ПРО НАБОЛІЛЕ

У селян дві найголовніші проблеми — неврожай і добрий урожай

Фермерство — традиційний для Рівненщини спосіб господарювання на землі. Тому перші форми такого господарювання з’явилися в краї ще до проголошення Незалежності України. Нині ж на Рівненщині понад 600 фермерських господарств. Разом з індивідуальними селянськими вони вирощують понад 95% картоплі та овочів, виробляють близько 80% м’ясо-молочної продукції та майже половину обласних обсягів зерна.

Втім, цього року вже доволі — таки непоганий політ фермерських ластівок став доволі низьким. У народі кажуть: це на дощ, тобто, на негоду.

На суспільно-економічному барометрі теж, на жаль, похмуро. Втім, його покази багато в чому під силу змінити навіть місцевій владі, яка саме задля цього сідає з фермерами за «круглий стіл». Ще низка проблем, про які на повний голос заявляють рівненські аграрії, — так би мовити, на робочий стіл уряду та профільного міністерства. Головне – почути людей від землі, які годують навіть президентів.

                                   
Дмитро УКРАЇНЕЦЬ, 
голова асоціації фермерів та приватних
землевласників Рівненщини:

— У фермерів, на превеликий жаль, дві проблеми — неврожай та добрий урожай. Торік у краї врожай овочів був начебто й непоганий, але посадили їх небагато, тому й мали недовиробництво. Ви ж пам’ятаєте, кілограм капусти до 15 гривень доходив. Влада звернулася до фермерів із проханням збільшити площі під картоплею та овочами — і вони дослухалися. Цього року врожай видався на славу: в деяких фермерських господарствах зібрали по 400 і більше центнерів картоплі з гектара, по 90 центнерів пшениці. Але проблем від цього не поменшало: адже реалізувати вирощене сьогодні доводиться за ціною, значно нижчою від собівартості, а сучасних сховищ для відповідного, за технологією, зберігання немає.

Зібрати урожай — півсправи, треба його ще й зберегти. Фото Володимира ЗАЇКИ  

Цього року обласна влада вперше за 20 років незалежності запровадила пільгове кредитування фермерів: вони можуть взяти кредит до 50 тис. грн під 2% річних на п’ять років для виробничих потреб. Таким кредитуванням уже скористалися понад два десятки фермерських господарств, а до кінця року їх буде щонайменше півсотні. Втім, обласну програму підтримки фермерських господарств на 2011–2015 роки пропоную доповнити такими життєво важливими моментами: щоб обласний бюджет відшкодовував 30% вартості придбаної техніки — це дало б змогу провести хоч якусь модернізацію. А щоб поліпшити продуктивність фермерського стада, варто відшкодувати певний відсоток вартості закупленої племінної худоби. Інакше наші корови дуже скоро потраплять до «Червоної книги». Бо, хоч рівненські фермери й виробляють сьогодні майже 80% м’ясо — молочної продукції, худоба їхня все ще низькопродуктивна, а отже — їм важко конкурувати на ринку.

                                   
Олег ПОЛІЩУК,
голова фермерського господарства
«Маленький оазис» та обслуговуючого
сільськогосподарського кооперативу
«Молочні ріки» (Гощанський район):

— Якщо в рільництві результат докладання зусиль відчутний уже за рік, то для розвитку тваринництва, особливо скотарства, потрібно щонайменше п’ять років. Сьогодні вже ні для кого не секрет: Гітлер у 1945 році залишив нам більше корів, ніж ми маємо сьогодні.

Відомо й інше: до 60% у раціоні кожного європейця становить молочна група. Що ж відбувається в нас? А ми змушені реалізовувати вирощену тяжкою працею продукцію нижче від її собівартості. Нам уже набридли постійні війни з переробниками, в яких виробникам доводиться просто — таки виривати бодай якусь ціну на молоко. Навіть сільські молочні кооперативи, який, до речі, представляю і я, залежні від переробників. Тому, вочевидь, треба дати їм можливість мати хоча б нескладне обладнання для доведення молока до відповідних кондицій: таке молоко ми самостійно зможемо реалізувати в зоні дії кооперативу. На наше глибоке переконання, молоко повинно «крутитися» навколо споживача, а не «їздити» на переробку з Рівненщини на Волинь. Це прямий шлях не лише до його здорожчання, а й до зниження якості.

І ще. Якщо вже орієнтуватися на Європу, то наша перспектива в тваринництві — невеликі мобільні, але високопродуктивні стада. Скажімо, в Голландії вони вже обмежуються 30 головами худоби. Цим вони вбивають двох чи навіть трьох зайців одразу: плекають племінне стадо та забезпечують населення, що проживає поряд, високоякісною молочною продукцією, розвиваючи внутрішній ринок.

Ми і раді були б оновити стадо, та не можемо: племінний нетель коштує в Україні 20 — 22 тис. грн — це те саме, що привезти його з Голландії. Ось де знадобилася б відповідна урядова програма та вплив! Тоді, можливо, і в маркетах ми мали б хоч якийсь сегмент натуральної продукції, що прийшла за правилом: із поля — до столу. Адже сьогодні там майже суцільно продукція, яка навіть не торкалася корови: така, з дозволу сказати, «молочна» група на 95% складається з рослинних жирів. Про це, до речі, днями прочитав не деінде, а в «Урядовому кур’єрі».

Те саме — зі свинарством: якщо торік пара свиней коштувала 200 грн, то сьогодні — 1,5 тис. грн. Тому й поголів’я то вирізають, то нарощують.

Знову маємо перевиробництво овочів: то, може, нам їх у Зімбабве відправити — там, як бачимо, люди голодують… Раз є у нас міністерства аграрної політики та економіки, то нехай забезпечать нам аграрну економічну політику – прогнозовану й стабільну!

                                   
Олександр БЕСКИД, 
голова фермерського господарства
«Бескиди» Дубенського району:

– В аграрній політиці держава сьогодні орієнтується на потужні холдинги та корпорації, які працюють здебільшого на експорт. Але вони не наповнюють і не розвивають внутрішній ринок, — на нього працюємо ми. І нам, звісно, потрібні обігові кошти. Насамперед мають змінити свою кредитну політику (якщо її взагалі можна так назвати) банки. Адже сьогодні до нас, фермерів, підходять із тією самою міркою, що й до холдингу.

Настав час створити державний іпотечний земельний банк, який кредитував би сільгоспвиробників, у тому числі фермерів. Він мав би запрацювати одночасно з ринком землі: оскільки земля стає товаром, ми зможемо передавати її в заставу.

Сьогодні пробитися в мережі супермаркетів з нашою фермерською продукцією — зась: потрібно платити вступний внесок від 10 до 100 тис. грн, та інші платежі. Але ж місцева продукція завжди смачніша, ніж привезена логістичними центрами, і в закордонних мережах супермаркетів вона неодмінно є! А у нас виходить знову таки парадокс. Рівненщина — єдина область, що представляє Україну в Європейській мережі регіональної кулінарної спадщини. Цей перспективний проект робить акцент на продукції, виготовленій із місцевої сировини, за місцевими традиційними рецептами, — і це цінує світ! І водночас місцеві виробники, які завдяки владі мають добру нагоду ярмаркувати в Рівному, не мають доступу до супермаркетів.

 Вважаю, що в уряді повинні дослухатися до ініціатив знизу про нульову ставку ПДВ, хоча б на овочі, перевиробництво яких маємо. І взагалі оперативніше реагувати на процеси на аграрному ринку, а ще краще — прогнозувати їх. Натомість сьогодні менеджерами зі збуту у наших селян виступають особи кавказької національності, які чітко знають ситуацію в кожному регіоні держави.

                                   
Микола АВАКУМОВ, 
голова асоціації фермерів та
приватних землевласників
Березнівського району:

— Головна проблема на селі — безробіття. Якщо в нашому Березнівському районі в 1992 році засівали 40 тис. га, то сьогодні — лише 20. Де ж візьметься робота для людей? До нас на Полісся, де маємо 70% меліорованих земель, холдинги та інвестори не йдуть: тут єдина надія — на фермера та приватного землевласника. Не маємо ми морального права на те, щоб земля наших батьків та дідів чортополохом заростала. Тільки як уберегти нашу годувальницю від лихої долі, коли господарювання на ній – збиткове? Змінити ситуацію не допоможе лише профорієнтація (сільські дівчата неодмінно мають стати доярками, а хлопці — механізаторами): лише прибутковість сільгоспвиробництва та фермерської праці будуть тут критерієм №1. А для цього потрібна не лише прогнозована державна аграрна, а й соціальна політика: дороги, кредити для сільської молоді – лише тоді оживе село.

                                   
Людмила ЦИМБАЛЮК,
керівник фермерського господарства
«Мальвіна» Костопільського району:

— А сільська жінка, яка, окрім того, що працює на землі, є ще й берегинею домашнього вогнища. Хіба їй не потрібні умови для роботи, життя? Хіба не хоче вона піти в перукарню, бібліотеку? 25% населення світу становлять сільські жінки. Тому ООН оголосила 15 жовтня Днем сільської жінки. Його цього року вдруге відзначаємо в Україні. Як на мене, розвиток жіночого фермерства треба розглядати як розвиток аграрного потенціалу країни. Натомість ми, фермери, часто маємо лише перевірки контролюючих органів, які сиплються, немов град із неба. Їхня спрямованість — не допомогти, а, нашукати бліх будь-якою ціною. Ось за те, що в нашому фермерському господарстві лише на три дні затримали виплату відпускних (!), нам нарахували штраф… скільки б ви думали? 82 тис. грн!

                                   
Василь БЕРТАШ, 
голова Рівненської
облдержадміністрації:

— 2012 рік буде роком села на рівні держави. Це означає, що проблеми села неабияк турбують і Президента, і уряд. Президент поставив завдання перед нами, керівниками виконавчої влади на місцях, дати людям роботу на селі й тим самим полегшити їхнє щоденне життя. Нинішній, 2011 рік, ми оголосили роком сільських доріг: із відходів виробництва місцевих щебеневих заводів зусиллями автодорожників та сільських громад на території кожної сільської ради з’являться до кінця року так звані білощебеневі дороги. Від весни ми вже відкрили чимало таких доріг, які є справжніми артеріями життя для глибинки.

 Ще один наш пріоритет — підтримка тих, хто господарює на землі. Коштів на все ніколи не вистачає, але для фермерів, які одночасно виступають і роботодавцями на селі, ми в обласному бюджеті кошти неодмінно знайдемо. Уже наступного року спрямуємо їх на відшкодування певного відсотка вартості придбаної техніки та племінної худоби, створимо в головному управлінні агропромислового розвитку дієві маркетингову та юридичну служби. Незабаром проведемо такий експеримент: оберемо 3-4 молокозаводи, з якими укладемо тристоронні угоди на співпрацю: облдержадміністрація — сільська рада — молокозавод. Облдержадміністрація закупить відповідне обладнання для доведення селянського та фермерського молока до певних кондицій, сільська рада обумовить обсяги його здачі протягом року, а завод, натомість, дасть нам стабільну закупівельну ціну. Якщо експеримент виявиться вдалим, поширимо його. Гадаю, своєрідною підмогою для фермерів стане й спорудження оптового ринку, якого в області не було і який невдовзі з’явиться в межах обласного центру.

А ще ми заборонимо безпідставні перевірки контролюючих служб: їх у нас забагато, а людей, які працюють на землі, — мало.

Зараз у Верховній Раді проходить перше читання Держбюджет-2012. Тому пропозиції з місць до урядового законопроекту вкрай важливі. Всі ті, що прозвучали за «круглим столом», надзвичайно слушні, і ми подаємо їх пакет на робочий стіл уряду.

І якщо зусилля скоординують на всіх рівнях, то, можливо, вже в 2012, в Рік села, політ фермерських ластівок буде більш високим і впевненим.