Старший солдат Денис Ванда, учасник бойових дій, із червня 2018 року в складі сил та засобів ООС брав участь у здійсненні заходів з гарантування національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії рф проти України. У подальшому виконував бойові завдання у складі ОТУ «Донецьк», МП «Катран», виконував бойові завдання за призначенням у підпорядкуванні ОСУВ «Хортиця». Протягом 2023—2024 років у складі ремонтної групи за його участю було відремонтовано більш як 130 одиниць ракетно-артилерійського озброєння, мінометів, гаубиць і танків, зокрема в зоні бойових дій. 23 жовтня 2023 року нагороджений відзнакою головнокомандувача Збройних сил України «Золотий Хрест».

«Навчався робити це самотужки»

Доля складалася традиційно для українського юнака: закінчив школу, вступив до аграрного університету. Але скоро зрозумів, що навчання його не приваблює. Сказав батькам: «Ну який з мене аграрій? Мене техніка вабить більше, ніж земля». Через півтора року перевівся на заочну форму навчання і пішов до війська.

«Цікаво було, чому все так трапилося: Майдан, гібридна війна. Навіщо це нам, моєму поколінню? Що ми тепер маємо із цим робити і головне — як це зупинити? Ну, і все таке», — знизуючи плечима, відповідає на питання: «Чому?».

Отже у 18 років Денис прийшов до ремонтно-відновлювального полку міста Миколаїв і відразу підписав контракт. Узяв відношення із частини, пройшов базову загальновійськову та фахову підготовку й повернувся в полк у званні солдата контрактної служби.

Для юнака тоді це був шлях не так до війська, як у пожежники, оскільки на пожежну службу не брали без військової підготовки, а йому дуже кортіло стати вогнеборцем. Але потім так склалося, що зрештою став майстром з ремонту артилерійського озброєння. Нині вже вміє лагодити все, що стріляє: від кулемета і міномета до потужних «Гвоздик» та «Піонів».

Участі в бойових діях його підрозділ тоді не брав, займався єдино відновленням техніки. Про початок своєї служби у ремонтно-відновлювальному батальйоні ремонтно-відновлювального полку юнак тепер розповідає із захватом.

«Мені тут одразу все сподобалося. Лагодити техніку почав ще у шкільні роки, навчався робити це самотужки. Дивився, як роб лять інші, і собі намагався повторювати. З початком служби почав дізнаватись, як ремонтувати військову техніку. У нас були фахівці з Вознесенська, щось вони підказували, щось розповідали хлопці з Оржева, які теж були тут. А техніка ж як? Усе майже однакове. Тільки те на колесах, а те на гусеницях», — згадує він.

Справжня повномасштабна війна увірвалася в долю Дениса Ванди, коли йому виповнилося 22. У лютому 2022 року його ремонтно-відновлювальний полк перебував на летовищі у Краматорську, лагодив військову техніку, яка надходила з передових позицій, і відправляв її знову виконувати завдання за призначенням. 24 лютого почалося для підрозділу ще з 23, адже приблизно о 23-й годині над аеро дромом почали літати ворожі дрони. Очевидно, шукали, куди вдарити. Ремонтники доповіли про це у штаб і отримали наказ відвести всіх жінок-військовослужбовців у бункер, а самим перебувати в бойовій готовності.

Тобто ще до настання зловісного 24 лютого 2022 року особовий склад полку вже зайняв позиції для оборони летовища. Спершу крім автоматів військовослужбовці не мали із собою жодного іншого озброєння. Та ближче до ранку їм видали трохи кулеметів, гранатометів «Муха» та ПТКРів зі складів РАО. Але це стосувалося офіцерів, які знали, як поводитися з цією протитанковою зброєю. Тож один з офіцерів уночі зганяв у Бахмут, звідки привіз від волонтерів прилад нічного бачення. Із 2014-го ще свіжими були у пам’яті спогади про штурми краматорського аеродрому, які здійснювали російські бойовики у квітні 2014. Тому бійці поставилися до ситуації серйозно й відповідально. Проте ніхто з них на той час не думав, що події розгортатимуться саме так, як сталося.

Ще й власні способи відновлення пошкоджень

Годині о 4-й ранку над Краматорськом почали кружляти літаки, а згодом почулися перші вибухи. Ворог насамперед намагався уразити пункти управління, однак йому це не вдалося: ТПУ були заздалегідь переміщені в безпечні місця. Унаслідок ворожих обстрілів серед ремонтників ніхто не постраждав, був лише один поранений у сусідній бойовій частині.

По завершенні авіаційного нальоту ворог зробив спробу проникнення ДРГ на територію летовища. Її відбили бійці Національної гвардії, які тримали оборону ближче до складів та штабу. Мабуть, напад здійснювали місцеві колабораціоністи або заздалегідь закинуті в наш тил підрозділи ворожих військ. Можливо, вони мали завдання захопити аеродром і прийняти туди літаки з окупантами, як це планували в Гостомелі, та, як відомо, ні тут, ні там у ворога цей сценарій не пройшов.

Ремонтний полк у перших бойових зіткненнях участі не брав, бо стояв в обороні на інших напрямках летовища. Приблизно через тиждень його почали відводити в населений пункт Межо ва Дніпропетровської області. Майже чотири місяці ремонтники виконували там завдання Сил оборони: як завжди, відновлювали пошкоджену в бойових діях техніку. Потім коротка ротація на пункт постійної дислокації в Миколаїв — і знову на бойові на Донеччину.

Лише півтора місяця вдалося Денисові побути вдома із дружиною: під час ротації його відправили до Німеччини набути навичок майстра з ремонту славетних гармат М777, які серед українських військових мають назву три сокири. Це британсько-американська причіпна гаубиця калібру 155 мм, яку використовують Збройні сили України з 2022 року. Гармата відома точністю й дальністю стрільби, а також має відносно невелику вагу, що дає змогу транспортувати її за допомогою гвинтокрилів і розташовувати в найнесподіваніших для ворога місцях.

Пройшовши двотижневе навчання, боєць прибув до свого підрозділу на Донеччині і почав виконувати завдання з ремонтів. Лагодили переважно стару техніку радянського зразка, яка дісталася нашим Збройним силам після набуття Україною незалежності, а також трофейну тих самих зразків. Причина проста: її значно більше в ЗСУ, ніж іноземної, та й з ладу вона виходить частіше, оскільки дуже стара. Однак траплялися й сучасні види озброєння, отримані від закордонних партнерів.

«Головною проблемою в ремонтах закордонної техніки була нестача потрібних запчастин та заточеність іноземців на заміну пошкоджених вузлів заводським способом замість польових ремонтів. Але українські ремонтники успішно долали цю перешкоду, винаходячи власні способи відновлення пошкоджень», — розповідає воїн.

Пізніше, на херсонському напрямку, куди підрозділ прибув після визолення області, в ремонт почало надходити вже більше сучасної закордонної техніки. Загалом Денис спеціалізувався на ремонтах танків, самохідної артилерії, причіпних гармат, а їх було стільки різних моделей, скільки країн надавали нам допомогу, тобто десятки. Працювати доводилося в різних населених пунктах, нещодавно визволених від ворога, а тому трофейні радянсько-російські зразки теж траплялися. Та частіше через те, що «визволителі» тікали з Херсонщини дуже швидко, трофейна техніка здебільшого потрапляла до рук захисників України цілісінькою і відразу ставала до бою в наших підрозділах, ефективно відпрацьовуючи по ворогу.

Безпечніше без евакуації

Після запитання «За що саме отримали нагороду?» Денис помітно ніяковіє.

«Відразу складно сказати… Ми ж не стріляємо, і штурмувати посадки не ходимо. Я так розумію, це відзнака мені та моїм колегам за те, що швидко відновлюємо дуже багато пошкодженої техніки часто просто на місці, тобто на вогневих позиціях. Знаєте, ми хоч і ремонтний полк, але працюємо не у глибокому тилу. За потреби виїжджаємо майже на «нуль» — за 1—3 кілометри до лінії бойового зіткнення, в червону зону. Там, куди ми приїздимо, також дрони на головами літають, артилерія чи РСЗВ нас накриває. Все вибухає. Ворожа артилерія б’є на 26 кілометрів, тож зрозуміло, що до нас також дістає.

Буквально нещодавно була в нас робоча точка за 2,7 кілометра до лінії фронту. Чому так близько? Тому, що так було треба. Нашим артилеристам потрібно ефективно працювати, а тому вони підбираються якомога ближче до противника. І ось саме тут трапляється поломка або їх накриває ворожим контрбатарейним вогнем. Що далі? Витягнути із зони враження САУ, танк, гармату чи «хаймарс» не можна, бо таке переміщення може помітити ворог. Отож простіше, швидше і безпечніше полагодити зламаний вузол чи усунути пошкодження безпосередньо на місці, ніж заганяти в чисте поле величезний тягач, вантажити важку бронетехніку і намагатися її вивезти. Бо в цьому разі йдеться про виявлення ворогом наших позицій, подальші обстріли та втрачені людські життя. Тому доцільніше та безпечніше завести туди нас. Тим більше, що нам до умов не звикати», — розповідає ремонтник.

Ще він уточнює, що на самому початку активних бойових дій майстрам не дозволяли їздити на позиції, а змушували витягувати техніку в безпечну зону. Та раніше не було дронів, і тому це робилося простіше. Нині ж ситуація докорінно змінилася, і це треба враховувати. Хоча, звісно, не всі ремонтні роботи можна виконати на місці, але 90 відсотків точно безпечніше робити без евакуації техніки.

До очевидних плюсів своєї роботи юнак зараховує постійні переїзди, знайомство з різними ділянками фронту та фантастичними людьми — героями новітнього часу.

«Наша команда невелика, всього вісім людей разом з начальником, командиром взводу. Але всі дружні, ми вже дуже давно разом. Комвзводу Євген А. — дуже хороший командир, багато чого оперативно вирішує. Зараз він старший лейтенант, але, гадаю, чергове військове звання в нього не за горами. Зі мною поряд працюють чудові майстри: Вадим Бердніков, Олександр Кригер, Влад Безкоровайний, Андрій Осадчий, Василь Гаврілов. Недавно до нас прийшов Андрій Мудрієвський, який теж непогано розуміється на техніці», — ділиться Денис.

Удома на нього чекають дружина Катерина й донька Емілія, якій недавно виповнилося два роки.

«Хотілося б побільше молоді в нашій спеціальності. Таких хлопців, у яких очі горять і серце швидше б’ється, коли бачать роботу нашої зброї. Тих, котрі розуміють: від швидкості та якості наших ремонтів залежать життя наших побратимів на лінії бойового зіткнення та безпека наших рідних у тилу», — зізнається старший солдат.

Олена МОКРЕНЧУК, пресофіцер, підполковник ЗСУ