати із приблизно рівними за конкурентоспроможністю.

Елла ЛІБАНОВА,
директор Інституту демографії  і соціальних досліджень:

— Досвід 90-х років минулого століття і досвід нинішньої кризи переконує, що миттєвого сплеску безробіття в Україні не буде. Завжди, коли людей звільняють, є економічна і ментальна складові. Наші роботодавці не йдуть на те, щоб оголосити масовий локаут. Тому не очікую миттєвого зростання безробіття в будь-якому разі.

А міграційні процеси визначаються не стільки становищем країни-донора, скільки ємністю ринку праці країни-реципієнта. Тобто чи поїдуть наші люди до Голландії, Франції чи Німеччини працювати, залежить не стільки від бажання нашого населення, скільки від того, чи будуть готові відповідно голландські, французькі чи німецькі підприємства брати їх на роботу.

Українська робоча сила досить кваліфікована і затребувана в розвинених країнах, тому частина українців працюватиме в Європі. Завдання в тому, щоб ці люди повернулися назад, а не залишилася за кордоном назавжди, ускладнюючи демографічну ситуацію в Україні. Мій заклик до політиків пов’язаний із тим, щоб прорахувати всі можливості захисту українських мігрантів як за кордоном, так і після повернення. Щоб, повернувшись за 10—15 років,  вони, приміром, отримали тут належну пенсію.

Андрій  ЄРМОЛАЄВ, 
директор Національного інституту стратегічних досліджень:

— Нині важливо визначитися, чого ми прагнемо: налякати і зупинитися чи зрозуміти і рухатися далі. Ситуація, пов’язана з так званою паузою, виявила по-перше те, що в євроінтеграції є своя вартість — як кількісна, так і якісна. По-друге, активна частина українського суспільства продемонструвала, що готова нести відповідальність за подальші євроінтеграційні зміни у країні. Водночас євроінтеграційний період засвідчив: пострадянську трансформацію України досі не завершено.

І ті глибинні зв’язки та залежності, які виявилися під час формальних прорахунків зони вільної торгівлі не лише з Євросоюзом, засвідчили, що частина комплексу колишньої економічної системи, спільність укладів та психологічна залежність ще даються взнаки.

Водночас усі ці моменти можна було заздалегідь прорахувати, якби перемовини вели не лише політики, а й представники бізнесу, секторальних об’єднань, профспілок тощо. Адже саме вони «замовники» тих зрушень, які звуться євроінтеграційними реформами.

Олег УСТЕНКО,
виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера:

— Завдяки взятій  урядом паузі Україна отримує додатковий час на підготовку документа на вигідніших для себе умовах. Зокрема отримає можливість вести переговори про надання фінансової та технічної допомоги у процесі імплементації норм асоціації та зони вільної торгівлі, а вітчизняні виробники отримають додатковий час на ознайомлення та адаптацію до нових стандартів і регламентів.

Гадаю, робота повинна розпочатися негайно, відразу, просто зараз — за результатами Вільнюського саміту. Робота повинна йти різними напрямами, незалежно від того, який політичний вектор здається переважним, — тим більше, що вектор євроінтеграції закріплено в українському законодавстві. Мають бути чіткі переговори з європейською стороною.

Ми повинні хотіти двох важливих речей. Перше: нам потрібно розширювати період імплементації технічних, фітосанітарних норм, регламентів. Друге: слід продовжувати діалог із приводу фінансової підтримки.

Україна має пройти такий самий шлях, який свого часу проходили країни — кандидати на вступ до Європейського  Союзу.

Якщо підприємства не підносять себе до цих стандартів, вони не зможуть продавати свою продукцію не тільки на території Європейського Союзу, а  й після закінчення імплементаційного періоду тут,  в Україні. Постає запитання: хто з іноземців зможе на це дати гроші? Та ніхто. На що максимум можуть дати гроші, щоб на державному рівні перекласти ці стандарти українською мовою та донести їх до кожної компанії.

ДОВІДКА «УК»

Потенційні витрати на адаптацію України до законодавства ЄС оцінили в майже 160 мільярдів євро, з огляду на витрати Польщі, Чехії, Словаччини та Угорщини. Такі дані дослідження, проведеного Інститутом економіки і прогнозування НАНУ, оприлюднили на круглому столі  «Європейська перспектива України: можливості та ризики».  Науковці додали всі витрати в цих країнах, поділили їх на середню чисельність населення в 1991—2013 роках, а потім помножили на 45,5 мільйона українців.

Додатково отриману суму помножили ще на коефіцієнт 1,5 (+50%), зважаючи на «структурні чинники»: стан соціальної інфраструктури, зношеність основних фондів порівняно з досліджуваними країнами тощо.

Згідно з документом, питомі витрати на душу населення у відібраних чотирьох країнах різняться від 776 євро в Чехії до 5,1 тисячі євро в Угорщині за 23 роки.

При цьому на витрати східноєвропейської «четвірки» в період після підписання ними угод про асоціацію з ЄС (з 1991 по 1994 рік) до вступу в ЄС 2004-го належить 13,5%, тоді як решта суми — вже на період після того, як вони стали членами Євросоюзу. (За матеріалами Інтерфакс-Україна).

Насамкінець. Справді, як не можна розігнатися без ризику для життя на допотопному авто, так і  неможливо відразу «в’їхати» в Європу на «совковій» економіці. Якщо власники українських підприємств негайно не візьмуться за модернізацію, того, що приносило прибуток протягом двадцяти років, однак приречене не витримати конкуренції в майбутньому, то жодна відстрочка не допоможе. Проте  політикам дедалі важче буде обгрунтовувати свої дії. 

Нині дедалі частіше говорять про особливий шлях України. Намагаються приміряти до нас південнокорейське чи мексиканське лекало, забуваючи про особливе геополітичне розташування країни. А, між тим, законів фізики ніхто не скасовував. Тому важко не погодитися з політичним психологом Дмитром Видріним, який, виступаючи на «круглому столі»,  зазначив:  як більша маса всмоктує меншу, так і нас рано чи пізно «засмокче» Євросоюз. Сподіваємося,  у  хорошому розумінні слова. 

Сторінку підготувала Оксана ГОЛОВКО, «Урядовий кур’єр»