" Олег Уруський: «Повітряний старт» може стати для України національною ідеєю»"

21 липня 2020

Про те, які галузі вважає стратегічними для країни і як бачить їхній розвиток, новопризначений профільний віцепрем’єр-міністр  розповів в інтерв’ю агентству Інтерфакс-Україна.

— Вас призначили віцепрем’єр-міністром — міністром з питань стратегічних галузей промисловості. Які галузі ви вважаєте стратегічними в Україні на цьому етапі?

— Тут розділив би на два моменти. По-перше, ми ґрунтовно підійшли до формування назви міністерства. Ідею створити новий центральний орган виконавчої влади ініціювали багато експертів протягом багатьох років. Проводили багато круглих столів. Лейтмотивом була необхідність створити ЦОВВ (центральний орган виконавчої влади. — ІФ), який провадив би державну політику у сфері оборонно-промислового комплексу. Зрештою були рішення РНБО. Проте коли аналізувати досвід розвинених країн, до яких ми прагнемо, на різних континентах — і в Європі, і в Азії, й у Північній Америці, — у жодній немає органу в системі уряду зі словами в назві «оборонна промисловість». Ми зрозуміли, що це викликатиме додаткові питання. 

По-друге, оборонна промисловість у державному контексті займає суттєвий відсоток, але в усій промисловості — це не дуже великий, хоч і важливий, сектор. Тоді ухвалили рішення дати досить гнучку назву. Тому що стратегічні галузі промисловості будуть визначатися спільно Президентом, Верховною Радою та Прем’єром. Держава сьогодні вважатиме стратегічними одні галузі (зараз, наприклад, це оборонно-промисловий комплекс, згідно з чинним указом Президента), завтра —  інші: машинобудування чи металургію або ж хімічну промисловість.

Можуть змінюватися завдання, під них можна підібрати відповідний штат людей з фокусом саме на цей стратегічний напрям.

Віцепрем’єр-міністр — міністр з питань стратегічних галузей промисловості Олег Уруський

—  Це має бути якийсь документ?

—  Звісно, це має бути формалізовано спільним документом. Він має бути вироблений урядом і запропонований Верховній Раді на затвердження. Були думки відновити в повному обсязі міністерство промислової політики. Я вважаю це недоцільним. Ми не можемо рухати все одночасно без винятку. З іншого боку, нове міністерство, яке утворюватиметься, буде рідним домом для всіх галузей. Уся промисловість країни може розраховувати на нього. Це стосується й легковиків, і металургів, і хіміків —  усіх. Просто галузі, визначені як стратегічні, отримають пріоритетність у державній підтримці та  фінансуванні.

—  На базі чого це міністерство створюватиметься?

—  Часу на розкачування немає. Ми плануємо зразу розпочати роботу. Досвід створення нових структур у мене є. Я створював дві структури: Національне космічне агентство — з нуля, потім —  Державну комісію з питань оборонно-промислового комплексу України. Усе починалося з одного кабінету в Кабміні, де формувався штаб і звідси вже розростався державний орган.

Нині  бачу два паралельних напрями нашої діяльності, де будуть задіяні різні людські ресурси: розроблення нормативних документів та вирішення організаційних і нагальних питань.

Кінцевого варіанта проєкту постанови про утворення нового міністерства я ще не бачив, але його підготували. Там за бюджетом заплановано перерозподіл коштів за рахунок коштів Мінекономіки, в якому є два підрозділи, що опікуються ОПК і промисловістю. Нам до кінця цього року вистачить для запуску без внесення змін до бюджету. Усе одно повноцінно міністерство за цей час створити не зможемо.

—  А команда? Хто з вами заходить?

—  Депутати мене протягом усього тижня допитують: хто ваша команда, назвіть прізвища. Можу сказати тільки те, що команда є. У ній висококваліфіковані фахівці. Жодних випадкових людей. Прізвища просто не хотів би називати —  всі вони мають пройти спецперевірку. Неетично, якщо хтось із них не пройде.

—  Але частково це будуть люди з Мінекономіки, які цими напрямами опікувалися до останнього часу?

—  Це ще питання. Критерій підбору кадрів — професійність. Хтось з апарату Мінекономіки, можливо, потрапить,  якщо відповідатиме цьому критерію.

—  Є окремі структури: Державне космічне агентство, Укроборонпром. Це опора для вас? Чи у зв’язку з цим реформуванням і на них чекають зміни?

—  До сфери управління нового міністерства перейдуть і Державне космічне агентство, і Державна служба експортного контролю, і Державний концерн «Укроборонпром».

Щодо  Держекспортконтролю, то там напрацьована система, і вона поки що не є пріоритетна для реформи.

Державне космічне агентство бачу таким, що його слід повернути до тих підвалин, з яких воно починалося. Це має бути орган на рівні будь-якого нормального європейського космічного агентства, в якого немає у підпорядкуванні підприємств, яке займається господарською діяльністю. Усе це підлягатиме реформуванню. У космічному агентстві залишиться Національний центр випробувань космічних засобів. Можливо, підприємство «Укркосмос». Загалом це має бути цивілізоване космічне агентство, яке врешті має стати членом європейського космічного товариства. Ми про це постійно говоримо, але ніяк не можемо знайти коштів, щоб стати повноцінним його членом.

Щодо  Укроборонпрому, то він підлягає повній трансформації. У нинішньому вигляді він не може існувати. Знаю, що є напрацювання всередині. Розгляну це уважно. Мабуть, будуть питання.

Я працював там в 2014 році  і маю напрацювання, як перетворювати концерн. Ми бачимо його як управляючу компанію. Державна холдингова компанія —  управляюча компанія та холдинги за напрямами: бронетанкова техніка, високоточне озброєння, радіолокаційні системи, боєприпасна галузь та суднобудування. Ракетно-космічна, до речі, також може піти туди. Можливо.

—  Авіа?

—  І авіаційний, звісно, холдинг —  «Антонов». Вони (Укроборонпром. —  ІФ) запропонували систему кластерів.

—  Шість кластерів —  майже те саме, що ви назвали.

—  Наповнення інше. Підходи до наповнення цих кластерів будуть різнитися. Не можна виходити виключно з економічних показників. Є підприємства, які не мають достатніх економічних показників, але без них ми ніяк не можемо обійтися.

—  У вас є досвід роботи в державному секторі й недержавному. Як ви бачите співпрацю між ними? Можливо, державно-приватне партнерство або інші шляхи залучення приватних інвестицій?

—  Для міністерства як ЦОВВ немає різниці: державне підприємство чи приватне —  вони всі для нас однакові. Усі мають працювати на спільну мету —  щоб у нас врешті з’явився ОПК, створений у руслі державної стратегії.  Досі маємо тільки те, що виникло і вижило з часів Радянського Союзу.  Плюс хаотично утворені підприємства приватного сектору, де ініціативні та розумні люди заповнили порожні ніші. Держава має мати чітке бачення. У трансформованому стані холдингова компанія «Укробронпром» управлятиме оцими акціями корпоратизованих підприємств. Зрештою, можливо, обмінюватиме акції приватних підприємств. Вони ж можуть входити в ці холдинги. Ми повинні це вибудувати, аби мати  реальне обличчя українського ОПК.

—  І щоб не повторилася історія з «Мотор Січчю», коли тепер змушені розгрібати завали, тому  що вчасно не опікувалися цим питанням?

—  Так.

—  Металургія —  це теж ваша відповідальність?

—  Уся промисловість може вважати наше міністерство рідним домом. Будуть у металургів якісь проблеми, що потребуватимуть розгляду уряду…

— То це через вас?

—  Звичайно, через нас і звертатися до нас.

—  Під час призначення, роботи з депутатами ви обговорювали якісь додаткові інструменти підтримки промисловості? Їх там доволі багато: портфельні гарантії, державні гарантії, експортно-кредитне агентство…

—  Вивчатимемо, які є наробки. Є напрацювання у наших партнерів —  ми з ними плідно співпрацюватимемо. Кажу і про Спілку підприємців і промисловців, Федерацію роботодавців, усі асоціації різних напрямів нашої промисловості та  наші профспілки —  центральна та галузеві. Їх братимуть до уваги.

—  Внутрішній ринок чи експорт: що вважатимете пріоритетом роботи?

—  Ми плавно рухаємося. Якщо проаналізувати ситуацію з експорту-імпорту в 1990-ті (кажу про ОПК), то наш внутрішній ринок був не більш як 5%. Потім у нас закінчилися надлишки озброєння і військової техніки і ми почали повертатися до свого ОПК. Трохи змінилася ця картинка —  до 20—25%. Я був би щасливий, якби ми запустили серйозний внутрішній ринок.

Ось я вивчав досвід Туреччини. У 1970—1980-ті ніхто не знав про існування турецького ОПК. Але коли п’ять років тому я відвідав чотири турецькі компанії з ОПК, мені стало соромно. Нам є чого вчитися: всі підприємства,  сучасні приміщення і  технології. Ніхто не розташовує їх у центрі. І в підсумку: ми закуповуємо турецьке озброєння.  Так-от, у структурі замовлень цих компанії 65—75% —  це внутрішній замовник, міністерство оборони Туреччини.

Тільки одна авіаційна компанія перейшла на кооперацію з Airbus. У них закінчився в 2016 році контракт з американською компанією. Туди заводили замовлення на 200 мільйонів. Закінчилися замовлення, бо стало зрозуміло, що країна не може їх забезпечувати. Тому там 25/75 на користь експорту. А решта —  це все внутрішні замовлення.

—  Тобто ви сподіваєтеся, що з часом і Україна купуватиме власні вертольоти, а не французькі?

—  Сподіваюся, що і Міноборони, й інші силовики перейдуть цей рубікон в 50% замовлень.

—  Доля «Антонова» —  одна з проблем, якою вам доведеться займатися.

—  Так, це теж я б назвав задача для розв’язання. У 2005 році ми розпочали реформу. Ваш покірний слуга був серед її ініціаторів. Дуже непросто все відбувалося, був серйозний опір. Не було розуміння і в самій компанії «Антонов».  Хоч світовий досвід показує, що тільки інтеграція дає змогу конкурувати на цьому дуже непростому ринку. У кінцевому рахунку залишилися тільки два основні гравці: Boeing і Airbus. І Bombardier, і Embraer уже обмінялися акціями У нас було переконання: ми ж «Антонов», у нас тисячі літаків по світу! Що нам тут? Мені вже тоді було зрозуміло, що всі наші основні чотири підприємства повинні трансформуватися в інтегровану структуру. Запитайте в Boeing: «Хто ваш генеральний конструктор? Хто у вас директор серійного заводу?» Є єдина компанія, у ній —  департаменти з розроблення, серійного виробництва, експлуатації, маркетингу і таке інше.

Це єдиний механізм. Так, вони розкидані по світу, але все під маркою однієї компанії. Так само і Airbus.

У такому непростому спілкуванні-сперечанні  доходило до того, що мені генеральний конструктор не хотів і  руки подати. Але ми ухвалили хоч і компромісне рішення, але в правильному напрямі: державна корпорація «Антонов».

Коли я пішов, прийшла інша влада і трансформувала ДК «Антонов» у концерн «Авіація України». Загнали туди всі підприємства, зокрема з двигунобудування, що  просто не  можуть  бути разом. Двигуни і літаки —  це різні речі. Конструктор літака завжди має право вибору, який двигун поставити. А коли в тебе корпоративні права, ясно, що ти обмежений і не можеш створювати конкурентну продукцію.

Ми обома руками будемо за нашу «Мотор Січ». Але там теж мають розуміти, що потрібно пропонувати конкурентоспроможну продукцію. Ми не можемо створювати український літак, який потім нікому не потрібен, і змушувати когось на внутрішньому ринку його купувати.

Гадаю, ми все одно повернемося до інтегрованої структури. Нині вже є ДП «Антонов». Але і Харків (Харківське державне авіаційне виробниче підприємство. —  ІФ) , і 410-й (завод цивільної авіації в Києві. — ІФ) бачу в цій структурі.

—  І все це має бути в кооперації зі світовими холдингами?

—  Так. А далі треба йти на корпоратизацію. Послухати колектив, розумних людей, які багато віддали авіапромисловості. Вони кажуть: ми не проти, але випишімо особливості корпоратизації. Це все треба врахувати і йти на корпоратизацію, що б Boeing і Airbus придбав акції чи ми змогли би співпрацювати в різних проєктах.

Та тільки пропонувати конкурентоспроможні проєкти —  Ан-178 чи Ан-188, Ан-148, 158. Ан-74 —  завдання  повернути, хоча нема ще реального замовника, якого ми змогли б запропонувати ринку і маркетингу.

—  Ан-70 ви пропустили. Чи ми вже програли час за ним європейцям?

—  Болюче питання для мене. Я був учасником цього процесу і можу мемуари писати, як це все відбувалося. Він на сьогодні абсолютно нереальний, бо це спільний українсько-російський проєкт. Потім «Антонов» заявив про Ан-77 як продовження «сімдесятки» без російських комплектуючих, тобто на імпортозаміщенні. Але вперлися в певні компоненти, яких не можемо замінити ніяк. І це тупиковий шлях.

Зараз проєкт Ан-178 —  це максимально, що можна із «сімдесятки» взяти. Але там зовсім інша конструкція, інші двигуни.

—  Великі міжнародні проєкти. Колись пакистанський проєкт витягнув нашу танкову галузь. Були сподівання на бразильський проєкт для космосу, але, на жаль, він не злетів —  в прямому і переносному сенсі. Так само і супутниковий проєкт із Канадою. У вас є на прикметі великі міжнародні проєкти з участю України? Які стратегічні партнери могли б допомогти в розвитку вітчизняного ОПК?

—  Щоб говорити про серйозні великі проєкти, треба створити тут нормальні умови. Щоб сюди спокійно могли заходити, цікавитися. Доки будемо людей запрошувати, а самі дивитися  «що ж мені в кишеню покладуть і що я з цього матиму», то ніколи нічого не досягнемо. А про нас уже легенди ходять: ми приносимо вам гроші, а ви кажете: «Дайте хабар, щоб ми їх взяли». Ніколи так інвестиції не зайдуть. А ми самі можемо пропонувати великі проєкти і в авіаційній, і в космічній галузях. А всі шукають національну ідею.

Давно кажу: «Що шукати? Зробімо «Повітряний старт» —  ось і буде наша національна ідея». Космодрому в нас не буде ніколи з об’єктивних причин, але є літаки, які можуть бути носіями. Це наше надбання —  авіапром і ракетно-технічна галузь. Ми це могли зробити ще в 1990-х. У першій космічній програмі був проєкт «Світязь», який передбачав старт «Зеніта» із «Мрії». Там очікувалося, що перший ступінь «Зеніта» повертатиметься. Ілон  Маск це зробив лише кілька років тому.

Але ми —  бідна держава. Який космос?   

—  Про суднобудування. Беремо ненові американські кораблі, хоч раніше суднобудування вважалося однією з найпотужніших галузей промисловості в Україні.

— У суднобудуванні за ці 30 років ми фактично зруйнували свій потенціал. Пішли шляхом моментальної приватизації, не замислюючись, які заводи продаємо. Залишився у держави в суднобудуванні тільки КБ і один завод, що ледве жевріє. А які були монстри! Те, що втратили у Криму, —  це об’єктивний чинник. Але є приватні підприємства.

—  Зможемо перейти від виробництва катерів до чогось більшого?

—  Так, є прекрасний проєкт «Корвет», це також може бути локомотивом. Держава має це стимулювати. Такі проєкти потягнуть усю промисловість: металургію, хімічну.

—  Як ви познайомилися із Прем’єром?

—  Я з ним познайомився після зустрічі із Президентом, коли минулого понеділка була співбесіда.

—  Ваші перші кроки?

—  Зараз насамперед маємо ухвалити постанову про створення міністерства. Далі —  розробити положення, а потім уже перепідпорядкувати міністерства. Я прихильник того, щоб було  створено урядовий комітет з питань оборони і оборонно-промислової політики.

Дмитро КОШЕВОЙ,
Анна РОДІЧКІНА,

Інтерфакс-Україна 



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua