Вкрасти можна не лише гроші, а й… думки. Тільки в першому випадку грабіжник ризикує потрапити за ∂рати, а в другому — принаймні донедавна, такий злочин сходив з рук. А надто — завжди приховувався. Проблему тотального існування інтелектуальних крадіжок в Україні замовчували впродовж десятиліть.
Тож Міністерство освіти і науки оголосило боротьбу з плагіатом — у відомстві працюють над створенням єдиної бази наукових текстів, що буде введена в дію вже у вересні. Втім, чи готові університети плекати академічну доброчесність та яке покарання чекає на плагіаторів, дізнавався «УК».
Тест на автентичність
Не секрет, що раніше плагіат для багатьох був нормою: хтось свідомо копіював тексти з інтернету, інші «позичали» розумні вислови, дослідження, зібрані кимось дані, «забуваючи» посилатися на джерело. Щоправда, чужі думки присвоювали не лише студенти під час написання численних рефератів, курсових робіт. У гонитві за науковим ступенем у серйозніших працях — дисертаціях — відвертого плагіату не цуралися викладачі, науковці, навіть високі чиновники.
Земля під ногами псевдонауковців захиталася ще два роки тому, коли, запроваджуючи реформу в галузі, до Закону України «Про вищу освіту» внесли важливу норму: публікувати дисертації онлайн. Адже зрозуміло, що публічність, оприлюднення наукових текстів — найкращі ліки від пандемії плагіату. Проблема вийшла назагал, і зворотного шляху вже не було: науковці, в дисертаціях яких виявили плагіат, залишились без наукових ступенів. Саме тоді і студенти, і викладачі почали замислюватися, що чинити інтелектуальну крадіжку неправильно, що це не норма, а навпаки — грубе порушення.
Водночас завдяки запровадженню публічності захисту за два роки провідні університети вже створили власні невеликі бази академічних текстів і здійснюють антиплагіатну перевірку наукових робіт, принаймні в межах свого навчального закладу. Втім, визнають, що не мають з чим порівнювати. «Допоки нема з чим порівняти, будь-яке програмне забезпечення не гарантуватиме якісного результату, — зазначає перший заступник міністра освіти і науки Інна Совсун. — Тому ми понад півроку працювали над новим проектом: створенням Національного репозитарію академічних текстів — єдиної бази всіх наукових робіт».
Відомо, що база дисертацій є в Національній бібліотеці ім. Вернадського — хто захищається, здає свою наукову роботу до архіву. «Раніше аспірант чи докторант мав особисто сюди приїхати і за невелику суму переглянути роботи, схожі за тематикою, але це вибірково і неефективно, — розповідає «УК» проректор з наукової роботи Національного університету «Львівська політехніка» Наталія Чухрай. — Такий аналіз допомагає в науковому дослідженні, але не у відстеженні плагіату. Також при Вищій атестаційній комісії діє система, за допомогою якої наукову роботу перевіряють на плагіат. Цим займається комерційна фірма, якій треба заплатити чималі гроші — рік тому така послуга коштувала 4 тисячі гривень. Натомість слід зробити перевірку на плагіат на державному рівні, а не щоб одна приватна компанія надавала послуги за шалені гроші».
За словами Наталії Чухрай, «Львівська політехніка» вже другий рік поспіль має свій репозитарій — його наповнили текстами робіт, що захищалися 2—4 роки тому. Виш співпрацює з компаніями, які надають послуги з перевірки текстів: роботи звіряють з тими, що містяться в базі, а також в інтернеті. Причому перед захистом на наявність плагіату перевіряють не лише дисертації, а й роботи бакалаврів, спеціалістів і магістрів. «Але ж списують не тільки з наших робіт, і так у кожному виші. Тож проблема в тому, що ми не маємо з чим порівняти, — зазначає пані Наталя. — Нам потрібна єдина база наукових робіт, на основі чого можемо перевірити текст і сказати: в Україні ця дисертація опублікована вперше. Почнімо зі створення хоча б української бази даних. Поки що не йдеться навіть про якісь російські публікації, про те, що наступним етапом має бути переклад текстів англійською мовою. Бо зараз звідки списують? Роблять компіляцію з кількох дисертацій: з українських або з іноземних джерел, як правило, з російських — це найлегший шлях. Натомість якщо загальнонаціональний репозитарій звірятиме тексти зі своєю величезною базою та з інтернетом, це буде дуже помічним. У перспективі я вірю, що плагіат виявлятимуть навіть за ключовими словами, науковими термінами, за аналогіями».
Розумна «хмара»
У соцмережах наукова спільнота активно цікавиться, як технічно буде влаштований національний банк текстів. У МОН розповідають, що програмне забезпечення репозитарію розробляє Microsoft Ukraine. Для цього компанія використає так звані хмарні технології, які значно заощадять час на створення ресурсу — в іншому випадку довелося б будувати повноцінну інфраструктуру. Розробники гарантують, що надійність бази становитиме 99,9%. Сюди завантажать спершу всі дисертації. Причому наукові роботи, які захищали з 2014 року (після прийняття закону), вже публікували онлайн, тож є на сайтах університетів — перебуватимуть у відкритому доступі. «Втім, дисертації, які захищали дотепер, не матимуть такого доступу, проте завдяки їхньому завантаженню до єдиної бази можна буде здійснювати повноцінну антиплагіатну перевірку», — зауважують у профільному відомстві. Це стосується й наукових статей, оскільки наукові журнали обмежують доступ до своїх текстів. На черзі — бакалаврські й магістерські роботи студентів (їх підвантажать згодом).
«Студентські роботи теж мають бути зведені до єдиної бази текстів. Втім, вочевидь, вони не повинні перебувати у вільному доступі, — говорить Інна Совсун. — Адже це навчальний процес, студенти вчаться писати, і ми не повинні судити їх надто суворо. Однак ми повинні гарантувати, що студенти самостійно пишуть тексти, а не «позичають» їх у друзів з інших вишів. Загалом, ми повинні дивитися на проблему ширше — не лише виявляти інтелектуальну крадіжку, коли її вже скоєно, а виховувати академічну доброчесність. І починати потрібно ще зі школи». До речі, вже з початку навчального року міністерство запроваджує в університетах курси з академічної доброчесності.
Це сором і ганьба!
Якими ж повинні бути санкції за плагіат? Викладачі вже онлайн сперечаються й з цього приводу: за інтелектуальну крадіжку треба запровадити жорсткішу відповідальність — від штрафів, позбавлення стипендії, навіть відрахування — для студентів і позбавлення наукового ступеня, штраф і звільнення — для науковців. Утім, більшість викладачів упевнені: найдієвіша санкція — це оприлюднення, звернення до людської совісті.
«Якщо той, хто пише наукову роботу, знає, що все буде прозоро, що його текст оприлюднять, повірте, людина сто разів замислиться: вдаватися до крадіжки чи ні, — переконана Наталія Чухрай. — Чим більше громадськість говоритиме, що це соромно, що це ганьба, тим швидше подолаємо проблему плагіату. Вкрасти ідеї з уже захищених дисертацій — одне. Важливо, щоб навіть боялися списати. Адже міністерство не пропише кожен крок — це має бути засуджено науковою спільнотою, загалом суспільством. Так повинен чинити кожен університет, кожен викладач на своєму робочому місці. І процес вже розпочався».
У провідних університетах розробляють Кодекс академічної доброчесності — за ним працюватимуть сучасні й майбутні студенти, науковці. Цікаво, чи не ятритиме сумління попередніх, які раніше згрішили з плагіатом: як вони житимуть з цим тягарем?