22 січня 1918 року на хвилі національно-визвольних змагань Українська Центральна Рада вперше у XX столітті проголосила незалежність Української держави. А вже за рік — 22 січня 1919-го на Софійському майдані в Києві Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка об’єдналися.

Та коріння Соборності набагато глибше. Воно в об’єднанні давньоруських земель навколо київського княжого престолу й у звитяжних кроках, перемогах і помилках українських гетьманів, цю ідею відображено у працях талановитих вітчизняних мислителів. У часи, коли українські землі було поділено між сусідніми державами — Польщею, Московією, Румунією, Австро-Угорщиною, українська політична єдність стала одним із провідних мотивів декларацій та діяльності національного руху по обидва береги Збруча.

Завдяки Українському інституту національної пам’яті згадаємо деякі вікопомні сторінки втілення одвічного прагнення українського народу.

У єдності сила

…Перша світова війна, лютнева революція 1917 року та розпад Австро-Угорщини восени 1918-го наблизили втілення ідеалу соборності. Символічною була зустріч вояків українських національних формувань — не на фронті Першої світової, де вони змушені були вбивати один одного, а в урочистій атмосфері на батьківщині козацтва — острові Хортиця у квітні 1918 року. Галицький Легіон Українських Січових Стрільців на чолі з ерцгерцогом Вільгельмом (Василем Вишиваним) прийшов сюди разом з австрійськими військами, а Кримська група Запорізького корпусу військ УНР Петра Болбочана саме прямувала до Сивашу. Не випадково назви обох формувань апелювали до традицій Запорозької Січі.

Процес об’єднання двох українських республік — УНР і ЗУНР — почався невдовзі після встановлення української влади на Східній Галичині і ще до того, як Директорія УНР переможно увійшла до Києва. 1 грудня 1918 року на залізничній станції у Фастові представники ЗУНР і Директорії підписали «Передвступний договір» (тобто попередній, чи прелімінарний). Статті угоди констатували непохитний намір ЗУНР «злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою».

УНР проголошувала, що вона дає згоду «прийняти всю територію і населення Західно-Української Народньої Республіки як складову частину державної цілості в Українську Народну Республіку». Договір підписали: від УНР — Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Федір Швець, Панас Андрієвський, від ЗУНР — Лонгин Цегельський і Дмитро Левицький. Передвступний договір ратифікували 3 січня 1919 року на першому засіданні Української Національної Ради — керівного органу ЗУНР.

Для урочистого проголошення цієї ухвали та завершення юридичного оформлення об’єднання двох республік до Києва було відряджено представницьку делегацію на чолі з віцепрезидентом УНРади Левом Бачинським.

22 січня 1919 року, в першу річницю проголошення незалежності УНР, у Києві на Софійській площі відбулись урочисті збори. На них проголосили Універсал Директорії Української Народної Республіки про злуку із Західноукраїнською Народною Республікою. В «Універсалі соборності йшлося: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України — Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».

Ідея соборності охопила українців у найвіддаленіших куточках їх проживання. Відголоском історичного руху до Злуки на Закарпатті стали Всенародні збори у Хусті 21 січня 1919 року, які постановили об’єднати Карпатську Україну з Українською Народною Республікою зі столицею в Києві. Через 20 років саме в Хусті відбулося перше в Україні по-справжньому масштабне відзначення свята Соборності.

Живого ланцюга не розірвати

Пам’ять про існування власної держави у 1917—1921 роках надихала українців на продовження визвольної боротьби, а ідея цілісності української нації в українській політичній думці вже ніколи не ставилася під сумнів. У 71-шу річницю Акта Злуки (22 січня 1990 року) в Україні відбулась одна з найбільших у Центрально-Східній Європі масових акцій — живий ланцюг як символ єдності східних і західних земель України. Кількість тих, хто взявся за руки, достеменно не відома. Різні джерела називають від 500 тисяч до 3 мільйонів людей, які створили безперервний ланцюг від Івано-Франківська через Львів до Києва. 31 рік тому ця подія стала провісником падіння СРСР і відновлення незалежної України.

Офіційно День Соборності відзначають у незалежній Україні з 1999 року. А традиція формувати 22 січня ланцюг єдності зберігається і сьогодні.

Соборність передбачає не лише пам’ять про минуле, а й потребує згуртованої спільної праці та взаємодії в сучасній Україні. Варто пам’ятати, що національна єдність — не тільки базова цінність громадян країни, а й обов’язкова передумова успішного опору зовнішній агресії. Україна продовжує боротьбу за незалежність і соборність. Тому соборність залишається на порядку денному національних завдань.

Цілісна Україна — це повернення окупованих Криму і окремих районів Донеччини та Луганщини!