"Нескорені українці родом із шістдесятих"

Володимир ГАЛАУР
4 сiчня 2020

Святкування Різдва українськими шістдесятниками у радянських концтаборах було символом нескореності політв’язнів радянській системі. І хоч, за спогадами поета, філософа, публіциста, громадського діяча Євгена Сверстюка, за плечима якого було сім років таборів і п’ять — заслання, не всі політв’язні були глибоко побожними. Тож відзначення Великодня і Різдва кожен з них розцінював як вияв протесту проти тоталітарної системи. Цим датам, до яких у таборах готувалися чи не цілий рік, надавали надзвичайного значення.

Для таборового Різдва ув’язнені прикрашали камеру іконою, готували кутю і навіть тортик. Невже це було можливо? Багатокомпонентна освітня програма Харківського літмузею не просто розповідає про український рух опору 1960—1980-х, а й відтворює елементи забороненого Різдва, допомагає гостям закладу зануритися в особливу різдвяну атмосферу підпільного мистецького кола людей, яких радянська система спровадила у в’язниці і які навіть в тих нелюдських умовах могли створити незабутнє свято.

Під час реконструкції таборового Різдва хтось турбується про відповідність своїх страв рецептам шістдесятників, хтось тремтливо вишиває різдвяні візерунки, а в когось не стачить слів, щоб уголос поспівпереживати за долю колишніх і нинішніх бранців Кремля

Фото з архiву ХЛМ

Різдвяне дитя Тетяни Пилипчук

На переконання багатьох відвідувачів Харківського літературного музею, такі програми, як «Таборове Різдво», народжуються не за підказками та рекомендаціями методичок чи робочими планами. Вони можуть з’явитися на світ лише за велінням серця. Коли враз ніби щось осявається в душі й ти відчуваєш, що переплетіння знакових дат і подій — не випадковість, не збіг фактів, а можливо, особливий знак саме для тебе, і маєш цю поки що розрізнену картинку систематизувати й поєднати в цільну ідею, проєкт, його реалізацію.

Можливо, під впливом музейної обстановки, сусідніх виставок «Книга на лаві підсудних» і пісочної анімації, де діти відтворили своє сприйняття Нового року та Різдвяних свят, так думав під час розмови із старшим науковим співробітником музею Тетяною Ігошиною про зародження освітньої програми «Таборове Різдво» та її авторку нині заступницю директора ХЛМ Тетяну Пилипчук.

За словами Тетяни Ігошиної, реалізувати програму почали у 2015 році. На презентацію, яка проходила без особливо широкого розголосу в січні 2015-го і була приурочена пошануванню політв’язнів у Росії, зібралося близько 30 патріотично налаштованих дорослих. А вже наступного разу аудиторія зросла більш ніж удвічі. Особливо радувало авторів експозиції, що на «Таборове Різдво» прийшло багато вчителів, котрі згодом приводили до музею своїх вихованців.

«Чому виникла тема висвітлення саме Різдва, а не, скажімо, просто розповісти про пенітенціарну систему або політв’язнів? «Таборове Різдво» — це програма про рух опору 1960—1980 років. Саме на Різдві сходиться кілька знакових подій, що й покликало авторку зосередитися на темі святкування важливого християнського свята у таборах. По-перше, один з наймасовіших арештів шістдесятників був у 1972 році після різдвяного вертепу у Львові. По-друге, з 1991 року Євген Сверстюк став проводити вечори пам’яті Стуса і Симоненка «Різдвяні Василі». Вони народилися 6 і 8 січня.

За основу «Таборового Різдва» взяли спогади передовсім Надії Світличної, а також відомих українських дисидентів Ігоря та Ірини Калинців, Василя Стуса, Євгена Сверстюка, Олени Антонів, Івана Світличного, Валентина Мороза, Стефанії Шабатури, В’ячеслава Чорновола, Ярослава Лемика, Ніни Строкатої. Намагалися створити не просто освітню програму, а своєрідну реконструкцію», — пояснила Тетяна Ігошина.

Кутя з перловки і тортик із сухарів

Як пригадує у книжці «Різдво в таборах» Надія Світлична, якій довелося протягом чотирирічного ув’язнення тричі святкувати Різдво в умовах мордовського концтабору для жінок, до свят починали готуватися заздалегідь, ще з літа. Якщо комусь мала надійти з дому посилка (їх дозволяли тільки з другої половини терміну — раз на рік по 5 кілограмів з обмеженим асортиментом), замовляли в родичів по 30—50 грамів маку, горіхів, сушениці, грибів.

«Це все (нехай по пучці — однаково скарб) зберігали до свят. Навіть якщо хтось із нас хворів, того неторканого запасу не чіпали», — писала Надія Світлична.

Ці рядки і нині щемлять, як хвилює, дивує волею духу й незламністю бранців радянського тоталітаризму вся її розповідь. Тож можливо, навіть порушуючи усталені журналістські канони, процитую без переказів (бо вони завжди гірші за оригінал) кілька абзаців з її книжки: «Десь днів за 10 до свят починали полювати на пшеничну кашу — велику перловку. Якщо діставали таку на обід або на вечерю, не їли, а виносили надвір і морозили. У такому натуральному холодильнику й зберігали аж до свят. Якщо ж приносили ще раз, перед святами, тоді ту заморожену замінювали свіжою. Якщо ж не давали довший час такої каші, то вже юшку з такою крупою напевно приносили, і тоді ми виловлювали ту крупу з баланди, мили водою і мали... кутю. Було традиційних 12 страв, а якщо бракувало до 12, — лічили окремо хліб і сіль, узвар і чай.

Напередодні Різдва (за тиждень чи два) старалися пошити стільки рукавиць (це була наша примусова праця), щоб на Різдво не працювати. Наші попередники вже привчили адміністрацію заплющувати чи бодай приплющувати на це очі.

Наставав Різдвяний вечір. З першою зіркою, як годиться, наша родина сідала за стіл. Цього вечора дошки табірного столу прикрашала вишивана серветка (тепер вона в Ніни Строкатої). Над столом — прикріплена до стіни велика вишивана різдвяна декоративна закладка, вишита, як і все в бараці, руками невтомної Орисі Сеник. Сюжетний взір до неї скомпонувала Стефа Шабатура — художниця, яку живцем відірвали від улюблених гобеленів, і вона гамувала тугу за ними, компонуючи взори закладок.

На столі ще бувала й гілочка сосни завбільшки в долоню (якщо вдавалося крадькома роздобути), прикрашена мініатюрними вишиваними свічечками (знов-таки роботи О. Сеник). Свічечки однакові, але кожна іншого кольору, і перед відбоєм ми могли вибрати собі на свій смак. Тепер дві з тих восьми свічечок уже в Америці, решта розсіяні в Сибіру, Казахстані, Мордовії. Лише три з них мають бути в Україні. Сподіваюся, що в Різдвяний вечір вони посилають невидимі промінчики до своїх посестер, як і їх власниці.

Наспівавшися колядок за столом, ми виходили з барака колядувати сусідам і всім добрим людям, як казала в дитинстві бабуся, всім, «хто в лісі й поза лісом». Сусіди — це наші побратими Василь Стус і Славко Чорновіл, з якими нас розділяло лише кілька рядів «запретки» (колючих дротів і переораних смуг землі) та ще високі паркани, що не давали змоги нам ані побачитися за всі ті роки, ані почутися. Правда, вони нас один раз почули, і то було на Різдво. Під тим враженням В. Стус написав потім вірш».

Реконструкція

Освітня програма «Таборове Різдво» аж ніяк не нагадує прісну музейну лекцію. Це дійство, в якому беруть участь усі відвідувачі музею. Крім інформації, яку подають у програмі, на столі викладають атрибути святкування Різдва: набір продуктів, який міг бути в ув’язнених шістдесятників, ужиткові речі, ложки, кружки, часник, сухарі, перловка, різдвяний декор, що нагадує таборовий. І пропонують учасникам реконструкції приготувати 12 страв та описати, як можна прикрасити камеру.

Відвідувачі пропонують різні версії, які нерідко збігаються з рецептами політв’язнів, самостійно готують страви, прикраси камери і з трепетом очікують на подальшу розповідь про таборове Різдво, порівнюючи своє бачення і те, як це було тоді.

«У попередні роки програму «Таборове Різдво» ми проводили зазвичай за датою, і це було на різдвяні свята. Тепер хочемо її зробити постійною на замовлення, щоб розширити аудиторію. Чекаємо на старшокласників з учителями. Усі гості музею мають змогу приготувати 12 таборових різдвяних страв і прикрасити кімнату, як це робили ув’язнені дисиденти на початку 1970-х років, а також дізнатися про долі, тюремний побут та дивовижну життєствердність цих людей», — каже Тетяна Ігошина.

Учасники заходу можуть долучитися до всесвітньо відомого руху #LetMyPeopleGo і написати лист нинішнім політв’язням, яких утримують в РФ та окупованому Криму.



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua