Сьогодні святкуємо 150 років від дня народження Михайла Коцюбинського — видатного українського письменника-патріота, який безмежно любив свою Україну
Особистість визначного українського письменника Михайла Коцюбинського загадкова ще й тим, що своїх шанувальників, які вирушають у мандри його життєвими і творчими шляхами, він і досі обдаровує досить несподіваними сюжетами.
Про перебування на острові Капрі в Італії йдеться у книгах Олександра Балабка «Синьйор Ніколо й синьйор Мікеле» та «Мальви у Вічному місті», опублікованих 2006 року.
Третя, щойно видрукувана, «Рай і Пекло Коцюбинського», — саме таке видання, про яке мріяв автор: подарункове, майже із сотнею фотоілюстрацій, переважно кольорових. У ній вміщено три новели Коцюбинського про Італію — «Сон», «Хвала життю» і «На острові». Вони та листи з Капрі рідним, друзям, коханій і стали Олександрові Балабку путівником у подорожі слідами письменника на цьому острові. Причому, як наголосив у передмові до книги літературознавець Володимир Панченко, ця мандрівка — за «незримої участі Михайла Коцюбинського, ефект присутності якого відчує кожен, хто цю повість читатиме».
— А як ще з одним, неодмінним путівником за кордоном: ви, пане Олександре, володієте італійською чи вас на Капрі супроводжував скрізь перекладач?
— Мене привезли з Неаполя просто як туриста, поселили в готелі й залишили на тиждень самого. Я мав маленький словничок для елементарного побутового спілкування, але без знання італійської й без перекладача моя повість не з’явилася б, якби першого ж дня на Капрі я не почув у скверику рідною українською: «Лільо, ти вже своїх старих нагодувала?». Дуже завдячую співвітчизницям, які працювали там офіціантками, доглядальницями немічних старих капрійців та малюків. Я подружився з ними й стільки від них довідався! Надто про особливості адаптації сучасних українських заробітчан, спадкоємців героїв повісті Коцюбинського «Дорогою ціною». Допомогли вони адаптуватися й мені у письменницьких пошуках. Волинянка Руслана, зокрема, провела мене до вулички, де розташована вілла Горького, на якій мешкав Коцюбинський.
Від цих жінок я почув і про дивакуватого усамітненого священика Івана Хоменка, уродженця Вінниччини, який провів півжиття в Анакапрі. Він ходив із полотняною торбою по дворах, підбираючи сухарі, й віддавав їх власникам кіз і віслюків. Капрійці з вуст в уста передають його фразу: «У вас стільки моря, скільки в нас хліба». Про те, як вони його шанували, свідчить такий факт: поховали Івана Хоменка, котрий помер у віці 92 роки 1981-го, в усипальниці для найвідданіших церкві людей, а перед ним такої честі удостоїли небіжчика ще в 1942-му…
Я розповів цю історію у своїх перших двох книгах про Капрі. А в третій, «Рай і Пекло Коцюбинського», у неї з’явилося досить розлоге продовження. Бо згодом мені пощастило з’ясувати, що Іван Хоменко — ще й випускник Київського університету Святого Володимира, працівник посольства УНР у Відні, учень митрополита Шептицького, переклав українською мовою Святе Письмо. А на знімку, який я знайшов в Інтернеті, він у колі таких борців за волю України, як Євген Коновалець і Андрій Мельник. Також виявилося, що дівчина в капелюшку біля них — Марія-Соломія Охримович, племінниця Соломії Крушельницької й мама композитора Мирослава Скорика…
— Чому ви так назвали нову книгу, що було для Коцюбинського раєм і пеклом?
— Він мав райську насолоду від природи острова, де, зокрема, тільки тут на скелях мешкають рідкісні голубі ящірки. У нього на Капрі виростали крила після задушливого Чернігова, де його майже ніхто не знав як письменника, а тут, де на початку ХХ століття була літературна Мекка, він відчув себе тим, ким був насправді за творчою суттю.
Пеклом була його хвороба. Письменникові Миколі Чернявському, який тоді жив у Чернігові, він нагадав червоний мак: квітка червона, а серединка в неї чорна, мов яма, яка повертає вже в небуття. Та Капрі, гадаю, продовжив йому життя попри важкий недуг серця, за яким перебування там було йому протипоказане, особливо мандрівки в гори.
Раєм і пеклом водночас було те, як розривався він між провиною перед дружиною Вірою і коханням до Шурочки, яка, здавалося йому, і народилася для того, щоб зустрілися їхні душі…
— Чи знають італійці, хто такий Михайло Коцюбинський?
— Його новела про Капрі «Сон» нагадала вчителеві з Петербурга поляку Євгену Галдзевичу, з яким він познайомився на цьому острові, музику в прозі. Перекладач творів Коцюбинського чеською мовою Іполіт Бочковський, «читаючи «Сон», немовби чув музику Гріга». А російський белетрист і видавець Олександр Амфітеатров написав у листі до Горького, що за «Сон», де так заманливо описаний їхній острів, «Коцюбинському капріоти повинні поставити монумент за життя на соборній площі».
Але там і досі не вшанували великого українця навіть меморіальною дошкою. А крім «Сну», згадок про перебування його на Капрі багато, про них можна дізнатися з моєї книжки «Рай і Пекло Михайла Коцюбинського». Чернівецьке видавництво «Букрек», де вийшла книга, переклало вступ до неї італійською мовою. Але цього, звісно, замало, щоб привернути увагу італійців до постаті Михайла Коцюбинського. Гадаю, за цю престижну справу мають взятися наша громадськість, влада, тому моя книга — ще й своєрідне звернення до них.
Людмила ЯНОВСЬКА,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Олександр БАЛАБКО. Народився 1955 року на Чернігівщині. Закінчив КДУ імені Т.Г. Шевченка. Журналіст, письменник. Автор кількох книг про визначних українців, які прославили Батьківщину у світах.