"Не вмер Данило, так болячка задавила"

Павло КУЩ
8 лютого 2022

Одночасне активне нагнітання страху на окупованих територіях Донбасу перед «наступом України» і скупчення російських військ на кордоні, схоже, нітрохи не випадкові. Та й подальші події розгортаються відповідно. Днями в Донецьку «замінували» кілька навчальних закладів і провели евакуацію всіх людей. Вибухівки тоді не виявили. Проте це була тільки своєрідна прелюдія до примітивної вистави. Адже буквально наступного дня в Донецьку налякали людей ще дужче: «замінованими» виявилися аж 85 міських шкіл! Відразу ж надійшли схожі повідомлення з Горлівки та Єнакієвого, де начебто також усі школи опинилися під загрозою вибухів. Далі про мінування частини освітніх та інших закладів повідомила окупаційна влада з Макіївки, Докучаєвська, Жданівки, Іловайська, Харцизька та Новоазовського району.

І це протягом лише одного дня! До того ж, невдовзі людей наполохали ще дужче: мовляв, телефонні терористи не жартують, бо в деяких будівлях буцімто справді виявили вибухівку та відповідні пристрої. Промовиста і дуже тривожна, погодьтеся, ситуація передує тому, що держдума РФ невдовзі розглядатиме питання про (не)визнання самопроголошених «ДНР» і «ЛНР». Особливо якщо згадати мінування та вибухи житлових будинків у Росії двадцятирічної давності, які тоді мали б виправдовувати початок другої російсько-чеченської війни.

Чи прагнуть  в ОРДЛО війни? На жаль…

Непросто в це повірити, але тривожну ситуацію на державному кордоні України, біля якого тривалий час стоїть механізована орда «іхтамнєт», в ОРДЛО тлумачать по-своєму. Коли фактично весь цивілізований світ покладає надії суто на дипломатичний шлях розв’язання всіх суперечливих проблем для уникнення війни, на окупованій території пропагандисти не приховують розчарування від того, що Кремль досі лише торгується й утримується від «визвольної війни на Донбасі».

«Є у мене неприємне відчуття, що російська агресія відкладається. А її планували? — запитаєте ви. Так, було приємне відчуття, що планували. Не знаю, що змінилося, проте тепер немає цієї розлитої в повітрі атмосфери підготовки російського визвольного походу», — сумує вголос у соціальних мережах найманець і пропагандист  О. Жучковський.

Щоправда, трохи посприяли поліпшенню настрою «яструбам війни» обіцянки представників провладної партії «Єдіная Росія» про постачання до ОРДЛО сучасної військової техніки: танків, гармат, систем ППО, протитанкових комплексів. До того ж, за майже вісім років гібридної війни на Донбасі росіяни вперше сказали про це чесно і публічно. Бо досі техніку, боєприпаси, пальне та кадрових військових «відпускників» пруть на територію України приховано, використовуючи примітивні відмазки про «воєнторги». Або й зовсім верзуть дурниці про виробки місцевих шахт, звідки начебто бойовики піднімають на-гора танки чи смертоносні РСЗВ «Град» та «Смерч».

Безперечно, готовність мати якнайбільше зброї радо оприлюднив лідер ОРДО Д. Пушилін. «Ми підтримаємо будь-яке рішення про надання допомоги республікам для можливості протистояти запланованій агресії з боку України. Таке рішення Росії стало б логічним кроком з огляду на збільшення загроз безпеці громадян Російської Федерації, які живуть на Донбасі. Це істотно зміцнить наші оборонні можливості, й оскільки необхідно протистояти найсучаснішим типам озброєння, дасть змогу ефективніше захищати життя і здоров’я цивільного населення республік», — думкою багатіє він.

Паралельно цьому людей по той бік лінії розме­жування спробували тримати в потрібному тонусі ще й нагадуванням про ймовірне визнання Кремлем донбаських «республік», які він створив і утримує. Не дивно, що навіть для самих жителів ОРДЛО такі наміри стали трохи несподіваними. Чому? Адже те, що депутати від російської компартії вже внесли на розгляд держдуми Російської Федерації у лютому проєкт звернення до лідера Кремля із проханням визнати «ДНР» і «ЛНР» як «самостійні, суверенні та незалежні держави», — факт. Але ж факт і те, що зовсім недавно керівник МЗС Російської Федерації С. Лавров категорично бовкнув: «республіки» начебто самі відмовилися від такого розвитку подій, оскільки «відкликали свої рішення про незалежність», підписавши мінські угоди.

Отож певні розбіжності щодо вирішення згаданого питання змушують серйозно задуматися над його перспективами. Хоч більшість людей в ОРДЛО на восьмому році окупації переконані, що рішення Москва прийматиме суто у власних інтересах, а не дбатиме про підконтрольний їй окраєць Донбасу.

«Вибухи мирних об’єктів можуть стати доречними»

Скепсис чималої частини населення на тому боці лінії розмежування, а серед таких людей і колишні палкі прихильники «рускай вєсни», зрозуміти можна.

«Із 2014 року Москва мала багато можливостей, щоб нарешті приєднати до себе окуповані нею території за прикладом Криму, офіційно визнати їх. Досі майже всі зрозуміли, що «захист людей Донбасу», яким росіяни намагалися виправдовувати своє вторгнення на територію України 2014-го, не пройшов випробування часом. Окуповані Донецьк і Луганськ та кілька мільйонів знедолених людей владна Росія використовує тільки для того, щоб знову взяти під свій повний контроль сусідню державу, яку вони відверто саркастично називають «нєзалєжна», — розмірковує житель Донецька, який, за його словами, і сам іноді брав участь в анти­українських мітингах вісім років тому.

Якщо вже навіть пересічні люди — заручники геополітичної гри Кремля зрозуміли стратегію росіян, то політичні експерти й поготів. Більшість із них схиляються до думки, що «збирач земель» погодиться на офіційне визнання примарних «республік» тільки в ситуації, про яку багато років трубить проросійська пропаганда: після спроби України визволити загарбані росіянами землі на Донбасі.

А поки що в РФ усі минулі роки здебільшого намагалися відкараскатися від безпосередньої причетності до розв’язання гібридної війни та участі в ній і прагнули примусити Україну напряму вести переговори з бутафорними керівниками ОРДЛО. Утім, нині ймовірність ухвалення рішення і визнання главою Росії «республік» висока як ніколи, оскільки провладна партія «Єдіная Росія» дедалі активніше підтверджує таку позицію та подальше приєднання українських територій Донбасу до РФ. І все-таки остаточне рішення залишається за президентом Російської Федерації: так було й 2008 року, коли Д. Медведєв після спровокованої війни у Грузії своїм указом визнав регіони Абхазію та Південну Осетію як держави.   

Визнання Кремлем «республік» означатиме, що Росія виходить з мінських домовленостей, за якими вона поки що визнає ОРДЛО частиною України. Цей крок, звичайна річ, прискорить приєднання цих територій України до РФ. Однак це лише прогнози на майбутнє, а нині, на думку представника ОРДЛО у складі делегації України у Тристоронній контактній групі Сергія Гармаша, лідер Кремля прагне отримати «Мінськ-3» у вигідному для себе трактуванні, де РФ тільки посередник, а учасники конфлікту — це Київ і ОРДЛО. Робота з узгодження єдиного тлумачення мінських домовленостей розпочалася наприкінці січня і вже завершується.

«А це означає, що 9 лютого в Берліні Росія планує отримати дипломатичний «Мінськ-3», тобто зафіксоване документально її трактування мінських угод з наступним їх виконанням Києвом під наглядом Німеччини і Франції. А якщо Москва не отримає вигідного для неї трактування цих угод? Як тоді Путін повинен буде реагувати на плювок Заходу в душу «рускава міра», щоб усе-таки отримати те, що він хоче? Ось тоді вибухи в Донецьку мирних об’єктів можуть стати дуже доречними, щоб спробувати зробити «Мінськ-3», але вже не дипломатичним, а військовим шляхом. Звідси й нагнітання істерії в ОРДЛО та Росії, й наперед уже названо винних у здійсненні терористичних актів і загибелі мирних людей, і несподівана згода Москви на нормандський формат, який до цього вона блокувала, і погроза визнання «незалежності» «ДНР» і «ЛНР», — переконаний журналіст, вимушений переселенець з Донецька.



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua